Повернутися з бою

Кожен п'ятий воїн АТО принесе з собою в мирне життя найсильніший психологічний розлад: від замкнутості і головного болю до спалахів агресії і пияцтва. Допомогу таким людям зараз майже не надають

Максим Бутченко

.

.

Капітан Володимир Господинчик, який отримав поранення в зоні АТО, коли мова заходить про найскладніше на війні, говорить не про бої. Хоча якраз їх у його історії вистачає: він був під Донецьком, у секторах D і C. Але офіцер все одно говорить про інше — про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), через який пройшов сам.

“Отримав осколкове поранення середньої тяжкості. А потім,— тут капітан замовкає, але знаходить у собі сили продовжити:

— Якби не дружина, давно б спився". Проблема була в тому, що після поранення він відчув себе "відпрацьованим матеріалом", який "полагодили і викинули".

Зараз офіцер продовжує службу, хоч і поза АТО, але це почуття запам'ятав.

Через схожі відчуття пройшли ще як мінімум 9 тис. військовослужбовців із зони бойових дій. Про це говорить Всеволод Стеблюк, вчений медик, помічник міністра оборони з медичних питань. Саме стільки людей, за його інформацією, звернулися за психологічною або психіатричною допомогою. Лікарі констатували у них гострі реакції на стрес, порушення адаптації та загострення психічних хвороб, яких раніше не спостерігалося.

Незалежні психологи схильні вважати, що Міноборони сильно занижує дані стосовно постраждалих від ПТСР. За їхніми оцінками, близько 80% службовців в АТО так чи інакше відчували психологічні розлади. Тобто приблизно 80 тис. знають, що це таке — поствоєнний синдром, викликаний незадовільним процесом адаптації до мирного життя, соціальною невлаштованістю і відсутністю системних програм психологічної допомоги. І військовослужбовці, часто не помічаючи проблеми, місяцями живуть з ПТСР. Хоча могли б впоратися з розладом — але їх адаптацією до мирного життя мало хто займається.

"Ми можемо констатувати, що стоїмо на порозі нової епідемії ПТСР та інших розладів адаптації",— впевнений Стеблюк.

.

Руслан Масейков, старший сержант, служив контрактником у Збройних силах України (ЗСУ) 15 років. Був у миротворчих місіях у Косово, а в травні 2014‑го опинився в Луганській області. Після поранення він залишив службу.

“20 травня прийняли перший бій. У деяких бійців був ступор — стоять і дивляться, не можуть зрозуміти, що відбувається",— згадує Масейков своє бойове хрещення в АТО. За тим днем були ще і ще: бійці вже не впадали в ступор, але від цього легше не стало — проблеми пішли всередину. В результаті у половини товаришів по службі, на його думку, ПТСР точно є. Просто проявляється цей розлад по‑різному. У самого Масейкова це виглядає так: погано спить, погано їсть, дратується практично через будь‑які дрібниці.

“У мене була ситуація. Сплю, починаю нервувати. Дружина побачила, і торкається моєї ноги: "Руслан, Руслан". А я, не усвідомлюючи, що роблю, розвертаюся і по руці її б'ю, мало не зламав,— розповідає старший сержант.— Це ненормально. Десь у підсвідомості ще воюю".

Галина Циганенко, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології, пояснює: щоб вижити в умовах війни, психіка бійців налаштовується на миттєву реакцію — ухилятися від вибухів, куль. А в хвилини затишшя — миттєво перезавантажуватись, через, наприклад, моментальне засинання.

“У мирному житті немає небезпеки,— пояснює психолог.— Але психіка цього не розуміє, вона бачить небезпеку з усіх боків". Тому на підсвідомому рівні люди, які пройшли війну, на все реагують схвильовано і агресивно. І удар по руці крізь сон — ще не найгірше.

ПТСР, за словами експертів,— це важкий психічний стан, що виникає в людей, які пройшли через бої. А також у тих, хто пережив важку фізичну травму або довго жив під загрозою смерті. Стеблюк пояснює, що такий стрес проявляється повторним нагадуванням або переживанням небезпечних ситуацій минулого, високим рівнем тривожності, який зберігається протягом місяця і довше після події, що травмувала психіку.

“Біда в тому, що самі хворі на ПТСР не помічають його,— розповідає медик.— Але якщо їм вчасно не допомогти, то війна для них не закінчиться ніколи".

Алкоголізм, участь у бійках, бажання вирішити навіть просту проблему найбільш швидким і жорстким чином, наркоманія — ось у що може перетворитися життя людей, для яких війна триває і в цивільному житті.

Масейков про це знає. Розповідає, що його бойові товариші, які повернулись у цивільне життя, спиваються. Особливо в селах, де до них менше уваги. І це, мовляв, не поодинокі випадки: люди, які пройшли через АТО, в тилу живуть неврівноважено, п'ють, грабують, іноді навіть вбивають.

