Хто такі DeepState, як вони добувають інформацію і чи мають зв’язок з владою. Інтерв'ю ВВС із засновниками OSINT-проєкту

Через підвищену увагу до проєкту у зв’язку з останніми подіями, NV подає матеріал ВВС, який був уперше опублікований 27 серпня у межах інформаційного партнерства.

Аналітики DeepState вказували доволі детальну інформацію про позиції української і російської армії, коментували найважливіші епізоди і навіть дозволяли собі публічно критикувати військове командування ЗСУ за помилки при організації оборони чи наступу.

Інформація, яку надавав DeepState, доволі швидко стала настільки авторитетна, що її почали пов’язувати з офіційною позицією української влади, зокрема, щодо втрати чи звільнення тих чи інших населених пунктів. Сприяв цьому і загадковий меморандум про співпрацю, укладений з Міноборони навесні 2024 року.

Співзасновниками організації є два молоді київські хлопці — Роман Погорілий і Руслан Микула, які, за їхніми словами, не мають жодного стосунку до війська.

Початок проєкту DeepState

BBC: Хотів би почати власне з питання, як виник DeepState? Можете коротко описати історію виникнення цього проєкту?

Роман: Ми з Русланом дуже давно цікавилися міжнародними подіями. У 2019 році ми почали обговорення того, щоб створювати телеграм-канал. Ми тоді слідкували за вторгненням Туреччини в Сирію. Ми навіть ночами не спали, було настільки цікаво.

І ми вирішили створити телеграм-канал. Це сталося в лютому 2020 року, якраз перед коронавірусом в Україні. І так пішло-поїхало.

Ми дуже детально публікували на нашому каналі ці всі події: BLM в Сполучених Штатах, Карабахська війна, знову Туреччина з Сирією і купу-купу всього іншого.

Воно набирало обертів. Ми слідкували за переміщенням військ у 2021 році, коли було навчання московитів з білорусами, вони підтягували свої сили і не повертали назад. Потім вже безпосередньо близько до повномасштабного вторгнення ми слідкували за переміщенням [військ] вздовж кордону, як ці процеси відбуваються. Вже в день повномасштабного вторгнення ми створили мапу та продовжували роботу. І так вже доросли до того рівня, який є сьогодні.

ВВС: Тобто ви займалися удвох лише цим каналом і це була не основна ваша робота? Якщо не секрет, чим ви займалися? Можливо, це було щось дотичне до армії?

Роман: Я юрист за освітою, і вже довчався та почав працювати. Тобто немає нічого дотичного ані до військової, ані до якоїсь подібної діяльності. Спочатку це було як хобі, потім це вже перетворилося у роботу і основний рід занять. Тому що весь свій час ми займаємося проєктом і війною.

Руслан: Моя освіта — «комп'ютерні інформаційні системи». Але я працював маркетологом вже декілька років. Міжнародні новини — це не основний мій рід занять був. Тобто це більше як хобі — історія, політологія, міжнародна політика. Тоді ми вчилися аналізувати першоджерела, аналізувати і валідувати інформацію, перевіряти її. Такі були наші перші кроки.

ВВС: Зараз DeepState — це ваша основна робота, якій ви віддаєте 100% свого часу?

Руслан: Так.

ВВС: І познайомились ви також, як я розумію, задовго до появи DeepState? Розкажіть детальніше про історію вашої дружби. Які спільні інтереси, що вас пов’язали?

Руслан: У 2014 році були проводи одного із підрозділів в зону АТО. Я знав про Рому, що в нього дуже патріотичний погляд, так ми з ним познайомилися.

Далі ми займалися певними спільними громадськими процесами. Була громадська організація, яка займалася військово-патріотичним вихованням молоді, і ми разом були в цій організації. Ми вже тоді виконували разом дуже багато різних цікавих задач.

ВВС: Зараз команда DeepState це не лише ви удвох, я так розумію, це більше сотні людей, так?

Руслан: Так, якщо говорити про абсолютно всіх волонтерів, які є і які перебувають в OSINT-командах, займаються каналом, сайтом і так далі, то це понад сто людей.

ВВС: Є й ті, хто займається волонтерством?

Руслан: Так, є ті, хто допомагає знайти щось або прокомунікувати з якимсь продавцем. Є у нас менеджер, який займається документами по фонду. Тобто він закриває всі питання стосовно покупки і взяття на баланс військовою частиною, тому що у нас все йде згідно із законодавством.

Зв’язок DeepState з Міноборони

ВВС: Чи маєте ви будь-який стосунок, дружній, офіційний або неофіційний, до Міністерства оборони або до Генерального штабу? Можливо, співпрацюєте зі Страткомом ЗСУ або з Центром інформаційних спецоперацій?

Роман: У нас із Міністерством оборони підписаний меморандум. Є певна взаємодія. Загально можемо сказати, що вона полягає в обміні інформацією.

Якщо говорити про інших, офіційно у нас ще є меморандум з ДСНС. Певною мірою є співпраця з іншими структурами, але про неї публічно багато не розповіси. Можна сказати, що взаємозв'язок є, десь офіційний, десь неофіційний, по різних аспектах.

Дуже часто хочуть підійти до цього питання так: а вас обмежують, а вас сварять, а вас ще щось? Ні, ніхто не обмежує, ніхто не сварить, ніхто не втручається в нашу роботу. Може бути прохання, може бути десь якесь обговорення певних моментів, але точно ніяк це не втручання в роботу.

ВВС: Ви сказали, основна функція — це обмін інформацією. Тобто Міноборони або інша структура надає вам якусь чутливу або секретну інформацію і ви зі свого боку надаєте верифіковані дані про ворога або українські позиції?

Роман: Є обмін інформацією. Це все, що ми можемо розповісти.

ВВС: Вам не подобається, або, можливо, ви вважаєте неправильним, коли вас титрують деякі ЗМІ як «DeepState, пов’язаний з Міноборони», або «який має зв’язок з міноборони». Чи це відповідає дійсності, на вашу думку, чи так коректно взагалі зазначати?

Роман: Знову ж таки, є співпраця, назвемо це так, приватного і державного секторів, але трактування, що DeepState — це Міноборони, або DeepState під Міноборони, чи навпаки, не відповідає дійсності. Ми з ними на рівні партнерства, але ніяк не більше. Тобто ніхто нас не інтегрував.

Це дуже важливо відділяти, і пора нарешті в нашій країні вносити ось це розуміння щодо співпраці приватного і державного секторів, бо у нас дуже часто люблять: ага, якщо там державний сектор втрутився в приватний — все, підім'яли, купили, заборонили і тому подібне. Є приємні випадки, коли ця співпраця нормальна, тому треба звикати до цього. Але в нашій державі по-різному буває.

ВВС: Чи користується Генеральний штаб вашою картою? Тобто чи можна сказати, що це карта, якій довіряє сам Генштаб?

Руслан: Є такі випадки. По-перше, наша карта застосовується у певних системах, які виявляють ворожі БПЛА. Тобто ми їм дали API (програмний інтерфейс додатка — ред.) і вони, наприклад, нанесли наші полігони, де є візуальне відображення лінії бойового зіткнення. Ми знаємо, що через певні зміни на мапі може поїхати перевірка в ту бригаду, яка там стоїть.

• Куди на Донбасі наступають росіяни і які цілі їхньої кампанії літа-2024
• Як не вдався російський наступ влітку і що це значить для України — Telegraph
• Наскільки російська армія близька до взяття Покровська і Торецька
  

Буває так, що на нашій мапі зміни відображаються раніше, ніж про це повідомляється наверх.

Відповідно, відразу так само йде якась перевірка і питають, чому не повідомлено про просування ворога, чому приховуєте це. І таких фактів вистачає. Ми знаємо, що деякі офіцери навіть воюють по DeepStatе, їм головне, щоб на DeepState все було добре, щоб це суспільство бачило і що у них не було ніяких втрат. Для декого це навіть певний KPI в житті.

ВВС: Цікаво. Тобто, умовний генерал може подзвонити вам і сказати: не відображайте, що ми втратили певне село, тому що мене за це покарають?

Руслан: Ні, так не працює. Навпаки, якщо такі випадки є, то вони просто намагаються приховати сам цей факт, от і все. А ми ж навпаки, за те, щоб відображати просування ворога без будь-яких спотворень.

