Ідеї, що мені близькі. П’ять книжок, які справили на мене враження
Блоги.Life4 жовтня, 01:36
Цей матеріал уперше опубліковано в розділі Книги
1. Біла фортеця (Beyaz Kale), Орхан Памук
Для мене ця книжка — про те, як Схід і Захід існують не як вороги, а як дзеркала один одного. І про те, що питання ідентичності — завжди про нестійкі кордони. Мені близька ця ідея: ти дивишся в іншого і часом бачиш себе.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
2. Оповідь служниці (The Handmaid’s Tale), Марґарет Етвуд
Я читав роман як актуальне попередження. Диктатура починається не з одного удару, а з поступового звикання. Спочатку ти погоджуєшся на маленьке обмеження, потім ще на одне — і в якийсь момент виявляється, що свобода зникла. Для мене це книжка про сміливість говорити, коли страшно. Про те, що диктаторам не можна давати шансу.
3. Запах шахів (Запах шахмат), Антон Фрідлянд
Це особливий вибір. Антон — мій друг і часто співавтор, і ця книжка для мене не тільки велика література, а й особиста історія. Запах шахів я сприймаю як роман-самогубство, де сама література ставить під сумнів своє існування.
4. У війни не жіноче обличчя (У войны не женское лицо), Світлана Алексієвич
Ця книжка ґрунтовно скоригувала моє уявлення про війну. Я виріс на совковій літературі й документальних фільмах. На «офіційній версії» війни. У романі Алексієвич я почув голоси жінок, які завжди вирізали з цієї картини. Їхні історії — про біль, голод, страх, про життя, яке тяглося після. Для мене ця книжка зокрема й про долі нинішніх жінок і нинішню війну.
5. Підземна залізниця (The Underground Railroad), Колсон Вайтхед
Рабство — колективна травма для всього суспільства. Мені близька ідея, що травма нікуди не зникає, вона вбудована в інститути, мову, звички. Вайтхед перетворює метафору на реальність і нагадує: шлях до свободи ніколи не завершений, він завжди попереду. Для мене ця книжка і про те, що свобода — це щоденний вибір.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут