У київських заторах мене пригнічує абсолютна безвихідь – те саме відчуваєш, стоячи в черзі у відділенні Укрпошти, щоб отримати посилку або оплатити рахунки. Стоїш 40 хвилин в оточенні церковних календарів і чекаєш, поки п'ять бабусь перед тобою вирішать свої справи.
Почуття безвиході не від того, що із затору нікуди тікати, а через розуміння простої істини: меру Києва і його команді на всі ці затори, як і особисто на тебе – покласти. На орбіті мера вирішення цієї проблеми немає, як немає команди, здатної над цією проблемою колективно думати. Все, що є – це десяток бариг, які вирішують свої бізнес-завдання за рахунок муніципального ресурсу, і якийсь непотрібний чиновник, який відповідає за цю проблему.
Одна з головних причин київських заторів – це бидло-стиль водіння, в основі якого пластом лежить вікова совкова традиція вигризати зубами елементи власного комфорту і подальша демонстрація їх оточуючим. Простіше кажучи – понти. Відчуття, що київські водії на дорогах реалізовують свої найбільш вологі фантазії.
Але не тільки вони створюють на дорогах Києва відчуття загального безпросвітного пи *** цю. Від них не відстає «Київавтодор». Яскравий тому приклад – Південний міст.
У київських заторах мене пригнічує абсолютна безвихідь
На Південному в черговий раз вирішили обмежити рух – у зв'язку з «капітальним ремонтом деформаційних швів». Історія з ремонтом цього моста ще смішніша за епопею з ремонтом ескалатора на Київському залізничному вокзалі. Я збився з рахунку, намагаючись пригадати, скільки разів цей нещасний міст ремонтували, влаштовуючи багатокілометрові затори в обидва боки. Скільки це триває – 10 років? 10 років вони ремонтують дорожнє покриття? Кому розкажеш – не повірить.
Тому що якщо вони так ремонтують міст, я не уявляю, скільки займе часу відремонтувати країну. Може, його просто неможливо полагодити? Може, простіше його зовсім закрити? Уявляю, як професор Георгій Борисович Фукс, головний архітектор цього моста, кожен раз перевертається в труні, коли «Київавтодор» відновлює там ремонтні роботи.
Чи в курсі цієї проблеми мер? Ні, не чув. Замість того, щоб хоча б раз на тиждень облітати центр міста на вертольоті і дивитися на своє місто зверху, мер, найімовірніше, пересувається містом по каналізаційних трубах. Наш київський гіперлуп.
Або взагалі з дому не виїжджає, зануривши себе в теплу ванну міфом про те, які у нас навколо рівні дороги, гарні парковки, затишні велосипедні доріжки і підстрижені газони.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени