Хочу відповісти своїм колегам з фракцій Голос і Європейська солідарність, які вимагають чи то звіту про ситуацію на переговорах з Росією, чи то визначення директив для президента України як вести ці переговори. Я не іронізую, а справді не розумію суті вимог колег. Адже керівники усіх фракцій отримали вичерпні пояснення президента щодо «формули Штайнмайєра» і, як виглядало з заяв більшості з них, сприйняли їх. Але, схоже, не змогли переконати свої фракції. Буває.
Окрім Регламенту Верховної Ради в Україні існує Конституція, яка визначає повноваження різних гілок влади. Хочу нагадати статтю Конституцію 106, яка чітко і однозначно встановлює, що саме президент України «представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України». У сфері зовнішньої політики є у президента і багато інших повноважень і обов’язків. Конституція не залишає сумнівів, що в царині зовнішньої політики інституція президента одноосібно посідає чільне місце.
«Звіти» президента України перед Верховною Радою відбуваються у формі щорічних чи позачергових послань до Верховної Ради. Не на вимогу частини фракцій, а відповідно до потреби, яку визначає сам президент. Нагадаю також статтю 85 Конституції, яка визначає усі повноваження Верховної Ради. Верховна Рада у сфері зовнішньої політики займається ратифікацією міжнародних договорів, визначає засади зовнішньої політики, займається міжпарламентським співробітництвом, здійснює парламентський контроль за дотриманням законів і затверджує в рамках державного бюджету фінансування зовнішньополітичної сфери.
Що з цього в рамках повноважень Верховної Ради і в контексті переговорів з Росією хотіли б обговорити колеги? Засади зовнішньої політики? Вони чітко і вичерпно визначені в Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Так про що будемо говорити? Що з цього викликає сумнів або що не виконує президент? Питання риторичні.
Насправді під акомпанемент протестів, які через власні ЗМІ вони і роздмухують, здається дехто у Верховній Раді просто намагається в неконституційний спосіб перебрати на себе президентські повноваження. Це не вийде. Точніше це нескладно було зробити в інший спосіб — одному зі стурбованих варто було просто не програти президентські вибори, а іншому — було достатньо набратися сміливості піти на президентські вибори і виграти їх.
Тепер народ України доручив президенту Зеленському реалізовувати свою програму. І президент Зеленський не приховував, що шукатиме миру. Не капітуляції, яку двічі у вигляді мінських домовленостей підписали до нього, а домовленості, яка дозволить зупинити вбивства, по-перше, та повернути окуповані ОРДЛО до складу України, по-друге. І він має повне право обирати тактику і стратегію ведення переговорів. І публічне оголошення цієї тактики та стратегії не завжди корисне.
Але попри цей зрозумілий професіоналам факт, усвідомлюючи суспільну значимість проблеми, Зеленський публічно окреслив «червоні лінії», як і наголосив на тому, що він прекрасно усвідомлює, що про що він би не домовився з росіянами, оформлювати ці домовленості у вигляді законів (чи то про вибори, чи то про «особливий статус Донбасу») буде парламент. То чи не буде краще дати президенту і миру шанс — не нагнітати, не висувати безпідставні з правової, політичної та правової позицій вимоги, а готуватися до роботи?
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