Шукав недавно на торренті, чого б подивитися, і випадково натрапив на свіжу книгу про Володимира Щербицького. Цього року останньому лідеру радянської України виповнилося б сто років. На 900-сторінкове видання сподобилася ціла Академія наук. Авторів немає. Вони вказані, як учасники проекту. А його науковим керівником позначений цілий Борис Євгенович Патон. Виявляється, що із Щербицьким вони народилися в один рік.
Я було сіпнувся. Люди, які дожили до ста років, викликають у мене тільки благоговіння. Щире. І давати їм оцінки, та навіть думати в цьому напрямку – це, як плювати на ікони.
Але книжку я почитав.
Здавалося б, ну які тут можуть бути нарікання або взагалі емоції? Навіщо про це думати? Це було в іншій країні. Як в іншому житті. Вже висловлені всі оцінки того непростого часу. Вже, здавалося б, відболів Чорнобиль і та злощасна першотравнева демонстрація. Щербицькому тоді Горбачов заборонив скасовувати свято в Києві, незважаючи на високу радіацію. Пригрозив, що позбавить партквитка. Володимир Васильович виявив слабкість і вивів на Хрещатик весь свій апарат навіть із сім'ями.
Мабуть, про ту ситуацію найпростіше сказала Валентина Шевченко, тодішній голова Верховної ради: «Ми ж тоді нічого не знали і не розуміли!»
Здавалося б, от, як це? Багато років правляча верхівка не знала, що робиться під самим носом! Такий був час. І з цим історичним виправданням давно всі змирилися. І зараз, напевно, головне питання на цю тему – чи назвуть на честь Щербицького вулицю в Києві?
Але це вже настільки неважливо, з'явиться така вулиця чи ні. Ні Володимиру Васильовичу, ні його рідним, ні всім киянам це нічого не додасть і не забере. Важливо це тим, кого досі збуджують розмови, мовляв, прожив би Щербицький довше, він напевно б не дав розвалитися Союзу.
У книзі про Щербицького мені зустрілося ще одне несусвітне пояснення розвалу Союзу. Безіменний автор цитує генерала Володимира Крючкова. Того самого, який очолював КДБ під час серпневого путчу 1991 року. Він був головним його організатором. Крючкова засудили, але Путін його реабілітував. Бо сучасні чекісти своїх не здають.
Уже після путчу Крючков писав, а автори книжки про Щербицького цого цитують: «Ми були абсолютно беззахисні перед лицем зради у вищих ешелонах влади». І далі генерал підозрює, що Олександр Яковлєв, головний радник Горбачова з перебудови, міг бути агентом ЦРУ. План розвалу СРСР в устах Яковлєва звучав нібито так: «Авторитетом Леніна вдарити по Сталіну, по сталінізму. А потім, в разі успіху Плехановим і соціал-демократією бити по Леніну, лібералізмом і «моральним соціалізмом» – по революціонаризму взагалі».
Звучить це все як маячня. Навіщо на нього взагалі реагувати? Президент Ющенко напевно б сказав: «Які ви мєлочні». Згоден.
До чого всі ці польоти на Марс? Без всяких там Академій наук, яким досі важливо висловитися, чому розпався Союз.
Адже є свій рекорд. Борис Євгенович Патон в листопаді теж відзначить золотий ювілей. І, уявляєте, Академію наук він очолює з 1962 року! З того часу мине ще 30 з гаком років, щоб людство прийшло до торрентів.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени