Мого діда звали Йосип (Джозеф) Кенігштейн. Він народився 11 квітня 1921 в польському містечку Томашов Мазовецький і помер у Львові 30 грудня 1998 року. Практично вся його сім'я була знищена в газових камерах табору смерті Треблінка, створеного нацистами влітку 1942-го, недалеко від однойменного села за 80 км на північний схід від Варшави. За різними оцінками, всього в цьому таборі було знищено від 750 до 810 тисяч осіб. Більше число жертв було лише в розташованому недалеко таборі Auschwitz (Освенцим).
У вересні 1939 року Німеччина і СРСР практично одночасно окупували Польщу. Розділ країни був частиною секретних протоколів до договору про ненапад, який Німеччина і СРСР підписали 23 серпня 1939 року (його називають пактом Молотова-Ріббентропа за іменами міністрів закордонних справ обох країн). Практично відразу нацисти встановили практику сегрегації євреїв, змусивши їх носити на одязі спереду і ззаду жовту зірку (в генерал-губернаторстві була введена біла нарукавна пов'язка з блакитним магендавидом). Наказ стосувався всіх євреїв незалежно від віку і статі. Такий же порядок був швидко прийнятий іншими німецькими командувачами на окупованих територіях. По всій території Польщі почався тотальний геноцид євреїв, навколо панували голод, приниження, знущання, побої і розстріли.
Наявна тоді директива полягала в "планомірних етапах на шляху до досягнення кінцевої мети" – виселити євреїв з сіл і містечок і сконцентрувати їх в гетто великих міст поблизу від великих залізничних станцій. Тимчасово. Після чого організувати перехід до "кінцевої мети". Осінню 1940 для цієї мети в багатьох польських містах були створені гетто. Зокрема й відоме Варшавське.
Потім, у 1942-му, нацисти створили табори смерті. Від жертв до останнього моменту приховували, що їх очікує смерть. Це дозволяло в більшості випадків запобігати актам опору. Багато євреїв із Західної та Центральної Європи прибували в табір на звичайних пасажирських поїздах (за купленими ними квитками), розраховуючи, що їх везуть на нове місце проживання. Євреїв зі Східної Європи привозили в забитих товарних вагонах, під охороною, не даючи води і їжі. Після наповнення людьми, в камери, замасковані під душові, подавали вихлопні гази від двигуна важкого танка. Смерть наставала від задухи протягом півгодини. Уявіть себе на місці цих людей, уявіть очі дітей у цей момент. Тіла убитих спочатку закопували в великих колективних могилах, а навесні 1943 року в таборі були встановлені кремаційні печі.
Мій дід не став чекати розвитку подій Мій дід не став чекати розвитку подій і ще восени 1939 втік разом з братом і сестрою до Львова. Всі інші члени його сім'ї – батьки, сестри і брати (всього 5 осіб) – загинули в газових камерах Треблінки.
З перших днів війни до Львова почали прибувати єврейські біженці з окупованих німцями регіонів Польщі. В результаті єврейське населення міста виросло приблизно до 230.000-240.000 осіб. Але Львів на той момент був під радянською владою, яка вже встигла ліквідувати і/або націоналізувати більшість єврейських і неєврейських підприємств, а їх власників заслати вглиб СРСР. А в кінці червня 1940 року радянська влада почала депортацію нелояльного до режиму населення, серед якого було багато євреїв, зокрема й біженців з Польщі. Уже на той момент був здійснений відомий звірячий розстріл НКВСівцями майже 22 тисячі поляків у Катині (початок квітня – кінець травня 1940).
Потрапивши до Львова, мій дід разом з братом і сестрою, як і багато інших біженців, блукали по Львову, по п'ятницях заглядаючи у вікна будинків у пошуках шабатних свічок. Шабат, тобто субота, згідно з єврейською традицією, настає із заходом сонця в п'ятницю. У цей час прийнято запалювати суботні свічки. І коли вони бачили відблиск свічок - стукали в квартиру, бо знали, що там живе єврейська сім'я, яка дасть їм можливість помитися, обігрітися і поїсти. А потім, 29 червня 1941 в місто прийшли нацисти. У перший же день окупації у Львові почався погром.
У момент початку війни в 1941 р. мого діда відправили на Урал – працювати на лісозаготівлях. Альтернативною цього була смерть від нацистів. Сестру розподілили в Казахстан, а брата призвали в Червону Армію і заслали на Далекий Схід – готуватися до війни з Японією. Через багато років, дід повернувся до Львова, все своє життя він прагнув жити ближче до своєї батьківщини. І прожив у Львові до кінця своїх днів, почуваючись чужим серед своїх, періодично намагаючись отримати у радянської влади дозвіл повернутися додому.
У нашій сім'ї особливе ставлення до нацизму. Особливе ставлення до пакту Молотова-Ріббентропа, з його секретним протоколом про початок Другої світової війни та німецько-радянської окупації Польщі. Ми по-особливому ставимося до понять сегрегації, расової дискримінації, ксенофобії, антисемітизму і гетто. Про катастрофу львівського єврейства (1941-1944) наша сім'я теж може багато чого розповісти. І про совковий побутовий антисемітизм, який існував під тією чи іншою маскою багато наступних десятиліть, що зберігся в мізках і поняттях різних маргіналів до наших днів.
Never again.
Поки знаємо, пам'ятаємо і вміємо постояти за себе.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени