Медичні вищі навчальні заклади (ВНЗ) з великим інтересом стежать за дискусією навколо законопроектів про науку і науково-технічну діяльність.
Наука нам дуже потрібна. Викладачі повинні займатися наукою, щоб підтримувати професійну кваліфікацію. Викладачів-медиків це стосується подвійно – нові препарати, обладнання, методики лікування старіють кожні 2-3 роки.
У Верховній Раді лежить чотири законопроекти. 16 вересня у профільному парламентському комітеті на комітетських слуханнях обирали найкращий. Хоча урядовий законопроект здається найбільш розгалуженим, але, на жаль, всі варіанти не містять конкретних рішень для університетської науки.
Для прикладу візьмемо урядовий текст. У статті 19 говориться, що «Наукова і науково-технічна діяльність у ВНЗ є невід'ємною частиною освітньої діяльності». До речі, про «єдність змісту освіти і програм наукової діяльності» згадується і в чинному законі «Про вищу освіту». Причому «виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень проводиться у межах основного робочого часу». Згідно з законом ВНЗ зобов'язаний забезпечити. Тільки досі нам не дають цього робити, і нові варіанти законопроекту не вирішують проблеми.
Головне питання, як завжди, фінансове. Згідно з постановою Кабміну, доходи від освітньої діяльності університету повинні бути спрямовані тільки на освітню діяльність. Використання для наукової підготовки кадрів – нецільове. Виконання наукової роботи колективом кафедри, дисертаційних досліджень викладачами – це виключно клопіт самих здобувачів. При всьому бажанні, навіть якщо є можливість, ВНЗ не може підтримати своїх співробітників фінансово.
Навесні ми вирішили виділити гранти для молодих вчених. Студенти представили університетській комісії проекти, в ході конкурсу були визначені переможці. А коли прийшов час виплачувати гранти, довго сушили голови, як це зробити.
Друге питання – зарплати. Нещодавно у нас відкрився НДІ експериментальної та клінічної медицини. Ключова науково-методична база для проведення лабораторних досліджень в університеті. Після останнього різкого скорочення бюджетного фінансування майже всі співробітники працюють на частку ставки. Зарплата становить 1-1,5 тис. грн. Навіть за наявності фінансів університет не має права не тільки запровадити додаткові ставки або індексувати зарплати, але і, в тому числі, преміювати співробітників НДІ.
В усіх законопроектах детально розписаний механізм пенсій, гідні зарплати науковцям передбачається забезпечити за рахунок власних заробітків і впроваджень. А як бути фундаментальній науці – знову розраховувати тільки на державу?
Третє питання – атестація наукових кадрів. Як, де, за чий рахунок повинна проходити регулярна перепідготовка наукових кадрів?
Далі, хотілося б, щоб у новому законі разом з визначенням «Клініка науково-дослідної установи» застосовувалася і назва «університетська клініка», а університети отримали б реальну підтримку влади на шляху їх створення. Без реального контакту з хворими проводити дослідження в медицині неможливо.
Нарешті, виникає певна настороженість щодо створення додаткових структур управління наукою при збереженні Національної академії наук та галузевих академій. Є ризик попутної бюрократизації при плануванні наукової роботи, звітності і взагалі ведення наукової діяльності.
Безумовно, держава є головним замовником науки. Але держзамовлення не повинне суперечити академічній автономії, за яку ми так довго боролися (і до цих пір не маємо в повному обсязі).
Наш університет цілком може брати на себе відповідальність і самостійно управляти своєю науковою діяльністю, тим більше в обсязі своїх фінансових можливостей. Тільки дайте нам таку можливість – в законах або підзаконних актах.
Ось чого медичні університети чекають від нового закону: конкретних механізмів, які дозволять нам розвивати медичну науку в Україні.