Чорногорія

Найкращу рибу в Чорногорії готують не в ресторанах, а в супермаркетах, де завжди за грилем стоять хлопці, готові кинути на вугілля обрану вами дорадо. Та й хто потягається в майстерності з кухарями, які смажать по кілька сотень рибин на день?

Юрій Гудзь, консультант
з інформаційної
безпеки, ІТ і BCP

11 червня 2017 року. Біометричні паспорти вже рік як готові і чекають. І хоча Чорногорія відкрила для українців безвізовий в'їзд ще до підписання угоди України з ЄС, ми раді, що нові "корочки" дають нам свободу вибору. Отже, що там на skyscanner? Чорногорія, Бечичі, 16.000 грн на трьох — поїхали.

Протягом усієї відпустки ця країна не переставала нас дивувати. Почалося все в аеропорту Тіват — з миттєвого проходження паспортного контролю. При відльоті теж не обійшлося без несподіванок, але вже менш приємних: якраз під час нашого перебування Чорногорія страждала від пожеж. Країна дуже маленька і своїми силами впоратися не могла, тому на допомогу прийшли літаки НАТО, а також України і Болгарії.

Наступним сюрпризом став готель. Його господар Васко зустрів нас на виході з аеропорту і відвіз на своїй машині одразу в готель. Номер виявився не просто таким же, як на фото на сайті booking.com, а навіть кращим — з'ясувалося, що тераса набагато більша, і з неї відкривається приголомшливий краєвид на Адріатичне море. А ціна точно така, як було зазначено при бронюванні. Все це нам здалося дуже незвичним, але приємним.

Зате за обидва трансфери — з аеропорту і назад — Васко взяв з нас €25. Інтернет нахвалював чорногорців за поширену практику безкоштовних трансферів, тому ми здивувалися. Але все одно вийшло вдвічі дешевше, ніж таксі з Тівата до Бечичі, тому журитися не стали.

Тим більше, що господар нашого готелю виявився частково українцем. Коли його батько був ще дитиною, їхня сім'я переїхала до Чорногорії з Тернопільської області. При цьому Васко непогано говорить російською, а його батько російською не володіє зовсім, зате привітався з нами "Як ся маєте?". Українську мову вони обидва розуміли частково або вдавали, що розуміють — так чи інакше, ми всі мило розмовляли українською і сербською.

Далі несподіванки слідували одна за одною. Наприклад, тінь від ківі: ми ніколи не бачили, як росте цей фрукт, тому дізнатися, що в Чорногорії ківі використовують в якості захисту від сонця для машин і дворів, як у нас виноград, було дуже цікаво.

Або оливкові дерева — їх ми теж ніколи раніше не бачили, тим більше в такій кількості. Але подив було змішано з розчаруванням: я чомусь думав, що оливковий гай повинен бути зеленим, з рясним листям, як малюють на пляшках з оливковою олією. За фактом виявили невеликі деревця з дрібними сірими листям.

Море. Про наше Чорне море нічого говорити не буду, але Червоне мені здавалося досить чистим — до того дня, коли я побачив Адріатичне. Прозорість вражаюча. На глибині в кілька метрів дно видно як на долоні.

Наступний сюрприз — ландшафтний дизайн: пальми і чорнобривці. Наявність пальм не здивувала, з урахуванням температури +40°С на сонці, а от квітучий килим рідних чорнобривців усім своїм виглядом і запахом промовляв: почувайте себе як вдома.

Чорногорські ресторани нас своєю кухнею не вразили. Найкраще свіже смажене м'ясо і морську рибу ми спробували на вулиці — і це стало нашим головним кулінарним враженням від країни. Куплені в супермаркеті м'ясо і рибу можна підсмажити там же, абсолютно безкоштовно, дуже швидко і дуже смачно. Я начебто теж вмію поводитися з грилем, але змагатися з хлопцями, які смажать по кілька сотень стейків і сібасів з дорадо кожного дня, складно.

Ще одне яскраве враження — Котор. Прадавнє чорногорське місто в скелі над затокою прекрасно збереглося. Гарно, тісно, нагадує Італію. Мене особливо вразила которська форель, яка у величезній кількості плаває прямо під його величними стінами.

І, нарешті, Чорна гора. Дорогою в ще одне прадавнє місто, Цетинє, ми мали переїхати через гори поблизу Бечичі, щоб потрапити до центру країни, де в долині, подалі від очей чужинців, захована одна з чорногорських столиць. Я хоч і міцний чоловік, але після чергового повороту на гірському серпантині десь під самими хмарами мені теж стало зле.

Навіть в Грузії гори не справили на мене такого враження, як Чорна гора. Фізично кавказькі гори набагато вищі, але тут має значення компактність: у чорногорців немає можливості вибирати пологі підйоми, гори піднімаються прямо з моря, і серпантини на них довгі і звивисті. Але ми все одно ні на секунду не пошкодували про цю поїздку. І так, гори в Чорногорії зовсім не чорні.

А от чистота на вулицях, відмінний сервіс, прекрасні люди і невисокі ціни нас зовсім не здивували —  саме цього ми і очікували від європейської країни.