Десант білих комірців
2 вересня 2016, 09:00
Українці все частіше вирушають за кордон, щоб посісти топові позиції в міжнародних компаніях. Там їх дивують відмінності західної та української корпоративної культури
Максим Бутченко
Стоячи за колючим дротом, Олексій Кредісов, операційний директор міжнародного аудиторсько-консалтингового гіганта Ernst&Young, розмірковує про особливості західної корпоративної культури. Точніше, про ті відмінності, з якими стикаються українці з транснаціональних компаній, коли їм доводиться працювати далеко від батьківщини.
Колючий дріт біля Кредісова — не частина корпоративної культури аудиторів, а засіб пасивної безпеки: ним обгороджений готель, в якому український топ-менеджер живе в Найробі — столиці Кенії. В Африці він працює вже другий рік. “Тут украй низький рівень життя, високий рівень злочинності та розшарування суспільства,— описує Кредісов.— Водночас Африка — це один з найперспективніших ринків планети". Інвестори порівнюють цей ринок з Китаєм у період його розвитку.
"Новий Китай" захоплює українця, який відповідає в EY за ринки восьми африканських країн. І водночас дивує: наприклад, граничною необов'язковістю і неквапливістю місцевих кадрів.
Кредісов — далеко не єдиний українець, якому є що розповісти про тонкощі функціонування офісів транснаціональних компаній у різних регіонах світу. Все частіше вихідці з берегів Дніпра потрапляють на топ-позиції в західних корпораціях, перебираються по роботі в інші країни і отримують можливість зсередини побачити особливості функціонування глобального бізнесу та його регіональні відмінності.
Головна особливість західного корпоративного середовища, про яку розповідають всі вбудовані у великі іноземні структури менеджери-українці,— це її людяність. "Тут неймовірно цінують свої кадри, бо для компанії дорожче коштуватиме навчити нового співробітника за втрати старого",— розповідає Олександр Романко, старший науковий співробітник компанії IBM, який працює в канадському офісі цього глобального комп'ютерного гіганта.
Світові IT-корпорації, міжнародні банки і фармацевтичні компанії — всі вони націлені на пошук талантів у всьому світі. І багато хто з них, крім високої оплати праці, зацікавлює своїх співробітників вільним графіком, навчальними програмами та залученістю в глобальні процеси. На все це накладаються національні особливості того регіону, де опиняється співробітник-українець. А вони часом можуть сильно різнитися з тим, із чим подібний працівник стикався на батьківщині. "На Заході взагалі інша філософія праці, іноді просто дивовижна",— каже Романко.
Продовжуючи ділитися своїм африканським досвідом, Кредісов розповідає про те, що в Кенії дуже небезпечно жити. Коли виходиш ввечері з офісу чи готелю, на вулицях темно, палають багаття. “Поодинці гуляти містом небезпечно, особливо ввечері. Ймовірність пограбування наближається до 100%",— каже він.
Причина високого рівня кримінальності — бідність місцевого населення. Мовляв, продавши дорогий годинник, в Україні можна прожити два-три місяці. А в Кенії подібний аксесуар, знятий з руки безтурботного перехожого, гарантує п'ять років нормального життя. Тому кенійці битимуться за такий годинник до кінця, пояснює Кредісов.
В Аргентині життя розміренеТетяна Карпова, керівний директор PMI
У ділових відносинах українець виділяє іншу особливість місцевого населення. Кенійцям все одно, як вони одягнені, чим вони пахнуть. А ще африканці напрочуд нестаранні: вони часто зривають початковий дедлайн, а потім і наступні. Коли на них гримають, вони взагалі замикаються в собі, додає Кредісов.
Подібні поведінкові сценарії він пояснює високою ієрархічністю африканського суспільства. Тому тут, мовляв, потрібні не зовсім європейські підходи до персоналу. "Єдиний спосіб мотивувати людей — переконати вище керівництво подавати особистий приклад колективу",— вважає українець.
А тим часом на іншому континенті — в Південній Америці — Тетяна Карпова, керівний директор тютюнової компанії Philip Morris International в регіоні Аргентина, Болівія, Чилі, Парагвай і Уругвай, дивується аргентинцям. Вона рік тому переїхала в цю країну, живе в Буенос-Айресі та все ще не зовсім звикла до того, що тутешні жителі, зустрівшись, обов'язково цілуються. Всі. Навіть з незнайомими людьми. "Для нас це дивно",— розповідає Карпова.
До того ж аргентинці, за спостереженнями українки, не дуже поквапливі та дозволяють собі жити розслаблено. Це проявляється як у роботі, так і в побутових моментах. Скажімо, доставки замовленого в магазині холодильника можна чекати тиждень. Але перед цим в гості зайде майстер, все подивиться, проконсультує. “Тут інше життя: спокійне, розмірене. І це незважаючи на те, що жителі Аргентини досить емоційні у спілкуванні",— каже Карпова.
Її компанія займає 77% тютюнового ринку Латинської Америки. І відома тут своїми ліберальними підходами: у п'ятницю по обіді всі співробітники можуть поїхати додому та доробити свою роботу вже звідти.
Поважне ставлення до працівників — це те, що об'єднує багато транснаціональних компаній незалежно від місця розташування їхніх регіональних представництв.
Романенко розповідає, що увагу до своїх смаків та інтересів співробітник IBM відчуває одразу. Наприклад, йому пропонують на вибір кілька місць роботи, щоб людина сама вирішила, де їй найбільше сподобається. "Продуктивність [від цього] збільшується вдвічі,— запевняє Романенко.— Зрештою, для компанії це вигідно".
У міжнародному гіганті Merck, одній з найстаріших фармацевтичних компаній світу, роблять навіть більше. Про це знає українка Вероніка Ченакіна, комунікаційний директор Merck. Зараз вона працює в швейцарському офісі компанії та бачить, наскільки м'які тут корпоративні правила. Наприклад, молодим матерям під час робочого дня дозволяють з'їздити додому погодувати дитину. Всьому персоналу дозволяють брати 40 годин на місяць для роботи поза офісом — заохочують волонтерську діяльність персоналу.
"У компанії активно просувається культура відвертості — говорити відкрито про всі проблеми, які виникають,— додає Ченакіна.— Можна надіслати листа зі скаргою [начальству]. Ми навіть проходимо тренінги на цю тему".
Карпова з Philip Morris International вважає підвалинами західної корпоративної культури прагнення побудувати процес роботи так, щоб людина не почувалася рабом, зобов'язаним сидіти в офісі з 9:00 до 18:00. "Доводиться мало не силою виганяти людей з офісу, вимикати світло. Тільки так не буде "обязаловки",— каже вона.— І людина буде налаштована на результат, а не процес".
Таке людинолюбство характерне не тільки для фармацевтів або тютюнників. Те саме може сказати про IT-сектор і Юлія Шувкашвілі, програмний менеджер Apple. Вона потрапила в Кремнієву долину пару років тому і переконалася, що ставлення до співробітників тут принципово інше, ніж в Україні: у "яблучній" компанії намагаються поважати персонал і запобігати будь-якій дискримінації.
"Неможливо навіть уявити собі, що начальник нагримає на тебе",— каже Шувкашвілі. І це при тому, що зарплати високі навіть за американськими мірками: за даними сайту Glassdoor, який збирає інформацію про доходи, грошова винагорода для інженера-програміста в Apple може досягати $200 тис. на рік.
Результатом такої демократії стає сильний командний дух і, як наслідок, фонтанування ідеями, схильність до новацій. А на довершення — бізнес-успіх.
"Ми всі працюємо з однією метою, тому наші відносини мають бути на рівних засадах",— пояснює корпоративні правила в Європі українка Катя Ботлік, співробітник лондонського відділення банку JP Morgan. Отримавши досвід роботи у Великій Британії, вона тепер впевнена: ідеї та інновації народжуються тоді, коли вся команда, а не тільки начальник пишається своїми досягненнями.
А ще на Заході надзвичайно цінна репутація — як особиста, співробітників, так і всієї компанії. “Скандали для компаній подібні до банкрутства. Тому вони провадять прозору і чисту діяльність",— пояснює Ченакіна.
Крім того, статус надійного роботодавця залучає нові кадри, вважає вона.
Вже саме те, що українців стає все більше в розкиданих у світі офісах транснаціональних гігантів, стало наслідком особливої корпоративної культури акул міжнародного бізнесу.
Як каже Ченакіна, структура подібних компаній — матрична, вона складається з декількох рівнів управління: місцевого, регіонального, якогось окремого напрямку. Це величезна кількість людей, які потребують координації. А самим корпораціям, щоб мати загальну картину того, що відбувається, потрібні ще й різні погляди на різноманітні ринки. Ось вони і заохочують просування топ-менеджерів на різних рівнях, залучають кадри з національних ринків у глобальні офіси або в інші країни.
ЗНИЗУ ВГОРУ: Тетяна Карпова з PMI зробила типову для
великих західних корпорацій кар'єру: почала на батьківщині,
а тепер опинилася в Аргентині
Типовий старт кар'єри у великих корпораціях — це робота в національному представництві. Так, Ченакіна 15 років співпрацювала в Україні з низкою зарубіжних компаній, перш ніж потрапила до Швейцарії.
А на шляху Карпової до Латинської Америки лежали Україна, Швейцарія та Росія. Вона починала директором з корпоративних зв'язків, потім стала директором з керування проектами і лише після цього отримала нинішнє крісло керівного директора. "Така кар'єра звична для Заходу",— стверджує Карпова.