Червень 1258 року, король Англії Генріх III скликає баронів на нараду. Барони — незалежні феодали. Генріх III, 42-річний монарх, що несподіваним чином намірився приєднати до свого трону Сицилію.
Для цього потрібно вступити у війну на боці Папи Римського, проти німецького імператора Фрідріха II Штауфена. Загалом, король Англії хоче роздобути у Великої Ради суму, що дорівнює третині всіх доходів країни. Ось для того він і запрошує баронів в Оксфордський замок. Оксфорд так Оксфорд, вирішили барони.
Вони прибули на аудієнцію до короля в повному озброєнні. Брязкаючи мечами і обладунками, увійшли у приймальню до монарха. Золоте перо Одеси Михайло Жванецький вже описав подібну зустріч: «Добре в'їхати [на танку] в базар і через щілину запитати: «Скоко, скоко?». Ось і англійські барони приблизно з таким самим запитанням прибули до двору. Вони були страшно незадоволені узурпатором. Та й не тільки вони. До середини XIII століття королівською владою в Англії були незадоволені всі — селяни, лицарі, містяни. Всі бажали, щоб у разі призначення нових податків з ними, щонайменше, радилися. Містяни і зовсім вимагали, щоб на них зважали, як на нову політичну силу. Але Генріх III не для того зійшов у дитинстві на трон після свого тата-невдахи Іоанна Безземельного, щоб ділитися з кимось владою.
Щоб утриматися на троні Генріх III посилив політику централізації. Але що ще нестерпніше для англійців, він почав повертати французів на високі державні посади, одружився з французькою принцесою, заповнив французами королівський двір, на утримання якого почала йти шоста частина скарбниці. Водночас він не припинив конфліктувати з Парижем, подекуди воювати з тамтешнім самодержцем Людовиком IX, і врешті-решт визнав себе васалом французького короля. (До цього часу Франція вже анексувала Анжу, Мен, Турень, Пуату і готувалася до нових завоювань).
Отже, до колонної зали в Оксфорді до Генріха входять збройні барони із зустрічною пропозицією. Спираючись на Хартію Вольностей, яку в 1215 році, під тиском баронів підписав англійський король, він же тато Генріха — Іоанн Безземельний, брязкаючи кольчугою і обладунками, гості зажадали вигнати всіх французів з двору, відібрати подаровані їм замки й маєтки. Відмовитися від походу на Сицилію. Як написала Наталія Басовська, професор Російського державного гуманітарного університету, у своїй книзі Столітня війна: «Зросла зрілість і сила станів проявилася зокрема в тому, що вони висловили свою думку про міжнародну політику — тобто щодо питання, яке раніше було винятковою прерогативою короля».
Барони також постановили заснувати при королі раду з 15 незалежних один від одного великих феодалів. Для проведення реформ необхідно створити комітет з 24 представників — 12 від короля, 12 від баронів. Комітет призначав верховного суддю, канцлера, керівника скарбниці та інших вищих посадових осіб. Королю належало мати радників. Але тепер їх призначають і знімають барони разом з королем. Генріх покірно все підписав.
Ця жорстка королівська «консультація з лідерами фракцій» в історіографії отримала назву — Скажений парламент. З цього Скаженого парламенту через сім років народився англійський парламент. А ще через 30 років, у 1295 році, при дворі легендарного і найбільш «англійського» англійського короля, Едуарда I, сина Генріха III, почав утворюватися так званий «зразковий парламент». Справа була трохи більше ніж 700 років тому. Попереду ще багато культурних і некультурних англійських революцій, з королівськими стратами і без них. Вся суть цих потрясінь — опір парламенту узурпації влади. Опір монополії політичних і значущих економічних рішень.
У 1258-му в англійського короля Генріха III не було ніяких сил протистояти скаженому парламенту. І тоді він підписав документ, що увійшов в історію як Оксфордські провізії. А після того, як барони наїжачилися на короля, хвиля обурення покотилася і на самих баронів, але вже з боку містян.
Наступного року вони висунули свої вимоги вже баронам, цьому новому прошарку олігархії XIII століття, що зароджувалася. Ви, мовляв, хоч і скажені, кажуть містяни, по заслузі наваляли королю по короні, але ваша абсолютна влада не краще. Ви захищаєте тільки свої майнові інтереси. Містян підтримали лицарі. А лицарів — частина баронів. У жовтні 1259 року містяни (цей середній клас середньовіччя) домоглися від «скаженого парламенту» ухвалення так званих Вестмінстерських провізій. Ними припинялися зловживання чиновників феодалів і судів. Було утворено спеціальні суди, куди потерпілий середній або навіть зубожілій клас, міг звернутися зі скаргою, як до суддів, так і для розслідування справи присяжними.
Барони, та й король не хотіли виконувати вимог Вестмінстерських провізій. У 1263 році військо повсталих лицарів, містян, студентів, вільних селян
Вийти з неї вирішили через скликання парламенту. У січні 1265 року у Вестмінстері зібрався перший англійський парламент. Крім баронів і вищого духовенства до нього увійшли по два лицарі від кожного графства і по два містянина від кожного великого міста Англії. Війна почала загасати. Правда, до повного перемир’я було ще два роки.
Генріх III повернув собі владу. Але підняти руку на парламент він уже не посмів.
Його син, Едуард I скликав у 1295 році парламент за образом і подобою парламенту 1265 року. А в 1297 році видав Підтвердження хартії. У цьому документі йшлося, що жоден податок не стягуватимуть без згоди парламенту. Так досить повільно, зі скрипом залізних лат і обладунків, до початку XIV століття Скажений парламент переріс у Палату лордів і Палату громад. У першій, засідало вище духовенство і світська знать, що отримувала місця в палаті у спадок, у другій були представлені і лицарі графств, і міста.
Історія любить посміхатися. І ось вже в 1337 році 25-річний король Англії, Едуард III, правнук Генріха III звернувся з проханням до парламенту виділити йому гроші на війну з Францією. Парламент вирішив, що війна з могутнішою Францією — це авантюра і королю парламент відмовив. Від відчаю і безпорадності Едуард III заплакав.
На допомогу прийшла дружина, королева Англії, Філліпа де Авен. Вона повторно звернулася до парламенту, запропонувавши благородним лордам увесь свій статок, майно і коштовності як заставу в обмін на військовий бюджет.
Парламент прийняв цю королівську пропозицію. Так стартувала війна, що отримала в історії свою назву — Столітня. У неї Англія увійшла зі щитом. А в 1453 році вийшла на щиті, дорогою стративши і поваливши парочку своїх королів.
Взаємовідносини британської корони і двох палат будувалися довго і по-різному. То король пограбує феодалів, то парламент відрубає голову королю. Загалом, якось там вони між собою домовилися. Але початок цим відносинам поклав згаданий мною Скажений парламент.
Історія Англії — це історія успіху опору тиранії. Киньте в мене гривню, якщо українська історія не про те ж саме.
Читайте інші тематичні колонки на НВ:
Сьогодні в світі з Іваном Яковиною — щодня
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим — щодня
Момент в історії з Олександром Пасховером — щопонеділка
Кінопошук з Фоззі — щочетверга
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою — щоп’ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим — щонеділі
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени