Грошове дерево

У жителів Мелітополя, немов у стародавніх ацтеків з їхнім маїсом, все життя побудоване навколо однієї сільгоспкультури — черешні. Її тут майже не їдять — вона сама всіх годує

Катерина Іванова

“П о скільки сьогодні черешня?” — вийшовши за хвіртку свого двору в домашньому халаті і гумових капцях, зупиняє сусіда літня мешканка Мелітополя. Той щойно здав вирощений на присадибній ділянці урожай оптовикам на ринку і тепер повертається додому, балансуючи на велосипеді з двома порожніми відрами на кермі.

Для мелітопольського червня це питання — найголовніше. Короткий період — всього шість тижнів, коли найпоширеніші в місті і навколишніх селах дерева густо покриваються червоними плодами,— годує місцевих жителів цілий рік. Чим більше і дорожче продаси врожай, тим легше буде чекати наступного. На знак особливих заслуг черешні перед регіоном її квітка навіть потрапила на герб Мелітополя.

З 70-80 тис. т черешні, яка щорічно виробляється в Україні, приблизно чверть — родом звідси. Причому, за статистикою, тільки 7% цих ягід вирощуються в професійних господарствах: левову частку врожаю збирають на домашніх ділянках.

"У нас на вулиці немає жодного приватного двору, в якому не вирощували б черешню на продаж",— говорить Світлана Залізецька, журналіст Головної газети Мелітополя, яка і сама кілька років тому підробляла таким чином.

Для регіону черешня стала золотим плодом. На місці вона коштує 5-15 грн/кг, але якщо витратити годин десять і проїхати майже 700 км до Києва, продати її можна буде разів у десять дорожче.

Червень у Мелітополі можна було б назвати "черешень": приблизно півтора місяця, з 25 травня до початку липня, всі місцеві тут зайняті одним — збором і продажем достиглих фруктів. Але до поетичної назви місяця тут не додумалися, обізвавши цей період "червоною лихоманкою". У місцевих просто немає часу на більш витончені порівняння — в червні вони напружено працюють. Цілими будинками. Цілими дворами. Цілими сім'ями.

Ключовою робочою силою є пенсіонери або люди старшого віку — таких у регіоні до третини населення, і іншої роботи їм тут просто не знайти.

53-річна Рита, що попросила не називати її прізвище в пресі, в минулому працювала інженером на заводі. Після скорочення нову роботу знайти не змогла: "Не беруть нас, передпенсійних". Зайнялася черешнею.

Такі, як вона, в сезон збирають фрукти не тільки у себе на подвір'ях, а й у кількох місцевих фермерських господарствах. За кожен кілограм збирачам у цьому році платили по 4 грн. І це добре, пояснює Рита: в 2016-му за ту ж вагу давали вдвічі менше грошей.

Вона непогано розуміється на особливостях вирощування фруктів і стверджує: при доброму догляді і сприятливій погоді за сезон з ділянки в 30 соток можна зібрати до 2 т черешні. Або близько 7 т з гектара.

У радянські часи в околицях Мелітополя існувало з десяток колгоспів, в кожному з яких було по 200 га черешневих садів, розповідає Юрій Григор, директор дослідного господарства Мелітопольське. І тоді з 1 га збирали по 8 т фруктів.

На черешні заробляє вся сім'я немолодої вже Рити. Вона сама, чоловік і молодша дочка працюють на фермах. За півдня там можна зібрати десь 30-50 кг фруктів, а це 120-200 грн на день — чималі гроші для цих небагатих місць. У той же час син Рити з невісткою вирощують черешню на продаж. "Гешефт крутять", — сміється мелітопольчанка.

Рано вранці на оптовому ринку Мелітополя — той розташований на виїзді з міста — "крутять гешефт" десятки місцевих. Хто на велосипеді, хто на тачці, а хто і просто в руках — всі несуть свій урожай сюди, в місце, де його вже чекає група перекупників.

Десяток мікроавтобусів, які належать останнім, стоять у ряд. Перед кожним — ящики під різні сорти черешні.

Приймають товар від 5 до 15 грн за кг. У Києві його вартість підніметься чи не в десять разів — до 50 грн/кг в розпал сезону.

"Це грабіж",— дізнавшись закупівельні ціни, кип'ятиться літня жінка, яка привезла на велосипеді кілька відер. "Це ринок",— не моргнувши оком відповідає їй перекупник.

Протягом останніх трьох років, з анексією Криму і початком війни на Донбасі, мелітопольські садівники — і професійні, і ті, хто вирощує фрукти дрібними партіями,— переживають труднощі зі збутом. "Ще в 2014-му до нас приїжджали через день по п'ять-шість машин, які забирали по 2-3 т фруктів. Ми не встигали їх відпускати,— згадує Галина Дрюцька, власниця місцевого фермерського господарства ГАЛС.— А в цьому році ми бігаємо за будь-яким клієнтом, руки цілуємо, щоб він до нас прийшов".

БИТВА З ВРОЖАЄМ: З одного дерева в орендованих нею садах фермер Галина Дрюцька знімає від 30 кг до 80 кг черешні

Дрюцька дев'ять років тому орендувала 124 га черешневих садів у селі Троїцькому, в 30 км від Мелітополя, у пайовиків колишнього колгоспу Авангард.

Спочатку все мало вигляд занедбаного саду, в якому, крім того, розташувався циганський табір.

Перші два роки Дрюцька воювала. "Цигани заходили на територію і зривали черешню просто з гілками",— згадує фермер.

