День фермера

Продавці машин, колишні дипломати та представники інших міських професій кинулися в села — створюють невеликі господарства, які виробляють екологічно чисті продукти. Їхніми стараннями фермери відвоювали вже 10% всього ринку країни

Олег Гавриш

 

Вінницька область, Немирівський район — не найкраще місце для землеробства: грунти тут погані. Зате для тваринництва — те, що треба. У цьому впевнений Сергій Дашко, директор автотрейдингової компанії Прайд Мотор. У Києві він торгує японськими автомобілями Honda і Acura, а на рідній Немирівщині вісім років тому взявся розвивати молочне господарство. У нього і вклав близько $1,5 млн власних коштів, створивши ферму Азорель.

Раніше регіон славився колгоспами, які спеціалізувалися на великій рогатій худобі. Але в останні роки на весь район — з урахуванням особистих господарств — залишилося не більше 800 корів. “І тут з'явилася ферма, яку я заснував. Все це здавалося авантюрою",— розповідає Дашко.

Авантюризм автодилера перетворив заросле бур'янами поле на комплекс, що складається із сучасного корівника, доїльного залу, укомплектованого німецьким обладнанням, і цеха з випуску молока за ізраїльською технологією. Корівки у Дашка всі немісцеві — французьких альпійських порід голштин і монбельярд. У Азорель їм добре: вода і їжа — цілодобово, про прив'язь навіть не йдеться.

Раціон впливає на якість молока, впевнений Дашко: коров'ячі корми повинні бути натуральними, збалансованими і економічно вигідними. Тому він і взявся вирощувати їх самостійно, для чого купив 90 га поруч з фермою.

У Дашко є навіть власний атракціон, який можна назвати "шлях молока". Все надоєне по спеціальному трубопроводу потрапляє в скляну колбу, далі через фільтри молоко подорожує на процедуру охолодження. Це дозволяє довше зберігати корисні властивості продукту.

Все це здавалося авантюрою
Сергій Дашко,
директор автотрейдингової компанії
і засновник молочної ферми

З молока в Азорель виробляють цілу лінійку екологічно чистих і натуральних продуктів: сире і пастеризоване молоко, кефір, дев'ять видів питних йогуртів і грецький йогурт. Крім цього, є і унікальні товари. Наприклад, халумі — сир, який можна смажити без панірування. Дашко спробував його, коли подорожував Кіпром. Він також виробляє на фермі бринзу з італійськими травами — ще один результат подорожей Європою.

Ферма процвітає, продажі зростають: минулого року вони збільшилися з 7 млн грн до 8 млн грн.

Те ж відбувається і з продукцією сотень інших нових українських фермерів, які спеціалізуються на поставках екопродуктів в дорогі магазини столиці та міст-мільйонників.

“Попит на українську фермерську органічну продукцію зростає з кожним днем,— розповідає Наталія Нечипорчук, менеджер з закупівлі мережі GoodWine.— У нас було багато імпортних товарів. Але споживач легко переключається на аналогічний український продукт, якщо він близький за якістю і більш доступний за ціною". За її оцінками, попит на вітчизняний фермерський продукт і далі зростатиме більш ніж на 35% на рік.

Держстатистика настільки ж позитивна. За даними МінАПК, в 2016‑му фермери виробили 9,5% від загального обсягу випущеної сільгосппродукції. А роком раніше їх частка не досягала і 8%.

Сильна сторона фермерів — в їхній мобільності: вони швидше великих агрохолдингів освоюють виробництво того, на чому можна більше заробити. "Ми буквально за рік оперативно переключилися на виробництво пивоварного ячменю, у якого рентабельність 5 %, відмовившись від пшениці з її 14 %",— розповідає Костянтин Іванов, директор Агрофірми імені Богдана Хмельницького.

Невеликі і середні ферми сьогодні контролюють майже третину виробництва овочів в країні, причому рентабельність у них вище, ніж у агрохолдингів: 44% проти 32%. Фермери заробляють більше великого бізнесу і на вирощуванні плодів і ягід.