Офіційної статистики з цього питання немає.

.

Олена Подолян, керівник комплексної програми реабілітації військових та членів їхніх сімей Форпост, пояснює, чому солдати погано уживаються з миром. "Старі сенси вже перестали мати цінність, а нові вони ще не знайшли",— говорить вона. І додає, що найчастіше тим, хто повернулися з війни нема за що жити, працювати ніде, та й ставлення до них у суспільстві дуже суперечливе. На тлі цього виникають проблеми.

В історії військово-соціальної психіатрії є багато прикладів ветеранських синдромів — в'єтнамського, афганського, війни в Перській затоці. Але фахівці кажуть: потрібно враховувати, що для країн НАТО все це стосувалося учасників бойових дій на території інших держав, солдатів-контрактників, професійних військових.
.

ГОТУВАТИ ДО МИРУ: Всеволод Стеблюк вважає,
що воїнам, які пройшли АТО, потрібно перед виходом
на цивіильне життя давати можливість
позбутися внутрішньої напруги

Український же донбаський синдром має свої особливості, впевнений Стеблюк. Вони полягають у контингенті уражених — це і добровольці й мобілізовані цивільні люди. Також відмінності є і в проявах синдрому. А все через характер бойових дій, у яких, в основному, відсутній прямий вогневий контакт — йде війна артилерії. Постійні повторювані обстріли з мінометів і систем залпового вогню змушують пасивно чекати їх закінчення в укритті. “Створюється ситуація, коли ризик ураження накладається на вимушену бездіяльність. І її переживання в пасивному стані виключає активні механізми адаптації, типу "бий або біжи",— пояснює експерт.

В такому становищі не можна вихлюпнути енергію назовні, і стрес зачаюється всередині. Це збільшує кількість тих, хто страждає від ПТСР. Про це говорить Подолян, вважаючи, що серед українських військовослужбовців 80% страждають або будуть страждати від поствоєнного синдрому.

При цьому, на її думку, держава майже нічого не робить, щоб допомогти цим людям. А наявні програми, мовляв, можуть перетворитися в проекти, які погано працюють.

Старший сержант Масейков говорить приблизно те ж — мало хто з його товаришів по службі стикався з таким поняттям, як психологічна допомога від держави.

Стеблюк захищає Міноборони — "своїх" там не кидають: у кожному госпіталі на сьогодні введено посади психологів і психотерапевтів. Вони проводять бесіди з усіма пораненими, визначаючи конкретні заходи щодо реабілітації. Більше того, 70 військових психологів надають допомогу пораненим бійцям безпосередньо на передовій. А ще, як вказує військовий лікар, у місті Старокостянтинові, що на Хмельниччині, міністерство відкрило госпіталь психіатричного напряму на 100 ліжок.

Також Стеблюк уточнює: у Міноборони підрахували, що лише до 20% усіх ветеранів мають ПТСР. І ця частка збігається з цифрами, з якими зіткнулися інші країни, що воювали чи воюють.

Втім, він зізнається: зробленого на сьогодні в Україні для психологічної допомоги бійцям мало. Приміром, у країнах НАТО всі військові, які пройшли через бойові операції, відразу ж після повернення з гарячих точок направляються з дружинами і дітьми на курорти або в спа-центри терміном до семи днів. Це дозволяє їм увійти в мирне життя без різкого напливу побутових проблем, пояснює він.

Стеблюк хотів би запустити схожу програму "психологічного карантину" і в Україні. Причому не тільки для демобілізованих, але і для тих, хто пішов на ротацію або навіть у відпустку. Щоб солдати позбавилися від внутрішньої напруги. А далі зробити так, щоб учасники АТО постійно перебували під наглядом психіатрів для раннього виявлення розладів.

Якщо цього не зробити, то, на думку медика, вже найближчим часом в країні з'явиться велика група людей, яка втратила вміння пристосовуватися до соціального середовища і вести нормальний спосіб життя. Поки ж головним інструментом "адаптації" для багатьох учасників АТО, особливо якщо вони демобілізувалися, минаючи госпіталі і присутніх там психологів, залишаються сім'ї. А ще — такі ж воїни, які пройшли через ПТСР, і тепер готові ділитися своїм досвідом.

Прикладом тому може служити капітан Господинчик. Впоратися з поствоєнним синдромом йому допомогла дружина, яка довела офіцерові, що він потрібен їй і їхньому сину. А далі вже почав діяти сам капітан — він пройшов курси надання медичної допомоги при поствоєнному синдромі. Тепер Господинчик готовий підставити плече бойовим побратимам. “Матеріально я мало що можу. А ось сісти, поговорити, дати напрямок на майбутнє — цілком. Так і пацанам легше, і я розумію, що приношу якусь користь",— переконаний офіцер.

.