Її таке не влаштовувало: заради черешні вона взяла в банку кредит на $50 тис. Зрештою проблему табору їй вдалося вирішити — цигани пішли.

А ось проблема кредиту залишилася: гроші банку Дрюцька ще не повернула. "Ми працюємо без прибутку,— скаржиться вона.— Все, що заробили, вкладаємо у виробництво".

Фермер рахує вголос: собівартість черешні цього року в її господарстві — 8 грн за кг. Це включає обрізку, культивацію, обробку хімією, без якої не обійтися. І не враховуючи податкових відрахувань, орендної плати та роботи збирачів — одночасно в її садах працюють бригади до 150 чоловік.

"З огляду на те, що черешня сьогодні [у перекупників] коштує по 15 грн, можете собі уявити, що у мене залишається",— нарікає вона.

У схожих умовах виявилося більшість агропідприємств району — а їх тут з десяток. Вони експлуатують сади загальною площею 1.384 га.

Черешневий бізнес ще й зав'язаний на погоді. За словами Володимира Сеніна, директора Мелітопольської дослідної станції ім. Сидоренка, для нормального цвітіння черешні потрібна температура вище 16°С. А в цьому році під час цвітіння якраз хлинули дощі, і градусники вранці показували 0°С.

"Навіть джміль в таку погоду не вилітав,— поринає в сумні спогади Ігор Гринців, директор одного з найбільших агропідприємств Мелітопольська черешня, який постачає продукцію в київські супермаркети Billa та Велика кишеня.— Я підходив, стукав по вуликах: вони спали. Про бджіл та інших комах я мовчу".

В Європі погодні ризики навчилися мінімізувати за допомогою сучасних технологій. Наприклад, в Італії, як розповідає Андрій Ярмак, економіст інвестиційного відділу продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), все частіше вирощують черешню під накриттям: спеціальні сітки рятують від шкідників і дощу.

У Мелітополі про таку методологію якщо і знають, то не всі.

“М елітопольська черешня починалася не як бізнес, а як турбота про здоров'я людей”,— розповідає Людмила Толстолик, заввідділом селекції і сортовивчення Мелітопольської дослідної станції, проводячи для НВ екскурсію по її садах.

Майже 200 років тому місцевий земський лікар Андрій Корвацький завіз у Мелітополь з Європи саджанці різних фруктових дерев. Посадив, поспостерігав — і зрозумів, що найкраще прижилася черешня.

Толстолик пояснює цей факт унікальною місцевим ґрунтом — тут під поверхневим шаром піску на глибині 60-70 см лежить чорнозем. Для черешневих дерев — те що треба.

Весь вирощений у своєму саду урожай Корвацький безкоштовно роздавав людям. Промислове ж виробництво почалося після того, як з'явилася Мелітопольська станція садівництва. І сьогодні український реєстр черешні, в якому значаться 44 види, на 80% складається з сортів, виведених тут.

За радянських часів мелітопольські черешні возили спецзамовленням у Кремль для партійних босів. Про це люблять згадувати місцеві садівники. Найдосвідченіші з них ще сильніше заглиблюються в історію, згадуючи, немов самі тому були очевидцями, що на початку XIX століття магазин з продажу мелітопольської черешні працював у Парижі. Причому до Франції фрукт нібито відправляли в бочках.

Сьогодні до Франції українська черешня не доїжджає: майже всю експортну продукцію України — 1,8 тис. т — споживає близьке зарубіжжя.

У 2013 році, за даними асоціації Український клуб аграрного бізнесу, більше 4 тис. т вітчизняних кісточкових (вишні та черешні), або 99% експорту, йшло в Росію. З 2016-го основним іноземним споживачем стала Білорусь, ринок якої перетравлює до 1,6 тис. т. Хоча раніше ця країна не входила в число лідерів з купівлі української черешні. "А значить, в споживання Білорусі включена і РФ",— говорить Ярмак. Мовляв, через білоруських перекупників українські фрукти все-таки потрапляють на російський ринок.

При цьому мелітопольці поки ігнорують Європу. Хоча проблем для них там немає. "Складнощі бувають тільки всередині самої компанії [українського постачальника черешні],— стверджує Ярмак.— Це нерозуміння ринку, невміння працювати з іноземними контрагентами, невміння забезпечити якість, логістику, упаковку і збереження продукції".

Втім, у Гринціва є претензії до європейських трейдерів: ті не раз пропонували йому контракт, але за заниженими цінами. "Чомусь вони думають, що тут можна купити все за 2 копійки",— нарікає підприємець.

Але дешевизна, на думку Ярмака, дійсно може стати конкурентним фактором для українських аграріїв: в Україні витрати на збирання в чотири рази нижчі, ніж в ЄС. Тим більше що в деяких європейських країнах, наприклад в Італії, виробництво черешні стає все менш привабливим через зростання конкуренції і розміру інвестицій, яких воно вимагає. І поки італійські фермери переключаються на вирощування ківі, українці зі своєю черешнею могли б успішно вийти на євроринок.

Толстолик бачить перспективи українського експорту навіть не просто в черешні, а в вишнево-черешневих гібридах, за кількістю сортів яких Україна — світовий лідер. Ці фрукти не такі кислі, як вишня, і набагато більші за неї. Вони містять активне залізо, білок, який необхідний, щоб це залізо засвоювалося, і практично повний комплекс вітамінів групи B.

"У нас однозначно є ніші у виробництві черешні та її експорті до країн ЄС",— робить висновок Ярмак.