Тому що дуже часто буває, що підрозділ не знає, що сусідній підрозділ покинув позиції або втратив їх. І вони через мапу дізнаються, що там щось відбулося.

Тому що сусіди просто ні з ким не діляться інформацією. Від цього дуже часто може залежати й чиєсь життя.

Як DeepState добуває інформацію

ВВС: Ключове питання — звідки ви берете свою інформацію? Наскільки у вас глибокі джерела, інколи ця інформація настільки унікальна, що її не знає сусідній підрозділ або командувач не знає про певну ділянку фронту?

Руслан: У нас загалом дуже багато зв’язків із військовими, на будь-яких ділянках практично, і у нас є можливість перевірити, що відбувається там чи в іншому місці. Ось, наприклад, багато і українських медіа, і блогерів, і так далі, поширили думку, що росіяни повністю зайняли Нью-Йорк на Донеччині.

Ми одразу подзвонили в 53-тю бригаду, в один батальйон, в другий батальйон. У них там дійсно різне бачення лінії бойового зіткнення, навіть на рівні батальйонів. Але спостережні пункти є, і Сили оборони присутні (станом на 20 серпня — ред.) в Нью-Йорку. Тобто ми розуміємо, що цей вкид був або необдуманий, або просто заради хайпа.

ВВС: Для отримання цієї інформації, яка є дуже чутлива, існує якась перепона? Тобто командир бригади може заборонити своїм військовим надавати інформацію DeepState? Ви ж фактично волонтерська організація і не маєте рівня допуску до такої інформації.

Руслан: У нас є NDA (юридичний договір, укладений двома сторонами з метою взаємного обміну матеріалами, знаннями або іншою інформацією з обмеженням доступу до неї третім особам — ред.) з Міністерством оборони, тому ми розуміємо, що, якщо інформація містить якусь цінність, наприклад, як про Курщину, ми про це нікому не кажемо.

У нас тому і затримка була, тому що була операційна безпека, всі розуміли, що операція може піти різним чином і можуть бути різні наслідки. Тому ми чекали до останнього, щоб не підтверджувати те, що там відбувається. Чому так? Тому що — я не буду казати прізвище, хто це казав, але багато і західних партнерів, і загалом в Україні сприймають DeepState як офіційну валідацію.

Якщо ми зараз щось напишемо і, умовно, по Курському напрямку це не збігатиметься, то відразу закиди полетять не тільки на нас, але і на державу. Тому це дуже велика відповідальність, бо нам треба розуміти, що можна показувати, що не можна показувати, що шкодить, а що не шкодить.

Звісно, ми багато про що запитуємо в самих військових: от якщо ми тут покажемо, то це ж вам не нашкодить? Бо якщо, наприклад, просування наше і ворог ще не знає про нього, то це, звісно, показувати не можна. Бо ворог відразу буде туди «навалювати» всім, чим може.

ВВС: Правильно я розумію, військові дають вам інформацію, тому що верифікують вас як джерело, якому Міноборони дало «зелене світло»? Тобто, вам можна давати інформацію, тому що за це не покарають, і за це навпаки можуть похвалити?

Руслан: Ні, не зовсім. Вони надають інформацію, тому що нам довіряють.

ВВС: Особисто вам?

Руслан: Особисто нам, так. Вони розуміють, що ми не скажемо, хто надав інформацію, і ми її використаємо з розумом, а не, скажімо, що Іваненко Іван дав інформацію по смузі там такій-то, що там так-то і так-то.

ВВС: Ви самі згадали про велику відповідальність за те, що показано на вашій карті. Чи були випадки, коли ви давали свідомо неправдиву інформацію, або хтось намагався вас ввести в оману, даючи інформацію?

Руслан: Таких випадків насправді чимало. Їх вистачає, і вони є по сьогоднішній день. Це пов’язано з тим, що не всі підрозділи хочуть, щоб хтось знав, що вони щось втратили. Також банально десь може шкутильгати ситуаційна обізнаність на місцях.

Буквально нещодавно на рівні бригади було повідомлено, що ворог прорвався на певну трасу, піднявся кіпіш, ми нумо по знайомих запитувати, ті давай верифікувати інформацію, піднімати дрони, перевіряти. А виходить, що людина рівня оперативного чергового просто не так сприйняла інформацію і всіх підняла на вуха.

ВВС: Моє питання було дещо в іншому контексті. Чи можете ви свідомо давати на карті неправдиву інформацію в інтересах, звичайно, України? Для того, щоб обманути ворога?

Роман: Це не дуже публічна інформація, якщо чесно. Були випадки, але тут краще без деталей.

Руслан: Те, що можна сказати, наприклад, коли росіяни заявили рік тому, що вони зайшли в 9-й квартал Авдіївки із Водяного, ми запитали і це нам спростували. А підрозділ (тоді там стояла 36-а бригада) подумав: якщо зараз спростували, значить скоро полізуть. І на наступний день поліз взвод росіян. Наші їх чекали і знали, що вони зараз полізуть, тому що медійно спростували слова якогось [російського] генерала, який там вже «взяв» 9-й квартал.

ВВС: Для росіян важливо, щоб те, що вони озвучили, втілилось на землі, хоч це може бути насправді далеко від реалізації?

Руслан: Так.

ВВС: Які ваші методи збору інформації? Це лише дані «з землі», з вуст військовослужбовців, чи, наприклад, супутникові знімки з ексклюзивним доступом лише для вас або для Міноборони, яке вам їх передає?

Роман: Знову ж таки, це OSINT, це публічна інформація, це одне з тих джерел. Міноборони — це не те, не та співпраця, про яку ви думаєте, і всі інші думають. Якщо ми говоримо про супутники, це вже просто OSINT-геолокування, яким ми займаємося і, відповідно, співставляємо інформацію, яка потім виходить в аналітику. З Міноборони не варто це пов’язувати.

ВВС: Є питання верифікації. Чи є якась паралельна перевірка даних, які надаються? Чи є джерела, яким ви стовідсотково довіряєте і ніколи не перевіряєте те, що вони кажуть вам?

Роман: По-різному. Якщо джерело показує, що йому можна довіряти вже неодноразово, то, звичайно, довіра більша. Майже завжди ми намагаємося перевіряти будь-яку інформацію, тому що це теж впливає на відповідальність і на те, з чого вибудовується вся картина.

ВВС: Яка затримка в публікації даних?

Руслан: Дуже по-різному. Наприклад, з Кринками… Нас тоді «35-ка» (35-та бригада морської піхоти ЗСУ — ред.) попросила, оскільки операція могла в будь-який момент згорнутися, ніякої «синьої зони» (повний контроль України над територією — ред.) там не показувати. Показувати «сіру зону», яка фактично там приблизно і відповідала території, де ворог відсутній. Тому виходить, у нас там була дуже велика затримка. Буває так, що щось відбулося, про це ніхто ніде не згадав, не почув, не дізнався, і воно тільки через два місяці спливло.

У 2023 році нас попросили не показувати просування наших сил, це було перед контрнаступом. І власне там у нас була «неправильна зона», і я тоді робив такий певний чек з іншими мапами. У всіх теж там було те, що ворог зайняв і тримає район західніше Вугледара, хоча насправді ми знали, що там наші, просто не показували і не «палили» росіян, які не повідомляють про свої втрати.

Критика командування

ВВС: Ваш продукт — не лише мапа, але й пости, зокрема в телеграмі. І деякі пости доволі критичні щодо українського військового командування. Можна згадати і генерала [Юрія] Содоля, і ситуацію в Очеретиному, де ви дозволяли собі емоційно критикувати певні рішення командирів.

Перше питання, чи маєте ви достатньо компетенцій, щоб критикувати військове командування, адже ви не є військовослужбовцями? І друге, яка була реакція, наприклад, Генерального штабу на публічну критику від такого поважного ресурсу, який має з Міноборони певні домовленості?

Роман: Знову ж таки, це показник того, що меморандуми з Міноборони не впливають на ці процеси і за це чіплятися не варто. Це був той момент, який є в ряду неприємних, тому що ми не поспішаємо публікувати і не хочеться публікувати саме такі речі.

Але це остання стадія, коли ми вдаємося до цього, тому що є там певні моменти, на які необхідно критично звернути увагу, бо це життя бійців. А не може нічого бути вище — жодне прізвище, жодна подія, жодна посада, будь-що не може бути вище, ніж життя наших бійців. Тому були такі публікації.

Той, хто слідкує за нашою діяльністю, бачить і знає, що ми не коментуємо все підряд, не вдаємо з себе якихось супермегаекспертів, які все знають. Ми втручаємося, коментуємо, пишемо саме про ті процеси, які ми знаємо і розуміємо. По Содолю ми не просто «накинули», що він поганий. Ми це зробили виважено, фахово, з певними доказами.

Ми це зробили з 115-ю бригадою — не просто «накинули» [щодо втрати Очеретиного], ми проробили дуже велику аналітичну працю, зібрали інформацію. І пройшло дуже багато часу з моменту, коли це все сталося. Написали ці пости, воно дало свій результат.

Звичайно, є люди, яким це не сподобалося. В першу чергу це командування 115-ї бригади. Але там була реакція і від вищого командування. [Комбрига 115-ї бригади] зняли з посади. Після того хлопці ділилися думками, що ситуація покращилася в певному плані.

Тобто коли ми знаємо, що можемо втрутитися, то, відповідно, ми це робимо. Вже інші хай скажуть, корисно було це, некорисно, правильно, неправильно. Ми зробили свою роботу, ту, яку могли. Якщо врятували життя бійців — а ми врятували там певною мірою — це прекрасно. Я не бачу сенсу виправдовуватися, чи мали ми компетенцію.

ВВС: Ви намагалися до цього публічного посту непублічними комунікаціями донести?

Роман: Намагалися.

ВВС: І не було зворотної реакції?

Роман: Не було.

ВВС: Як ви ставитесь до того, що критика з боку цивільних на адресу військових посилилась в цьому році, певні депутати і блогери дозволяють собі вживати щодо вищого військового командування, зокрема, головнокомандувача, доволі неприємні епітети?

Роман: Коли людина абсолютно не має ніякого дотичності до тієї діяльності — звичайно, що це нонсенс і абсурд. Коли будь-хто з дивана чи депутат, який просто депутат і все — вони беруться коментувати. Є ж депутати, які беруть участь у війні. Вони висловлюються, хоча вони якраз навпаки найменше говорять про це все.

Ну так, ми не військовослужбовці, як люблять подавати деякі, що тільки військовослужбовці можуть коментувати війну. Але ми все-таки трохи дотичні до цих процесів і знаємо немало. І знову ж таки — ми не позиціонуємо себе як експерти з усіх питань. Ми не розказуємо, як треба воювати, які накази віддавати.

115-та бригада — це чисто фактаж по тих помилках і тих проблемах, які не ми вигадали, а якими ділилися з нами бійці. Содоль — це теж констатація фактів по подіях. Ми не сідаємо оцінювати події, як треба було щось робити, атакувати чи ні. Ми збираємо інформацію від військових, ми аналізуємо її, ми її подаємо. Все.

ВВС: А як ви ставитеся до тези, що цивільні або навіть військові нижчого рангу не можуть критикувати командування, оскільки вони не володіють всією повнотою інформації?

Роман: Та це щодо будь-якої діяльності. Не лише військового командування. Кожна людина, яка має долученість до якогось процесу, якщо вона працює в ньому, має якийсь досвід, навички — вона може його коментувати. А якщо людина плаває, але буде коментувати футбол — то очевидно, що це не правильний процес. Так само і в військовій справі. Є свої рівні, є свої бачення, є свої доступи. Тут все залежить від того, які є знання, навички і досвід роботи в цій сфері.

ВВС: Ще одне теоретичне питання. Як ви як аналітики оцінюєте рівень українського командування? Ви самі чули ці епітети: «радянське мислення» і так далі. Чи дійсно воно є, чи це просто кліше, яке навішується людьми, які не компетентні в цій сфері?

Руслан: На жаль, у нас вистачає людей з дійсно «совковим» мисленням. Це більше про людей, які сидять на рівні ОТУ і ОУВ (оперативно-тактичне угруповання і оперативне угруповання військ — ред.). Це така проблемна ланка, туди відправляють ніби на підвищення тих, хто не може керувати бойовим підрозділом. Дуже часто там люди воюють лекалами 1940 року. Тобто, на жаль, така проблема є.

ВВС: Ще є така популярна думка, що молодим талановитим офіцерам, які пройшли війну, які пройшли АТО, начебто не дають піднятися на рівень того самого ОТУ, ОСУВ. Це дійсно якась стеля чи, знову ж таки, непрофесійний погляд на ситуацію?

Руслан: Дуже по-різному буває. Наприклад, командувач Сил безпілотних систем Вадим Сухаревський піднявся із офіцера до командувача окремим родом сил. Його любили і поважали на кожному рівні, де він був. Це приклад, коли людина сама себе зробила і за рахунок своєї фахової придатності, професіоналізму змогла досягнути чогось в армії.

Є випадки, коли є толковий офіцер, але його не підвищують. Таке є всюди. Все залежить від його командира. Якщо толковий комбриг, він підтягує толкових офіцерів, він їм дає посаду, відправляє на навчання. Якщо комбриг «совок», якому під 60, який, скажімо так, ще й корупцією займається, то звісно, що він нікому не дасть розвиватися. Тому що він сам не розвивається.

Український наступ на Курську область

ВВС: Ви згадали операцію на Курщині. Певний час тримали певну інформаційну тишу щодо неї, знали про операцію заздалегідь?

Руслан: Ми дізналися про неї буквально за дні перед тим, як вона почалася, тому що, звісно, вже спускалися команди на низ, підрозділи розуміли, що відбувається.

І тут я хочу згадати слова одного військового, які я побачив в інтерв'ю Reuters. Він сказав, що «коли нам спустили задачу, я думав, що це точно буде авантюра, що вона мені не подобається, що це повний треш. Але коли операція пішла, коли я побачив перші результати», то, він каже, «мені здається, що ми дійсно зараз змінюємо хід війни, пришвидшуємо той час, коли війна до чогось прийде».

Тут так само: ми знали, і було дуже обмежене коло тих, хто це теж знав. Ніде про це навіть не натякалося. Тому що ми всі пам’ятаємо контрнаступ, як там було — куча інсайдерів, і висадку на лівий берег, коли кожен вже її проанонсував. Тут ми знали, ми мовчали і ми дивилися на результат.

Ну а ті, хто знає якусь інформацію і одразу виставляє її в мережу для того, щоб спіймати хайп, то, я вважаю, що це шкідники…

Роман: Паразити.

ВВС: Минуло два тижні від початку цієї операції. Я так розумію, це ще не фінальні результати, вона триває. Але як ви зараз можете оцінити — це була неочікувана для всього світу операція, яка показала геній українського військового командування, або вона є ризикованою і не завжди виправданою в усіх аспектах?

Руслан: Будь-яка війна, будь-яка операція — це ризик. Те, як воно відбулося, та оперативна безпека, що мало хто знав і не було про це обговорення — за це просто оцінка «відмінно». Загалом ми операцію оцінюємо дуже-дуже позитивно.

ВВС: На вашу думку, яка її мета? Чи дійсно створення «буферної зони», чи можливо щось інше?

Руслан: Час покаже. Навіть якби ми мали інсайди, ми б не сказали.

Покровськ, Торецьк і Кринки

ВВС: Деякі експерти вже публічно кажуть, навіщо Україна витрачає свої підготовлені резерви на Курщині, на російській території, якщо у самої тяжка ситуація під Покровськом і Торецьком. Ви поділяєте цю тезу?

Роман: Це дуже важка теза, над якою важко розмірковувати. В першу чергу, це великий ризик. Якщо провалиться в Курську, звичайно, всі будуть згадувати Покровськ і Торецьк. Якщо все в Курську буде добре, всі будуть хвалити Курську операцію і, відповідно, казати, що все класно.

Це показує, як працює людська психологія. Але якщо подумати глибше про цілі, які поставлені в Курську, а вони набагато глибші, ніж оці поверхневі, які всі бачать, — то воно того варте.

Це велика ціна, це великий ризик, але зараз ми перебуваємо в ситуації, коли ми загнаний вовк в кутку, якому не залишається нічого більше, як іти на такі дуже ризиковані кроки, щоб мати якусь вагу і продовжувати битися.

