Виступаючи на прес-конференції в Берліні, вона заявила, що не буде навіть балотуватися на пост голови своєї партії "Християнсько-Демократичного Союзу" на партійному з'їзді в грудні.
Таким чином, вона вже точно покине пост глави ХДС, який обіймала з 2000 року. Водночас Меркель збирається до виборів 2021 року залишитися на чолі уряду. Формально – це можливо і повністю законно, але політично може виявитися складно.
Річ у тому, що керівна в Німеччині коаліція страшенно ослаблена. Всі три партії (ХДС, ХСС і СДПН), які входять до неї, здобули рекордно низькі для себе результати на нещодавніх місцевих виборах. В електоральному сенсі вони загинаються, втрачають популярність не по днях, а по годинах, і тягнуть одна одну на дно.
Це саме по собі було б проблемою. Але ось з грудня керувати цією коаліцією буде людина, якій навіть однопартійці не довіряють керівництво собою, тобто Ангела Меркель. Після відходу з керівництва своєю власною партією її політична кар'єра вже точно завершується. Ніякого майбутнього у Меркель просто немає. Вона перетворюється на політичного працюючого пенсіонера. Всім зрозуміло, що її дні в політиці полічені і з нетерпінням чекають, коли вона вже, нарешті, звільнить місце для нового покоління.
Хтось чекає, а хтось буде діяти. Безпрограшний спосіб прибрати Меркель з поста канцлера – це штовхнути слабку коаліцію сильніше, щоб вона розвалилася. До того ж розвалу все менш популярного уряду хочуть як опозиціонери, так і багато молодих учасників самої коаліції, які вважають, що літні люди тягнуть їх з собою на дно. Якщо на початку майбутнього року в Бундестазі відбудеться голосування з питання про довіру уряду, то, я впевнений, дуже багато представників соціал-демократів і ХСС будуть голосувати проти. Тобто, за нові вибори.
Зараз Німеччині дуже потрібен струс, зачистка політичного поля від старих і смертельно всім набридлих людей. Ті, хто прийдуть їм на зміну, повинні будуть запропонувати зовсім нові підходи і абсолютно нову концепцію майбутнього для своєї країни.
До речі, для мене особисто все це оновлення ризикує стати серйозною проблемою. Річ у тім, що місце Меркель на чолі ХДС вже в грудні може зайняти Аннеґрет Крамп-Карренбауер. Для гаркавої людини на кшталт мене п'ять літер "Р" поспіль – це справжні тортури. Тому я сподіваюся, що вона програє внутрішньопартійні вибори Єнсу Шпану – ще одному можливому наступнику Ангели Меркель.
Хоч би там як, наступний 2019 рік з дуже високою ймовірністю стане роком радикального оновлення німецької політичної арени. А якщо пощастить, то й німецька політична філософія отримає якісь нові сенси і збагатиться новими ідеями.
Чим більше я спостерігаю за сучасною Німеччиною, тим більше переконуюся, що їй стає дуже і дуже тісно в нинішніх рамках "звичайної європейської країни". Ця країна все-таки зовсім незвичайна. Я б сказав, у її генетичному коді закладено прагнення до чогось величного. Якщо хочете – імперського.
Думаю, нове покоління німецьких лідерів почне відбудовувати ліберальну європейську континентальну імперію. Меркель заклала для цього прекрасний економічний фундамент. Ймовірних суперників нейтралізованіо – британці пішли з ЄС, а французи не в змозі запустити свою економіку з німецькою ефективністю.
Тому, гадаю, у німців імперський шлях вільний, вони зараз почнуть підкоряти собі решту країн Європи. Цього разу -– економічно, ні в якому разі не військовим шляхом. І головне тут завдання – не повторити сумний досвід будівників німецької імперії 40-х років минулого століття. На жаль, у сучасному світі дедалі частіше з'являються передумови до цього.
Більше світових новин у відеоблозі Івана Яковини: