Чому в Кремлі обожнюють Трампа

Погляди

12 грудня 2016, 18:29

Андрій Піонтковський

Російський політолог та публіцист

Новий президент США може благословити Путіна і Асада на подальший геноцид сунітського населення Сирії

Чим же так полюбився Дональд Трамп російському істеблішменту в період президентської виборчої кампанії в США? Людина, яка обіцяла різко збільшити американські військові витрати, зняти обамівські обмеження на видобуток нафти і газу на території США, що обвалить світові ціни на енергоносії, рейганіст у своїх економічних поглядах – пише політолог Андрій Піонтковський у колонці для Радіо Свобода.

Та тим, що щиро і переконано з ентузіазмом неофіта повторював улюблений міф кремлівської пропаганди, який протягом багатьох років старанно і небезуспішно добре навіюваний нею західній громадській думці! З Трампом, зокрема, тісно попрацювали два приставлені до нього фактично кремлівські агенти – Пол Манафорт і Картер Пейдж. Останнього разу заповітний темничок Трам звично озвучив за кілька днів після обрання в інтерв'ю Wall Street Journal: "Ісламська держава" – найнебезпечніший ворог Заходу, а Путін з ним бореться, отже, слід відкинути всі несуттєві суперечності, які розділяють нас з путінською Росією, і зосередитися на спільній боротьбі зі спільним воргом". 

Ця досить популярна на Заході теза – химерне нагромадження брехні одних, а також наївності й дурості інших. Є багато свідчень про стратегічну співпрацю Кремля та "Ісламської держави", про свідоме спрямування ФСБ кавказьких бойовиків до її лав, про використання Москвою терористів як інструменту ослаблення і руйнування Заходу. Дедалі очевиднішим стає цинічний шантаж кремлівською "дипломатією" населення і керівництва Європи і США після кожного масштабного теракту ісламістів: знімайте санкції і починайте співпрацювати з нами, інакше вас будуть продовжувати підривати. Кремль майже відкритим текстом пропонує Заходу дах від подальших терактів, але, зрозуміло, на своїх жорстких умовах: "нова Ялта" і повний контроль Москви щонайменше над усім пострадянським простором.

(...) А як сам Захід уявляє собі боротьбу з ісламським тероризмом, які його успіхи і невдачі в цій боротьбі? Які завдання він зможе вирішити "об'єднанням" своїх зусиль з путінською Росією?

Мовчання Трампа не менш красномовне, аніж лепетання Керрі та Обами

Ісламський тероризм неможливо перемогти фізичною ліквідацією його лідерів і адептів у тому чи іншому регіоні світу. Якщо тероризм не буде при цьому ідеологічно переможений в умах і серцях більшості мусульман, умма негайно висуне зі свого середовища нових бойовиків у ще більшій кількостів. Відомий тільки один випадок такої фундаментальної перемоги – вигнання американцями в союзі з сунітськими племенами "Аль-Каїди" з Іраку в 2007-2008 роках. Цей провал "Аль-Каїди" призвів до її фактичного розпаду.

А ще в січні і лютому 2007 року здавалося, що "Аль-Каїда" перебуває на порозі історичного тріумфу. Після вибуху мечеті в Самаррі ісламським радикалам вдалося занурити Ірак у безодню сунітсько-шиїтського взаємного терору, який забрав десятки тисяч життів мирних жителів. Американські війська виявлялися у все більш безглуздій ролі між двома ворожими групами, які однаково ненавидять їхніх фанатиків. І тут до США прийшла несподівана удача – одна з тих, які перевертають хід воєн.

Проти "Аль-Каїди" виступили і несподівано звернулися за допомогою до США шейхи сунітських племен провінції Анбар, центру сунітського опору коаліції і основної бази "Аль-Каїди" в Іраку. Ісламські інтернаціоналісти дістали навіть колишніх саддамівців, які донедавна навиділи американців – своєю неймовірною жорстокістю у ставленні до мирного населення, релігійним фанатизмом, нав'язуванням середньовічних норм шаріату, експропріацією жінок для догоджання воїнам Аллаха – словом, усім тим, що справедливо називається ісламофашизмом. І цей ісламофашизм відкинули правовірні суніти, котрі не мали підстав симпатизувати американцям, які усунули їх від влади в країні, в якій вони правили десятки років, пануючи над шиїтською більшістю. Отримавши підтримку американців, сунітські загони самооборони "Сахва" вигнали бойовиків з країни, що різко знизило рівень насильства, і Ірак почав поступово перетворюватися в більш-менш нормальну країну.

Але ще важливішими були принципові уроки, піднесені світовій спільноті. Ісламський радикалізм, ісламофашизм може бути переможений, але тільки зсередини самого ісламу – мусульманами, які відкидають програму повернення у середньовіччя. Таких людей в ісламському світі насправді більшість, і європейській цивілізації, органічною частиною якої є і Росія, треба знайти конструктивну і шаноюдиву форму співпраці з ними.

