Діти океану

Вони не мають документів, громадянства та будь-яких прав і кочують океаном разом зі своїми будинками біля берегів Малайзії, Індонезії і Філіппін. Їх більше мільйона чоловік, і це баджао, або морські цигани

Олександр Чебан,
мандрівник

В и закриваєте очі і уявляєте собі райський куточок нашої планети. Тепла вода переливається 50 відтінками блакитного і пестить білосніжний пісок. Стайки кольорових рибок і морські черепахи огинають ваш човен, який на малому ходу наближається до острова з розлогими пальмами. Ідеальна картинка місця, де немає проблем, міської метушні і плину часу, та де відсутній мобільний зв'язок.

Але для когось такі райські місця на землі є будинком. Люди баджао — це етнічна група, що представляє собою кілька взаємопов'язаних груп корінних народів, яка проживає біля берегів Малайзії, Індонезії і Філіппін. Тільки у східних берегів Малайзії їх більше 400-500 тис., а всього налічується понад 1 млн, при цьому баджао не є громадянами жодної з цих країн, у них немає документів і прав. Їхні діти не мають права на освіту, соціальний захист та медичну допомогу. Формально для світу цих людей не існує.

Часто їх називають "морськими циганами", що змінюють свою дислокацію в межах сотень кілометрів. Важливо відзначити, що ця етнічна група не має ніякого відношення до ромів (яких ми за звичкою називаємо циганами, що невірно).

Я вирушаю до людей баджао з маленького рибальського містечка Семпорна (штат Сабах), що в південно-східній частині Малайзії на острові Борнео на березі Целебеського моря, або Сулавесі (індонезійська назва цього моря). Це міжострівне море в західній частині Тихого океану, буквально через сотню кілометрів уже починаються Філіппіни, проте тут немає ніяких видимих кордонів. Сотні маленьких острівців і човнів, що снують від горизонту до горизонту, тут завжди літо, а температура води протягом року не опускається нижче 27-29°С.

Діти баджао не мають права на освіту, соціальний захист та медичну допомогу

Раптово починається дощ, який за лічені хвилини перетворюється на потужну тропічну зливу. Невеликий швидкісний катер веде мій малайзійський провідник, він трохи розмовляє мовою баджао і допоможе мені спілкуватися з морськими циганами. З нами їде і його дванадцятирічний син. Видимість крізь щільну стіну з дощу — не більше пари сотень метрів, я шукаю сухе місце і гарячково намагаюся заховати фототехніку під лавку, а тим часом човен зносить вітром до невеликого незаселеного острова. Син мого провідника жестами показує, що потрібна допомога: потрібно вистрибнути за борт і постаратися утримати човен, що впевнено дрейфує в бік гострого коралового рифу. Я вистрибую, глибина біля берега близько метра, і ми вдвох насилу утримуємо човен під натиском стихії. Проходить ще 10-15 хвилин, і дощ припиняється так само раптово, як почався, на небі з'являється яскраве сонце, і картинка раю на землі знову іскрить яскравими бірюзовими відтінками.

Але розбурхана стихія — це зовсім не ураган і не форс-мажор, це звичайна тропічна злива, яких тут може траплятися по кілька на день. Мені важко уявити, як під таким напором води з небес зберігають свою форму всі ці численні тендітні хатини на мілинах і як це — знати, що твій будинок немов невеликий човен, який вночі зносить поривом вітру в океан. Втім, це лише перші відчуття того, наскільки наш світ далекий від ідеалу, а уявлення про райські куточки землі так вміло ідеалізовані образами з телевізійної реклами 90-х.

Люди баджао збирають дощову воду або привозять опріснену з сусідніх островів.

Мені завжди було цікаво долучитися до побуту і побувати в гостях у тих будинках, які, як здається з боку, можуть розсипатися, якщо там просто необережно підстрибнути. Я не раз був на островах в країнах Південно-Східної Азії, але вперше познайомився з життям найбільш вразливого прошарку населення. Ці люди живуть натуральним господарством в морі і практично не контактують з тим, що ми з вами називаємо цивілізацією.

Сюди не приїжджають туристи, тому ніхто не просить умовний долар, на відміну від прибережної зони

В англійській мові є сталий вираз, що найбільш точно відображає суть цього місця, — in the middle of nowhere. Поселення розташовані прямо посеред моря, хатини — на мілині або кораловому рифі, без питної води і електрики. Згодом все більше число баджао перебираються на сушу. Ті, хто багатший, будують свої житла в прибережній зоні островів, але окремо від місцевого населення. А ті, хто бідніший, живуть на човнах з навісом, рухаючись між локаціями.

Н а швидкісному катері ми підпливаємо до групи невеликих хатин на дерев'яних опорах. Навколо катера одразу з'являються човни з місцевими дітлахами, які в свої три-чотири роки ідеально плавають, впевнено справляються із веслами і коректують рух. Більшість дітлахів у віці до 10-11 років ходять голяка без сорому і обмежень. Троє маленьких мауглі вистрибують з човна і, впавши, шумно занурюються в воду. Тут все природно і невимушено. Сюди не приїжджають туристи, тому ніхто не просить умовний долар, на відміну від прибережної зони.

Чоловіки щоранку вирушають на риболовлю, вони ставлять пастку, перевіряють вилов попереднього дня. Рибу продають в найближчому прибережному селищі, там же купують одяг і необхідні продукти — це і є натуральне господарство і обмін. Ось в цьому все життя людей баджао, що триває з покоління в покоління.

Проте реалії дня сьогоднішнього підштовхують морських циган до порушення правил і законів країни. Вони все частіше використовують незаконні методи рибної ловлі, займаються браконьєрством, нелегальним видобутком коралів і вирубкою мангрових дерев. Те, що нам здається безкрайніми просторами океану, є порівняно обмеженими територіями в промислових масштабах, а у корінних народів цих місць все менше альтернативних способів конкурувати з більш досконалими наземними і комерційними риболовецькими промислами.

Тут немає електрики, але є загальний дизельний електрогенератор на пару десятків хатин, їжу готують на електроплитках або на сухому хмизу, який збирають на сусідніх островах. Люди баджао збирають дощову воду або привозять опріснену з сусідніх островів. В іншому місці, у невеликого острівця, де розташоване малайзійське село, поселення баджао знаходиться на відстані 100-150 м від берега, адже жити на острові їм де-факто заборонено. Нагадаю: баджао не мають громадянства. На острові є промисловий генератор і опріснювальна установка для води, цими ресурсами користуються і баджао, оплачуючи комунальні платежі (орієнтовно до 10-15$ в місяць, якщо я зрозумів правильно).

Х тось із місцевих жителів жестами попереджає мого провідника про те, що скоро почнеться відлив, тому я вистрибую з катера, а він відходить в море на безпечну відстань, щоб не сісти на мілину. Протягом 20-30 хвилин вода йде від берега і оголює дно навіть в тих місцях, де глибина була близько метра! Відкривається і зворотна сторона життя в раю: дно досить брудне, тут багато сміття, старого пластику, але(!) немає скла. У будинках на воді не використовують скляний посуд та пляшки (до речі, тут не вживають алкоголь), адже всі ходять по дну босоніж.

Смуглявий хлопчисько років восьми-дев'яти тягне за мотузочку щось під водою. Придивившись, бачу, що він надів петельку на тулуб невеликої ракоподібної істоти розміром з долоню і тягне її під водою. Точнісінько як дитина з іграшковою собачкою або машинкою на повідку в наших широтах!

У кожній родині тут в середньому троє-четверо дітей. Ті, хто старший, йдуть в море з дорослими на риболовлю, а молодші нескінченно грають з однолітками, плаваючи на човні між будинками. У другій половині дня діти баджао, що живуть біля острова, грають з місцевими малайзійськими дітлахами в волейбол.

Я зупиняюся поблизу групи з трьох підлітків: один з них акуратно виголює тримерами "стріли" на голові іншого, намагаючись скопіювати малюнок з картинки розташованого поруч смартфона.

Уявіть собі порівняно великий за місцевими мірками острів, обійти який навколо можна за 20-25 хвилин. Малайзійське село з населенням у кілька тисяч чоловік. Будинки і сім'ї різного рівня достатку: хтось живе в добротних кам'яних будинках, а хтось — в дерев'яних будівлях біля берега на воді, що проте разюче відрізняються від хатин морських циган. На острові є хороша школа з порівняно сучасним апаратним обладнанням, в ній навчаються кілька сотень дітлахів. Хлопчики в охайній шкільній формі, дівчинки — в абайях, основна релігія в штаті Сабах — іслам. Я познайомився з директором, побував на уроках, але не побачив жодної дитини баджао. Морські цигани не мають ні права, ні доступу до освіти, навіть базової, оскільки не є громадянами Малайзії.

Р анній та спекотний ранок, а на екваторі вже в 7 ранку сонце припікає пристойно... Діти баджао на човниках підпливають до берега і відправляються в свою школу, яка існує на пожертви дайв-резорту, що знаходиться по сусідству. Близько сотні дітей, умовно розділених на чотири класи за віком, шикуються на лінійку під імпровізованим навісом з відпрацьованих рекламних банерів, співають гімн Малайзії і розходяться по класах. Шкільної форми тут немає, дівчатка теж приходять в звичайному одязі: баджао не є мусульманами.

На чотири класи в цій школі всього один викладач — жінка середніх років Фарзана, яка швидко переміщається з класу в клас. Це єдина можливість для дітей баджао, що живуть біля малайзійського острова, отримати базову освіту. Більшість інших дітей океану в регіоні такої можливості не мають, а середній показник грамотності серед дорослого населення не перевищує 15-20%.

Сучасні баджао зазвичай гостинні і життєрадісні, незважаючи на їхній скромний побут, низький показник грамотності і бідність. Однак тільки море залишається територією, де баджао можуть почуватись спокійно сьогодні. Історично морські цигани переміщаються з Філіппін в Малайзію, а в останні 10-20 років посилилася тенденція їх міграції на землю, де вони становлять досить значну частку нелегальної робочої сили в економіці штату Сабах. Трудяться на пальмових плантаціях, в будівництві і рибопереробній галузі. Крім того, згідно з оцінкою благодійного фонду Invisible Children, в Малайзії нелегально працюють щонайменше 50 тис. дітей баджао.

М алайзійське суспільство характеризується своєю толерантністю, в тому числі і до баджао, однак їх присутність як і раніше викликає суперечки, оскільки переважна більшість з них є нелегальними мігрантами. Багато сімей баджао живуть на території Малайзії протягом декількох поколінь, але батьки не реєструють народження дітей через страх арешту. Вони не мають права вступати в шлюб. У будь-який момент нелегально працевлаштовані баджо можуть бути депортовані з країни, хоча Малайзія часто є єдиним будинком, який вони коли-небудь знали. Втім, політична дискусія триває, а інтеграція баджао в суспільство все ж відбувається, хоча і дуже повільними темпами.