В Покровську дуже складна ситуація, і в Торецьку теж. Там вже допустили багато помилок і зробили це до того процесу, який відбувається зараз.

ВВС: Ситуація в Покровську і Торецьку дійсно катастрофічна? Чи там ще є шанси не допустити захоплення міст?

Роман: Вона дуже складна. Поки що все вказує на те, що є постійні просування ворога, він має і ресурс. А як складуться обставини — тут покаже тільки час.

ВВС: Буквально на початку серпня очільник ГУР [Кирило] Буданов, а також командувач Нацгвардії [Олександр] Півненко казали, що у росіян вистачить ресурсів наступати ще місяць-півтора, тобто, фактично, до початку осені. Ви поділяєте думку, що у них просто закінчаться ресурси і вони, власне, так і не досягнуть Покровська, не захоплять його?

Роман: Побачимо, тому що у них є випадки, коли вони «стираються» і їм необхідне перегрупування, підсилення, вони там «затихають». Рано чи пізно це чекає Покровськ і Торецьк. Але питання, де буде межа, коли вони зупиняться, коли вони закінчаться, якщо закінчаться. Тому тут важко дуже вгадати, все залежить від обстановки.

ВВС: Ви самі згадали торішній контрнаступ. Зараз ви кажете, що були прорахунки і з боку командування, і інформаційно. Наскільки я пригадую, під час цієї події ви не критикували її, чому, наприклад, ЗСУ наступають на Токмак, якщо там найбільш укріплені позиції росіян?

Руслан: Ні-ні, дивіться, «куди кому наступати» — це трошки не те… Ми таким не займаємося. Ми більше аналізуємо уже постфактум. Коли випливли дані по роботі і втратах, по тому, що ціль не була досягнута, — ми це критикуємо.

Три дні 37-ї бригади в Новодонецькому і ті втрати — ми це критикуємо. Потім була ситуація біля Старомайорського — ми це критикуємо. Зрозуміло, що ми бачимо зараз Курськ і бачимо Роботине. Тоді ми не критикували, бо розуміли, що ну, значить, так подумали, так вирішили, що так має бути.

А коли ми побачили, що на Курську наші прориваються, а в Роботиному наші втрачають кінцівки та вмирають, то трошки у нас різне тепер бачення стратегій, які застосувала наша армія в 2023 і в 2024 році.

Роман: У минулому контрнаступі зробили все можливе, щоб нічого не вийшло…

ВВС: Про Кринки хотів запитати вашу думку. Це був провал? Знову ж таки, дехто конкретно каже, що це був провал генерала Содоля. Чи все-таки ця операція мала шанси на успіх?

Руслан: Ця операція мала шанси на успіх в перші тижні, коли його можна було ще розвинути. Не можна тримати такий маленький клаптик, коли тебе обстрілюють КАБами й усім чим завгодно. Багато потім було відмовників, багато пішло в СЗЧ (самовільне залишення частини — ред.), коли бачили, куди вони пливуть.

Якби ця операція почалася з Кринок і одразу була б якась підтримка, ще якісь плацдарми, і загально була б якась смуга окремо створена, щоб ворога відкинути — тоді це був би успіх. А плацдарм заради плацдарму — це даремне стирання військового ресурсу.

ВВС: Тобто це була більш політична історія — «плацдарм заради плацдарму»? Щоб показати, що ми щось там тримаємо?

Руслан: Мені здається, що вона стала політичною вже в процесі.

ВВС: Які ваші плани, коли війна закінчиться? Ви повернетеся до своїх цивільних професій, чи вам оця от зануреність у військову тематику, аналітичну військову тематику цікава буде й надалі? Може, доєднаєтесь до Генштабу, Міноборони або якихось інших структур, парамілітарних або мілітарних? Або, можливо, в політику підете?

Руслан: У будь-якому разі ми хочемо допомагати державі, і той досвід, і та експертиза, яка у нас є по війні, повинна далі застосовуватись. Тому що Росія нікуди не зникне, навіть якщо війна завтра закінчиться, у нас проблеми з нею нікуди не дінуться.

І Україна повинна бути готова, Україна повинна проаналізувати все, що було, зробити правильні висновки. І бути готовою до нової війни.