Давайте-но, я теж напишу пару речей з приводу "ви все ще "Шарлі?".
Перше. Щоб побачити в цих карикатурах сміх над загибеллю дитини, потрібно бути або зомбованим (оскільки ця категорія нас не цікавить, залишимо її в стороні), або якось зовсім зашоритися у своєму погляді на це питання. Ну, друзі мої. Тут обличчям в бруд тикається саме буржуазний спосіб життя зі своїми макдональдсами та знижками, в той час, коли зовсім поруч, не десь там в Сирії, а в благополучній Європі вже, тонуть тікаючі від війни діти. Тут мордою по столу возять саме цих, нічого не бажаючих знати в своєму маленькому світі, буржуа і проповідуючу всяке добро та любов на словах, але на ділі нічого для цього не роблячу церкву. Побачити в цьому сміх над загибеллю дитини - ну треба якось зовсім вже постаратися і з лупою розглядати цей рівно протилежний зміст.
Друга. "Ви вважаєте, над цим можна сміятися?" Друзі мої. Про "сміятися" - це Луї де Фюнес. Ну, або "Камеді-клаб". Кому що. А політична карикатура - вона взагалі не для того, щоб сміятися. Вона для того, щоб плакати. Квасно-патріотична спільнота, поливаюча зараз "Шарлі" в перших рядах, напевно обожнює Кукриніксів, які "смішні" рівно такою ж мірою. І "сміялися" рівно над тим же - війна та смерть. Головний герой - буржуй, кидаючий бомби на дітей. Моралі, по-моєму, ні на грам не більше.
Політична карикатура взагалі не для того, щоб сміятися. Вона для того, щоб плакатиТретє. Радість з приводу цих обкладинок: «Ага, бачили, що вони намалювали, ну що, ви все ще Шарлі?», цей тріумф що передбачає взагалі? Що в "Шарлі" правильно вбили одинадцять чоловік півроку тому і зовсім з іншого приводу? Або що треба вбити нових, тепер вже за цю обкладинку? Або що не треба було протестувати проти вбивств журналістів за слова та картинки, і це в принципі правильно - вбивати за слова та картинки? Який взагалі посил всього цього?
І, по-четверте. Особисто мені "Шарлі" не подобається. Я вважаю, що журнал з такими обкладинками повинен виходити упакованим в непрозорий паперовий пакет. Для тих, хто дійсно хоче його купити. А для тих, хто не хоче, кому не треба, щоб і не бачив. Мені от не треба. Мені нема чого. Я б не хотів цього бачити. Як по мені, так перебір там все.
І саме тому я не приєднався до акції "Je suis Charlie". Я не "Шарлі". Я б такі речі ні робити, ні публікувати не став би.
Але ось сьогодні, коли "Шарлі" треба захищати вже не від ісламських фанатиків, а від людей цілком адекватних, я цілком можу сказати: «Так, зараз я - "Шарлі". Не "все ще", тому що раніше не був, а саме ось тепер.
Так, я за те, щоб привертати увагу до проблем, возити суспільство обличчям по столу та змушувати ці проблеми вирішувати - нехай навіть і таким способом. Так, я за право "Шарлі" робити це за допомогою політичної карикатури і відстоюю це їх право, навіть якщо ця карикатура мені не подобається, і я вважаю її перебором. І так, я проти істерики на порожньому місці з цього приводу.
Загалом, так - я "все ще "Шарлі".
Текст публікується з дозволу автора.