Наступні кілька постів я вирішив писати виключно про позитивні події в нашій країні. Навіть пообіцяв це своєму другові Владу Воскресенському. Влад написав мені: «Навіщо ти пишеш про негатив? Коли читаєш твої тексти, складається враження, що все лайно хлюпається всередині кордонів України, а всі фіалки ростуть одразу за її межами. У реальності ж це не так. У реальності ти своїми постами можеш мотивувати людей до чогось – змінити своє життя, запустити новий проект, поміняти місце роботи, встати з дивана врешті-решт. Адже тебе читають десятки тисяч людей. А поки ти пишеш, що навколо морок, всі ідіоти і навіть головний ескалатор не працює, а інших новин немає тут і не буде – хочеться тільки одного: звалити звідси якомога швидше».
Я ж валити не збираюся. Навіть більше, я вже давно не вірю в ідею звалювання, як вирішення власних економічних і емоційних проблем. Світ глобальний, і сьогодні зовсім не обов'язково збирати валізи, спалювати мости і кидати ключі від квартири в річку. Якщо ми з моєю родиною вирішимо якийсь час пожити в іншій країні і будемо розуміти, що потрібні там – ми з легкістю підемо на цей крок. Але водночас ми будемо розуміти, що рано чи пізно повернемося назад. Тому що Україна – це наша база. Док-стейшн. Тут ми свої. Розумієте?
Я тому і створюю тут свій проект. І роблю це в першу чергу тому, що вірю в зміни. І ще тому, що тут мій дім, мої рідні, друзі, улюблена справа, є відчуття потрібності і корисності, і є той світ, який ми з моїми близькими самі собі створюємо.
І ще є перспективи. Життя налагодиться, тому що це неминуче, і станеться це не тому, що будуть прийняті ті чи інші реформи, або до влади прийде той чи інший політик – а в першу чергу тому, що в нашому суспільстві, принаймні у активної та свідомої його частини, існує запит на зміни. Ця частина росте, поступово заступаючи собою маргіналів, яких все влаштовує. У розвинених містах, де відбувається природне скупчення людей за інтересами, це вже особливо відчувається.
Тому незважаючи на корупцію, вбиту інфраструктуру й ідіотські родоплемінні поняття, які проповідують золотозубі жлоби, розсівшись на всіх вертикалях, я розумію: незважаючи на уявну непорушність і вічність, все це – тимчасово, і рано чи пізно закінчиться. І не тільки наші діти, але і ми коли-небудь будемо жити в зовсім іншій країні. Тому кожен запущений проект, кожна нова компанія, яка зайшла на ринок, кожна світла ініціатива – наближають мене до цього моменту, даючи мені сили і впевненість у тому, що я роблю. Я знаю, що мій вибір – правильний.
А критика, сарказм та іронічне сприйняття навколишньої реальності – обов'язково потрібні, тому що завдяки їм у нашому суспільстві стануть непорушними такі поняття, як безпека, справедливий суд, демонополізація і боротьба з корупцією. У той час, як маргінали і аферисти всіх мастей відправляться туди, де їм і місце – на звалище історії.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени