Історична подія. Що сталося з Чорноморським флотом Росії

У результаті все це змусило Кремль піти на черговий «жест доброї волі», як вони це називають, або «прийняти непросте рішення», або «провести успішне перегрупування Чорноморського флоту на більш вигідні позиції», як знову ж таки це все описує російська пропаганда. Простіше кажучи, російський Чорноморський флот був вигнаний із Севастополя. На це вказують американські супутникові знімки, згідно з якими головна база Чорноморського флоту, місто Севастополь, фактично спорожніла. Кораблів там майже не залишилося, залишилися невеликі допоміжні судна. Усі головні сили Чорноморського флоту, можна навіть сказати, недобитого Чорноморського флоту зараз переведені в Новоросійськ — російський порт на Чорному морі, туди ближче до Кавказьких гір.

Це східна частина Чорного моря, яка реально далеко розташована від Одеси і від основного театру бойових дій. Основний театр бойових дій — це, звісно, західна частина Чорного моря, саме там йшли основні битви. Новоросійськ же місто, по-перше, розташоване далеко від цієї акваторії, але й інфраструктурно порт Новоросійська не готовий до прийому такої кількості бойових кораблів. Там немає потрібної кількості причалів, заправників, доків, збройових і паливних складів. Там навіть немає квартир для офіцерів, тому що офіцерам і їхнім сім'ям десь треба жити. Немає казарм для матросів, немає їдалень, немає складів продовольства, немає обладнання для завантаження і вивантаження крилатих ракет.

Новоросійськ просто не готовий до прийому Чорноморського флоту

Насправді Новоросійськ просто не готовий до прийому Чорноморського флоту, і це, зрозуміло, позначиться на його боєготовності. Крім того, Новоросійськ — це найактивніший торговий порт у Російській Федерації. Там дика кількість вантажних суден, які, напевно, українські спецслужби, українські військові можуть використовувати як прикриття для диверсій, завдавання ударів по інфраструктурі порту і по військових кораблях, що стоять у Новоросійську або біля нього.

Тобто, коротше кажучи, відкривається досить серйозне поле діяльності для збройних сил України. Крім того, там у Новоросійську є таке явище — бора (наголос на останній склад). Це холодне повітря, що йде взимку з суші. І це повітря проморожує море на кілька кілометрів від берега і в глибину. По суті справи, море стає не судноплавним на кілька днів, а то й тижнів. І це, природно, дуже серйозно ускладнює дії російського Чорноморського флоту, та будь-якого іншого флоту. Природно, там же все-таки криголамів немає, тому використовувати цю гавань буде дуже-дуже важко.

Власне, Росія саме тому і не дарма зубами, кігтями, всіма частинами тіла дуже довго трималася за Севастополь і заявляла, що в жодному разі не піде звідти, що Севастополь пов’язаний з історією. Насправді, просто справа в тому, що іншої настільки ж зручної для військового саме флоту гавані на Чорному морі просто немає. Найзручніша, напевно, військова гавань на Чорному морі, якщо ми говоримо про країни колишнього Радянського Союзу. Але я думаю, що, можливо, тільки в Туреччині є якісь більш зручні гавані, але я таких не знаю. Тому вихід із Севастополя, з найкращої підходящої для військового флоту гавані, це реальна проблема для Чорноморського флоту Росії.

Але залишатися в Севастопольській гавані теж не можна, оскільки українські крилаті ракети там би цей флот і поховали, чим вони займалися досить успішно останні кілька тижнів. Причому російський флот, я так розумію, загинув би там у Севастополі вкотре в повному складі, оскільки ми бачимо, що немає жодної дієвої, ефективної оборони проти українських крилатих ракет у Російської Федерації.

Вихід російського флоту із Севастополя, якщо розібратися, просто історична подія. Не так часто російський флот у повному складі знімається і йде з Севастополя, а тут довелося йому це зробити. Дивіться, як це описує один із російських Z-блогерів: «А пам’ятаєте, як наші колеги розповідали, що залишення острова Зміїний ніяка не проблема. І взагалі він у нас завжди буде під контролем, як і все українське узбережжя Чорного моря. Уже тоді було зрозуміло, що ми залишаємо найважливішу частину акваторії противнику. Але тоді в нього не було крилатих ракет і далекобійних безпілотників. Тепер противник за нашого повного неспротиву ці види зброї отримав і використовує. Відвести флот у таких умовах було єдиним правильним рішенням. Однак це рішення загрожує збільшенням „плеча“ реакції на загрози Криму». Він говорить про те, що символічно не дуже приємно, коли тобі стусанів під зад надавали, і ти тікаєш із міста, яке оспівується в піснях. Вкотре кинути, залишити Севастополь.

У російського флоту було кілька таких епізодів. Але це щось протилежне героїзму. Тепер же він ще, крім усього іншого, говорить про «плече» реакції на погрози Криму. Йдеться про те, що, коли почнеться українська операція зі звільнення Кримського півострова, не факт, що Чорноморський флот встигне вчасно дійти до місця подій із Новоросійська. При цьому давайте не будемо забувати, що Чорноморський флот — це головна ударна сила всієї російської армії в Криму. І тепер немає там цього флоту. Тобто немає цієї головної ударної сили російських військ. Таким чином Україна створила умови для перемог у майбутньому.

Не можна сказати, що це само собою є великою перемогою. Але підготовка до бою проведена на відмінно, і ця битва в майбутньому має завершитися на користь України, оскільки підготовча робота проведена ідеально. Вигнати чорноморський флот із Севастополя мало кому вдавалося. Востаннє це було тільки під час Другої світової війни. Реально це дуже велике досягнення української армії, а окупляться ці вкладення в той момент, коли буде проводитися операція зі звільнення Криму.

І дивіться, що ще один російський військовий експерт пише, Юрій Баранчик його звати: «супутникові знімки противника вказують на передислокацію значної частини корабельного складу чорноморського флоту із Севастополя до Новоросійська і Феодосії. Очевидно, що це сталося після серії ударів крилатими ракетами по Криму. Захід цей, звісно, вимушений. 100% захисту від крилатих ракет і від морських безпілотників у принципі не існує. Ну і ми виявилися не готові до такого рівня загроз. Вартість крилатої ракети або декількох ракет, природно, не можна порівняти з вартістю корабля або підводного човна. Корабель або підводний човен, звісно, набагато дорожчі ніж ракети. Відповідно зростає необхідність вирішення стратегічного завдання — позбавлення київського режиму виходу до Чорного моря через встановлення контролю над Миколаївською та Одеською областями».

Як то кажуть, спробуй, ризикни. Та ситуація, коли обстановка на морі залежить від займаних позицій на суші. Тут я можу сказати від себе, що в принципі так, хотіли росіяни в перші ж дні повномасштабного вторгнення захопити Миколаїв і Одесу. Навіть тоді, коли на їхньому боці була раптовість, більше війська в них було, Україна була не надто готовою до відбиття цього наступу, і все одно в них нічого не вийшло, тому зараз у них тим більше не вийде. А він каже, що без Миколаївської та Одеської областей, кранти російському Чорноморському флоту. Я, напевно, із цим можу погодитися.

І далі цей Баранчик ставить собі запитання: «Знову постає питання — хто володіє стратегічною ініціативою. Перебазування сил Чорноморського флоту підтверджує той факт, що стратегічна ініціатива у противника. Таким чином, ворог досить успішно видавлює наш флот із західної частини Чорного моря з наміром перехопити ініціативу на морі і заблокувати наші кораблі на базах. Тут і зернову угоду Київ спробує запустити на повну потужність. Подальші плани противника, найімовірніше, такі — знищити газопровід Турецький потік, знищити Кримський міст, перейти до висаджування невеликих десантів у Криму і насичення його диверсійними групами з одночасною активацією сплячого проукраїнського підпілля. Перебуваючи в глухій обороні, ми даємо ворогові шанс на здійснення цих планів».

Прокоментую його слова, щодо вибуху Турецького потоку — газопроводу, який йде з Росії до Туреччини. Не думаю, що так уже й розумно просто зараз сваритися з Туреччиною, тому що Туреччина певною мірою залежить від поставок російського газу цим газопроводом. Крім того, сам газопровід розташований дуже на великій глибині, на відміну від Балтійського моря, де Північний потік був на глибині кількох десятків метрів. Тут уже кілька сотень метрів, а то й кілометрів із гаком. Крім того, глибини Чорного моря, так уже склалося історично, супертоксичні. Там немає кисню, там взагалі дуже важко проводити будь-яку діяльність, тому дістатися туди набагато складніше, ніж до дна Балтійського моря. Хоча, якщо розібратися, напевно, умільці завжди знайдуться, але я щодо Турецького потоку не дуже впевнений.

А ось Кримський міст — це цілком вирішуване завдання. Уже двічі ми це бачили, двічі українські спецслужби підривали Керченський міст, а зараз Україна отримала від США ракети ATACMS. Кажуть, правда, що ці ракети тільки з касетною бойовою частиною, можливо, а що, якщо ні? Тому що якщо вони з фугасною бойовою частиною, то одна така ракета може знищити цілий проліт Керченського мосту легко. І я б за цих обставин не надто сильно здивувався, якщо Путін 7 жовтня на свій день народження отримає точно такий самий подаруночок, як і рік тому. Пам’ятаєте, тоді 7 жовтня було вперше підірвано Кримський міст, точніше сказати, було серйозно пошкоджено його автомобільну частину. Інших варіантів використання цих ракет теж не можна виключати, наприклад, якщо там справді тільки касетні бойові частини, то можуть бути завдані удари по аеродромах, по якихось логістичних центрах. Усе це в будь-якому разі підлягає знищенню з точки зору української армії. Звісно, я не знаю планів українського командування, але можу припустити, що на день народження Володимира Путіна, російського диктатора без подарунка не залишать з боку ЗСУ, оскільки це вже стає такою доброю традицією.

Останнім часом кілька разів висаджувалися українські десантники в Криму. Я, чесно кажучи, не до кінця розумію сенсу цих висадок десантів, напевно, щось там дуже секретне, але поки що це виглядає більше як піар, знаєте. Втім, якщо це призводить до досягнення якихось стратегічних цілей, дуже-дуже добре.

Ще головна, втім, стратегічна мета, як мені здається, для України в Чорному морі — це закриття Росії доступу до північної частини Чорного моря, до тієї частини, через яку йде українська морська торгівля. Плюс, одночасно, бонусна стратегічна місія, — це закрити для Росії можливість використання Новоросійська для військових і торгових операцій. Тобто, ось у цей порт із Севастополя російський флот, що залишився, видавили. У Севастополі не було і немає великого торгового судноплавства, його винятково використовували як військову базу, цей порт, але зараз ось головна база і флоту, і торгових операцій морських, — Новоросійськ. Закрити діяльність Новоросійського порту, я думаю, зараз одне з найважливіших завдань української армії та українських спецслужб. І завдання зрозуміле, тому що через Новоросійськ йде приблизно половина всієї російської морської торгівлі.

Володимир Путін нещодавно тут зустрічався з начальником самопроголошеної Республіки Абхазії. Вони домовилися, точніше Путін, найімовірніше, просто довів до його відома, що частина російського Чорноморського флоту відтепер базуватиметься в бухті Очамчири, подалі від українських безпілотників і крилатих ракет і ближче до Новоросійська. Очамчира, як ви розумієте, це абхазьке узбережжя Чорного моря, точніше сказати, грузинське, бо Абхазія, як ви розумієте, є, з точки зору міжнародного права, частиною Грузії. Цікаво, що з цього приводу скажуть самі грузини, коли російський Чорноморський флот почне базуватися в порту, який є з точки зору міжнародного права грузинським. Це як взагалі?

Зараз керівництво Грузії поводиться не надто гідно. Воно, по суті, принижено ходить у васалах і виконує всі вимоги Москви. Я не розумію, з якого такого перепою, бо навіть якби Грузія відмовилася виконувати російські вимоги, Росія нічого б не змогла зробити Грузії, оскільки вся російська армія зараз перебуває на території України. Тому Грузія абсолютно спокійно може плюнути на російські вимоги, на якісь забаганки і не виконувати їх. Але Грузія все одно чомусь виконує, для мене це дивно. І ось зараз Росія чим відплачує Грузії? Збирається на грузинській суверенній території встановити свою військово-морську базу. Для мене це трошки дивно, що Грузія нібито не проти цього. Принаймні, що Грузія не закриває посольство російське після такого, або не видворяє посла, або взагалі не обриває відносини.

Загалом, видавлювання Російської Федерації з Чорного моря наразі відбувається доволі успішно, з моєї точки зору. І хоча на цьому театрі воєнних дій усе не настільки наочно, як на земних театрах воєнних дій, де там карти, де видно, яка позиція, стрілочки, хто куди наступає, де хто відступає. Проте від результату битв на морі і за море значною мірою залежить і результат усієї війни. Тому що війна зараз, давайте чесно скажемо, перейшла в затяжну фазу, це йде війна на виснаження. І у війні такого роду, війна на виснаження, практично завжди перемагає та сторона, у кого крутіша тилова база, у кого краще розвинена економіка і у кого гнучкіша економічна логістика.

Власне, успіх, як ми бачимо, вже є, видавлювання російського флоту із Севастополя це, як то кажуть, не хухри-мухри. Нині тилом української армії значною мірою стали країни Заходу, але це не означає, що про свою економіку в Україні можна й забути. Ні, кожен військовий успіх на Чорному морі зараз допомагатиме і українській економіці, і збільшуватиме шанси Києва на перемогу над Москвою, причому в якомога швидшій перспективі. Тому я особисто вважаю, що бій за Чорне море, за логістику Чорного моря, значною мірою і вирішить результат цієї війни.

Більше слухайте у відеоблозі Івана Яковини на Radio NV: