Що думаєте про скандал з Польщею?

НВ розпитав у співвітчизників, як вони ставляться до збільшеної напруги між Україною і Польщею

Українсько-польські проблеми — як торф'яна пожежа, вона залягає глибоко, і навіть якщо якийсь час немає диму, це не означає, що вона припинилась.

Польська ідентичність, як і українська, формувалася низкою повстань, війн і революцій. Історію, як відомо, пишуть переможці. Але в даному випадку переможцем виявився Євросоюз, він же — Німеччина, якщо говорити про гроші. А Польща останні пару років роздирається найгострішими політичними кризами, навіть крутіше часом, ніж наші.

Причина проста — змінюється економічна структура ЄС, і ті, хто раніше сидів на єврогрошах, залишаються без них. Польська корупція порівняно невелика, тому і бійка за бюджети жорстока. Виборці починають нервувати. Потрібна зовнішня об'єднуюча ідея.

Ну, не німців же їм згадувати і проклинати? Хоча потрібно сказати, що українську тему розкручують ті, хто орієнтований на виборців східної частини Польщі — і політики, і клерикали. І ця тенденція стійка, і вона прогресує.

Олег Покальчук,
соціальний психолог

Негоже так себе вести, тим більше в складний для України час. Забувають поляки все дуже швидко. Нічому історія їх не навчила. А ми пам'ятаємо, що вони завжди нас зраджували. На жаль.

Нам потрібно думати про свої національні інтереси. Ставати сильними і могутніми, тоді не будуть сусіди так поводитись.

Ігор Захаренко,
генеральний директор турфірми Феєрія

Взагалі, дуже важка ситуація. [Президент Польщі] Анджей Дуда, як я розумію, увійшов в досить активну фазу зауважень до України. І в той же час ми зі своєї дзвіниці розуміємо, що нинішня політична модель Польщі є недосконалою. Але давайте проаналізуємо: а яку ж модель ми самі хочемо мати? Чи не може так статися, що і у нас та ж [політична] модель, що і у Польщі?

Тому потрібно сідати за стіл переговорів, розуміючи весь бекграунд Польщі та України, і вести нормальну зовнішню комунікативну політику. Тому що, будемо відверті, Польща не єдина країна в Європі, з якою у нас напружені відносини. А ми завжди це списуємо на Росію: мовляв, це вони нам все псують. А може, це просто у нас є такі серйозні компрометатори в країні?

Павло Гудімов,
арт-менеджер, музикант, засновник галереї Я Дизайн

Потрібно враховувати, що в Польщі змінилася внутрішньополітична ситуація: два роки тому до влади прийшла консервативна партія Право і справедливість. І після того як протягом двох десятиліть при владі були ліберальні демократи, перемогла інша партія, переміг інший погляд на історію, на майбутнє і релігію.

Ми є заручниками внутрішньополітичної боротьби в Польщі. Але ми — не мета. Польща не об'єднується з Росією проти нас. Навпаки, нинішня влада поводиться набагато більш жорстко по відношенню до Росії, ніж попередники, — відновили розслідування справи Качинського, в якому доводиться, що це був терористичний акт російських спецслужб і так далі. Тобто ми не розійшлися цивілізаційно, але історія нам заважає.

З іншого боку, давайте візьмемо наш закон про освіту. Нас засудили Румунія і Угорщина. А Польща прийняла цей закон позитивно, польський уряд його підтримав, тому що цей закон консервативний, він говорить про збереження мови.

Загалом, як тільки в нашій політиці з'являються консервативні елементи, Польща це підтримує.

І все ж таки в цій історії з Польщею Україна поводиться досить дипломатично, вона діє більш мудро, виважено і не відповідає моментально на якісь вибрики аналогічною дією. І мені це подобається. Тому що треба перечекати, перетерпіти. Це як у сім'ї: ну посварився чоловік з дружиною, можна, звичайно, тут же розлучитися. Але якщо вони лаються по вісім разів на день, то це ж безумство — щоразу бігти в загс і розлучатися.

Йосип Зісельс,
глава Асоціації єврейських організацій і громад України

Пам'ятаєте фразу, що "привид бродить по Європі"? Стало бути, по Європі і всьому світу зараз бродить новий привид — привид популізму. А цей привид, крім іншого, харчується націоналістичним ставленням до минулого. Це коли "ми нікому не винні — але всі винні нам".

До влади в Польщі прийшов уряд, який ставить на популізм і націоналістичне бачення історії. Перегляду підлягають відносини з усіма "історичними сусідами" Польщі — не тільки з Україною, але і з Німеччиною, Литвою, а також євреями. Тобто Україна потрапила під роздачу. Але від цього їй не легше. Навпаки, Україна переживає російську агресію, проходить через реформи — тобто вона зовсім в іншій ситуації, ніж Німеччина, Литва або Ізраїль, які можуть ігнорувати витівки польської влади.

Я хочу застерегти від легковажності. Мовляв, потрібно перечекати, поки цей уряд піде — і справи знову підуть на лад. Не підуть. Цілком можливо, що цей уряд надовго. І навіть якщо він скоро піде, він випустив з пляшки джина, якого назад загнати важко.

Що робити? Дві речі. По-перше, не переставати підтримувати відносини і шукати спільний вихід з тією частиною польського політикуму та польського суспільства, які, крім усього, твердо стоять на позиції польсько-українського примирення і стратегічного партнерства. По-друге, як і в інших ситуаціях, рішенням українських проблем є реформи, реформи і реформи. Які повинні перетворити Україну на сучасну і сильну державу. Інакше, як кажуть в народі, на бідного Макара всі шишки валяться.

Ярослав Грицак,
історик, публіцист, професор Українського
католицького університету, член Несторівської групи

Напевно, це була дуже ризикована ідея: в надзвичайно складний час, з урахуванням непростої політичної ситуації і в Польщі, і в Україні — затіяти таке енергійне обговорення гострих проблем історії. Як на мене, виглядає незваженим і обраний підхід як до форми переговорів, так і до визначення самих переговірників.

Революційний натиск у всіх цих факторах, очевидно, зіграв негативну роль. Примирення — дуже тонка і чутлива тканина, її легко порвати одним різким рухом. Примирення і взаємопорозуміння потрібно ретельно і мудро готувати. Але я вірю, що на кожну хворобу знайдуться ліки, якщо цю хворобу не запустити.

Ольга Герасим'юк,
телеведуча, перша заступник голови Нацради
з питань телебачення і радіомовлення

Думаю, не варто драматизувати, а знати, що існує й інша Польща. Адже нинішня влада не є виразником всієї Польщі. Тому є надія, що і це пройде, адже в європейських країнах змінюються настрої. Зрештою, і до цього в Польщі був вельми незвичайний політичний режим, який всіляко сприяв лібералізму і взаємному співробітництву. А тепер — інша крайність.

І варто пам'ятати, що саме в такі періоди можна накоїти якихось дурниць, до виправлення яких доведеться докласти багато зусиль, навіть якщо настануть кращі часи.

Тарас Прохасько,
письменник

Зростання напруження у відносинах між Польщею та Україною є закономірним результатом двох процесів. З одного боку, багаторічного небажання Києва прислухатися до прохань Варшави зрозуміти важливість Волинської трагедії. З іншого — тієї моделі політики пам'яті, яку вибрали теперішній польський та український уряд. Наші герої — їхні злочинці, ми жертви — вони кати.

Останній "раунд" поки виграє Україна — заяви і МЗС, і президента носять підкреслено примирювальний і конструктивний характер, тоді як польські партнери не тільки сиплють гострими коментарями, а й створили таємний список нев'їзних українців. Останнє особливо засмучує: МЗС Польщі намагається залякати ідеологічних опонентів, мовляв, це ми тут вирішуємо, хто і куди може поїхати.

Олена Бабакова,
журналістка, яка проживає у Варшаві

Загострення на фронті взаємної «історичної політики» в Україні та Польщі в основному обумовлено бажанням правлячої польської партії відвернути увагу електорату від внутрішньополітичних проблем спрощеним чином: зміцненням «образу ворога» щодо України.

А оскільки Польща — традиційний промоутер європейської орієнтації України, це дозволяє створювати ситуацію шантажу геополітикою з метою «зізнань провини», «вибачень» та інших відступів для України. Україні це загострення невигідне, але ми тут опинилися в ситуації заручників.

Пропозиції польсько-українського діалогу істориків, які виходять від Українського інституту національної пам'яті зустрічаються в багнети, оскільки польська сторона вже знає остаточні відповіді, і пропозиції «поговорити» відразу констатуються як антипольська діяльність.

Кирило Галушко,
координатор громадського проекту LIKБЕЗ.
Історичний фронт, кандидат історичних наук