Дійсно, важко було б знайти в мусульманському світі більш благодатну для ісламістів вибірку, ніж привілейовану Саддамом іракську сунітську меншість, відсторонену коаліцією від влади. І ця вибірка відкинула ісламістів, випробувавши на собі їхню філософію і практику, попросивши про допомогу американців. Трагічна історія війни в Іраку несподівано поставила дуже важливий світоглядний експеримент. І уроки його були досить обнадійливими.

Ці найцінніші іракські уроки виявилися не просто невивченими і незакріпленими, але свідомо відкинутими новою американською адміністрацією, як такі, що не відповідали її ідеологічним установкам. Отримавши авансом Нобелівську премію миру, Барак Обама прагнув максимально протиставити себе своєму попереднику. Дуже значущі позитивні результати, досягнуті на заключному етапі іракської війни, були президенту нецікаві і навіть неприємні. Обама знехтував рекомендаціями військових і цивільних експертів, які пропонували залишити в Іраку символічну (кілька тисяч) кількість військовослужбовців для підтримки зв'язку з сунітськими загонами і надання їм політичної підтримки. Джордж Буш ввів війська в Ірак, а ось Обама як послідовний анти-Буш мав вивести американців з цієї країни до останнього солдата.

Загони "Сахва" були розпущені шиїтським урядом Нурі аль-Малікі в 2011 році. Багдадські сили безпеки ліквідували кількох впливових колишніх польових командирів, у тому числі Хаміса Абу Ріша, брата шейха Абдель Саттара Абу Ріша, засновника "Сахви", вбитого терористами "Аль-Каїди" у вересні 2007 року. І сталося те, що неминуче мало статися: захисниками сунітів на їхній території знову з'явилися джихадисти, тепер вже в новому образі – бойовиків "Ісламського держави". Позбавлені будь-якої політичної, військової, економічної підтримки сунітські племена, союзники американців на заключному етапі іракської війни, змушені були змиритися з терористами як з єдиним їхнім реальним захистом від свавілля шиїтського уряду в Багдаді.

Середньовічна ідеологія і практика джихадистів сама по собі не лише не знаходить масової підтримки в сунітському середовищі, а й активно ним відкидається. Джихадисти можуть знайти в ній поживне середовище і рекрутів, тільки якщо сунітська громада опиняється у скрутному становищі під ударами шиїтських радикалів. Розуміння цієї обставини необхідне для вироблення ефективної стратегії боротьби з ісламським тероризмом. Сьогодні динаміка тисячолітньої релігійної війни всередині ісламу є основним драйвером ісламського терору, а не нескінченно обговорювані "прогресивною громадськістю" з антисемітським ухилом "злочини ізраїльської вояччини".

Та само логіка подій повторилася і в Сирії, де саме в ті роки виникло друге крило "Ісламської держави". У 2011 році опір сунітської більшості, який взагалі починався з мирних демонстрацій, був переважно світським. Повна дипломатична ізоляція Асада змусила б його або його оточення шукати шляхи мирної трансформації режиму. Секта, яка представляє 10% населення, у будь-якому разі не може правити вічно.

Проте перемогла лукава теза російської пропаганди, яка із задоволенням заковтнула і західну громадську думку: не можна допомагати опозиції, ми приведемо до влади джихадистів. Теза виявилася правильною точно навпаки. Саме байдужість світової спільноти до знищення озброєної до зубів радянською і російською зброєю алавітської сектою сунітської громади Сирії призвело до радикалізації сунітів і до зростання впливу ісламістів-інтернаціоналістів, які постали в ролі їхніх єдиних захисників.

(...) У молоді, яка вижила і позбавилася соціального коріння, не залишиться іншого виходу, окрім як поповнити лави екстремістських організацій, чиї емісари кинулися в Сирію. Цей сценарій вже здійснюється. Позбавлені будь-якої підтримки ззовні, деморалізовані реакцією Заходу на хімічну атаку Асада – Путіна 21 серпня багато бійців "Армії вільної Сирії" приєднуються до джихадистів, з якими вони ще нещодавно ворогували".

Реалізація цього катастрофічного сценарію різко прискорилася після появи на Близькому Сході кремлівської військової машини. Власне, з цією метою вона там і з'явилася. Як влучно зауважив Віктор Шендерович: "Нам не вперше підтримувати людожерів. Ми самі людожери і людожерів підтримуємо". Ось уже понад рік Москва послідовно фізично знищує в Сирії орієнтовану на Захід сунітську опозицію секті "легітимного" диктатора Асада. Для того, аби в Сирії залишилося тільки два суб'єкти: кремлівський клієнт Асад і кремлівський "Криголам-2" – джихадисти, що використовуються Москвою як інструмент тиску на ненависний Захід. Паралельно знищуються і мирні громадяни – жителі Алеппо та всілякі туркомани, про існування яких російський вождь і геть не чув.

Чим пояснити це дивне догоджання американців перед кремлівськими в Сирії? Адже вони не можуть не бачити очевидних фактів і не розуміти, who is Mr. Putin і чим він займається в Сирії. Вони ж продемонстрували спроможність адекватно реагувати на путінську гібридну агресію в Україні і в Прибалтиці, проте на Близькому Сході США опинилися жертвами і заручниками своїх помилок, небажання визнати які веде до нових призводить ло нових капітуляцій. Наприкінці свого президентського терміну Обама прагне прикрити свої провали якимсь пактом Лаврова – Керрі про нібито мирне врегулювання в Сирії і про нібито спільну боротьбу Росії та США проти "Ісламської держави". Тривала на очах всього світу трагедія Алеппо перетворює цю дурість адміністрації США, яка відходить на злочин.

(...) Цинічною насмішкою над сотнями тисяч сирійців, знищених Асадом і його союзниками і покровителями, прозвучала "прощальна" промова Обами про його досягнення в боротьбі з тероризмом. Він не визнав жодної своєї помилки і знову звинувачував у всіх бідах свого попередника, який залишив Білий дім 8 років тому. Але якби справа була тільки в Обамі! Мовчання Трампа не менш красномовне, аніж лепетання Керрі і Обами. З 8 листопада Трамп жодного разу не вимовив слів "Алеппо" або "Сирія". Протягом виборчої кампанії він не раз прихильно відгукувався про діяльність у Сирії не тільки Путіна, а й такого борця з тероризмом, як Асад.

Відтоді в його оточенні з'явилося багато нових людей. Чи вважає Трамп, як і раніше, що "для перемоги над "Ісламською державою" нам потрібні росіяни"? Чи пояснили йому, що не "російські" клептократи, які засіли в Кремлі, потрібні США для перемоги над "Ісламською державою", цим виключно корисним для Кремля інструментом в його гібридній війні з Заходом? США для перемоги над джихадистами потрібні були іракські суніти, які врятували їх у 2007 і 2008 роках від ганебного фіналу іракської війни, які вигнали "Аль-Каїду" і потребували хоча би мінімальної підтримки. США для перемоги над джихадистами потрібні були сирійські суніти, повсталі проти диктатури ката Асада, яким Обама обіцяв захист принаймні від хімічного нападу "легітимної" влади. І ті, й інші були віддані американській адміністрації.

21 січня 2017 року Трамп змушений буде перервати своє мовчання, але Алеппо з його жителями до того часу, найімовірніше, вже буде знищене. Якщо виявиться, що Трамп вірний своїй передвиборчій концепції спільної з Путіним і Асадом боротьби з ісламським тероризмом, то він благословить їх на подальший геноцид сунітського населення Сирії. А то ще й побомбить з ними разом якихось невідомих туркоманів для закріплення нових союзницьких відносин. Якщо подібне станеться, то це буде гірше, ніж злочин. Це буде колосальна політична помилка.

Військова структура "Ісламської держави" може бути розгромлена в Мосулі і Рацці, але джихадисти під іншим брендом утретє прийдуть в Ірак і Сирію, якщо сунітське населення буде змушене сприймати їх як своїх захисників від шиїтської більшості в Іраку і від Асада з Путіним у Сирії. Як повернулися вони в Ірак після провалу "Аль-Каїди". Ісламський терор отримає нове дихання, нову масову базу підтримки і нове покоління терористів.

У Вашингтоні, мабуть, не відають, що творять. Зате в Москві всі все прекрасно розуміють. Саме такої конфігурації і прагне Кремль. Так, організація-спадкоємиця "Аль-Каїди" і "Ісламської держави" і натхненні нею місцеві фанатики здатні будуть провести теракти і в Росії. Але це цілком влаштує чекістських володарів Росії: після кожного теракту їхня влада з 1999-го росте як на дріжджах.

Щоб боротьба з ісламським тероризмом стала хоча би відносно успішною, два принципи мають бути покладені в основу політики нової американської адміністрації на Близькому Сході. По-перше, повинні бути продумані механізми забезпечення безпеки сунітської більшості в Сирії і сунітської меншості в Іраку. По-друге, повинно бути повністю виключено з політичного лексикону словосполучення "спільна з Путіним боротьба з тероризмом". У Вашингтоні повинні, нарешті, зрозуміти раз і назавжди, що Путін не бореться разом із США проти ісламського тероризму. Путін веде тотальну гібридну війну проти Заходу, проти США, використовуючи всі доступні йому ресурси та інструменти. І один з найефективніших інструментів – маніпулювання ісламським тероризмом.

Більше точок зору тут

Інші новини

Всі новини