А ще вони опинилися серед тих небагатьох категорій українських виробників, які виграли від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Так, з 2013 по 2016 рік обсяг експорту фермерських равликів в ЄС з України зріс з 3 т до 391 т. Аналогічний показник по меду лише за рік "поважчав" з 36 тис. т до 52 тис. т. А річне збільшення по замороженим ягодам склало 51%: тепер з країни в європейські магазини відправляється до 40 тис. т такого товару.

ЕКОПАРА: Подружжя Валентина Сабельникова і Костянтин Корза залишили заняття ландшафтним дизайном заради ферми, де вони вирощують органіку

У МінАПК відверто раді подібному розвитку подій. Сьогодні в селах живе близько 14 млн осіб. Але для великих агрохолдингів з їхніми промисловими технологіями обробки землі, з дронами і суперпродуктивними комбайнами потрібно для робіт не більше 4 млн. А решта залишиться біля розбитого корита, каже Максим Мартинюк, заступник аграрного міністра. Шанс цим людям може дати лише розвиток фермерства.

Тому в МінАПК сподіваються наростити частку фермерів до чверті в загальному обсязі сільгоспвиробництва, і саме за рахунок приросту випуску нової продукції. Зразком, за словами Мартинюка, відомству служить Італія: там невеликі агрогосподарства займають більше 40% ринку.

Але щоб дістатися до італійської планки, потрібно вирішити ряд законодавчих проблем, а також одну, яка не під силу Верховній раді,— патерналізму населення. Мартинюк каже, що в деяких селах набирається достатньо активних людей, щоб "включити" інших, дати їм інтерес до власної справи. Але в країні багато і таких місць, де селяни просто здають свої паї великим агрохолдингам і задовольняються сумою в 10 тис. грн на рік за оренду. "Важливо надихнути і навчити бути фермерами тих, хто пливе за течією і не хоче починати свій бізнес",— говорить чиновник.

Надихати селян можуть деякі городяни. З 2013‑го, за даними МінАПК, в Україні відкрилося близько 5 тис. нових ферм. І більшість успішних господарств "нової хвилі" заснували як раз мешканці мегаполісів. “Ті, хто народився і виріс у селі, на землі працювати не хочуть. А ось міські жителі, навпаки, повернулися обличчям до землі",— розповідає Валентина Сабельникова, директор і співвласник ферми Organic Villa. Тільки в цьому році в Миколаївку на Черкащині, де вона веде бізнес, перебралося декілька сімей корінних киян.

Мешканка столиці Сабельникова — і сама результат перепрофілювання урбанізованих професіоналів у аграріїв. Зараз її ферма випускає 52 найменування органічних овочів, зелені, ягід і фруктів, які сертифіковані за європейськими стандартами. Але все починалося з ландшафтного дизайну, яким директор Organic Villa займалася разом з чоловіком. Чотири роки тому вони розробили і реалізували проект екологічного дитячого саду в Криму. “Ми зрозуміли, що у дітей немає енергії і сил вчитися через неправильне харчування,— розповідає Сабельникова.— Те, що пропонується дітям у раціон, неприпустимо. Виникла ідея почати вирощувати органічні фрукти і овочі для них". Сімейна пара розробила проект ферми в Криму, але через анексію півострова побудувала її в 140 км від Києва.

У чомусь схожа історія трапилася і з Андрієм Гнітецьким, виробником соусів ТАТО Pepper JAM, представником київського креативного класу, власником рекламного агентства. У 2013‑му він подорожував з товаришем Індією. Там обидва заблукали і потрапили на поле з червоним перцем. “З собою у нас була пляшка індійського рому Old Monk і трохи марихуани. Ми почали палити траву, сьорбнули рому і заїли його червоним перцем. І я зрозумів: це воно! Ось таким повинен бути смак у цього соусу,— сміючись, розповідає Гнітецький.— І я зрозумів, що хочу випускати такий продукт в Україні".

Тепер його кетчупи продаються у дорогих київських магазинах, а виробництво процвітає. "Якщо ви підете по крафтових ярмарках, то помітите: роблять фермерську продукцію на 95% городяни",— розповідає Гнітецький. Він пояснює такий феномен тим, що "це люди, які не тільки їдять, але ще і готові вибірково ставитися до їжі". Тому, мовляв, міські і цінують оригінальні і "чисті" продукти. І хочуть їх робити.

Ще один приклад — Валерій Парубочий, засновник ферми СВОЄ, що виробляє сир, молоко, вершкове масло, кефір, сметану і йогурти. Раніше він був дипломатом і працював у Європі. Звідти він і привіз технології переробки молока, які використовують зараз.

У цьому році МінАПК відрапортував: дотації з держбюджету для аграріїв зросли до 5,5 млрд грн. Але їх виділяють пропорційно сумі сплаченого ПДВ. І тому лише один гігант — компанія Миронівський хлібопродукт (МХП) — "з'їсть" до чверті всієї суми. Інші "монстри" підберуть інше. А карликовим на тлі МХП фермерам з цього столу нічого не залишиться. “Держдотації розподілялися раніше і з великою часткою ймовірності розподілятимуться і далі виключно серед представників великого бізнесу,— говорить Денис Сазонов, генеральний директор компанії Greenteam, яка вирощує і продає овочі.— Малим і середнім нічого не дістається".

Лише з 2018 року держава обмежить розмір фіндопомоги, що йде в одні руки, до 150 млн грн.
І це ще не всі проблеми, з якими стикаються невеликі агробізнесмени. Гнітецький, наприклад, скаржиться на складність отримання сертифікатів на виробництво будь-якої продукції.

В Україні не вирішено питання з маркуванням органічних продуктів — відповідний закон не доопрацьований і не прийнятий. Через це в Європі і Китаї, де зацікавлені в подібному товарі, вітчизняні аграрії змушені проходити додаткову сертифікацію, розповідає Сабельникова. "Притому що в Німеччині цілі полиці в магазинах виділяються під органічні продукти з України",— додає вона.
 

ЗА РІВНОПРАВНІСТЬ: Денис Сазонов вирощує і продає овочі. Він нарікає на те, що невеликим фермерам не дістаються державні дотації — все йде агрогігантам

А Сергій Довгий, директор молочної ферми Азорель, нарікає на те, що дозвільна система не розрізняє дрібних фермерів і великі агрохолдинги — правила для всіх однакові. І тому невеликим агробизнесменам доводиться залучати сторонні структури для ведення справ, а це додаткові витрати. Або ставати суперуніверсалами, яких Сабельникова описує так: "В одній особі — селянин, агроном, бухгалтер, технолог, продавець, логіст, дизайнер, конструктор, будівельник, маркетолог, піарник, юрист". Без такого набору не вижити. "Ми два роки з чоловіком освоюємо додаткові навички інших професій",— розповідає вона.

Фактично недоступні мікроаграріям і дешеві кредити. Рішення — запуск ринку землі: тоді ділянки можна буде передавати банкам в якості застави та залучати гроші на розвиток бізнесу під низький відсоток, зазначає Мартинюк.

Без земельного ринку бізнесмени не хочуть багато вкладати в агровиробництво, не поспішають будувати інфраструктурні проекти. І схильні виснажувати грунт — адже за короткострокової оренди немає сенсу думати про те, що буде далі. "З таким підходом ми дуже скоро перестанемо пишатися нашими чорноземами",— наголошує Сазонов з Greenteam.

Фермерам не вистачає нормальних доріг, податкових пільг і субсидій. І навіть професійних кадрів, фахівців у сільському господарстві. "Серед молодого покоління бажання жити і працювати в сільській місцевості відсутнє",— зазначає Сазонов.

В результаті на сьогодні більша частина фермерів перебуває в тіні: їхні поля не зареєстровані, врожайність занижена, а операції вони проводять в готівці. “Якщо дивитися раціонально, то немає жодної причини для того, щоб займатися фермерством,— резюмує Сазонов.— Є набагато більш прибуткові галузі".

І все ж сегмент зростає. “Бути фермером — це значить виробляти продукти харчування, від яких ти і твої споживачі отримують задоволення. І випускати якісну продукцію, яка в Україні поки просто не виробляється,— запевняє Гнітецький.— А це приносить справжнє задоволення".