Мова йде про справжнє повстання проти Китаю. Гонконг до 1997 року залишався британською колонією, але потім був переданий під китайський суверенітет з однією умовою: місто на 50 років залишиться самокерованою територією — в політичному і юридичному сенсі.
Тепер він формально називається особливий адміністративний район Сянган і має велику автономію від континентального Китаю. Там, наприклад, не править КПК і діють свої, по суті, британські, а не китайські закони і система права.
Пекіну це все дуже не подобається. Зараз голова Сі Цзіньпін створює в Китаї культ своєї особистості і злу тоталітарну державу — справжню дістопію з фантастичних романів, на зразок 1984.
При цьому ГК являє собою ліберальне, відкрите, толерантне і демократичне суспільство майбутнього, де майже немає уряду, але всі дотримуються закону, живуть заможно, вільно і щасливо. Для іншої частини Китаю ГК -— дуже заразливий приклад.
Пекін не хоче, щоб в КНР всі знали, як там живуть люди. І вже тим більше китайські комуністи не хочуть, щоб вірус свободи, демократії і чесного правосуддя вирвався з ГК до них, до континентального Китаю.
Щоб цього не сталося, товариш Сі і його друзі почали тихою сапою, ніби непомітно, встановлювати свій контроль над ГК. Але жителі місцеві — народ дуже розумний, вони зрозуміли, до чого справа йде. І пішли протестувати. В деякі дні протести збирали по два мільйони людей.
І це при тому, що в Гонконзі живе всього сім мільйонів. По суті, більше чверті населення цього регіону виходили на вулиці. Я думаю, такого ніде більше не було. В результаті закон, з якого все почалося, вирішили не приймати. Начебто, все. Приводу для протестів немає. Але насправді, місцеві активісти тільки завелися. Вони відчули, що можуть багато чого змінити.
Насамперед, їх не влаштовує система формування місцевої влади, яка перебуває під неформальним контролем Китаю. По-друге, вони не хочуть відмовлятися від своїх прав, свобод і особливостей управління після 2047, коли ГК повинен стати традиційним китайським містом.
В національне свято — день утворення ГК — вони захопили місцеву раду депутатів і зажадали прийняти закони, що встановлюють в місті повну демократію. У залі вони повісили британський колоніальний прапор. Їх гаслом стали слова «ГК — це не Китай!».
Для Пекіна це все стало моторошним ударом по гордості і самолюбству. Офіційна пропаганда говорить, що жителі ГК були щасливі позбутися британського колоніального ярма і повернутися в рідний Китай. Насправді ж, гонконгці в труні бачили свою історичну батьківщину. Вони хочуть або назад, до Великої Британії, або взагалі незалежності.
Протестувальників з будівлі парламенту вибили поліцейські. Вони діяли максимально жорстко, що викликало велике обурення простих людей. Антикитайські протести не зупинилися, а стали ще масовішими.
У цей момент на боці демонстрантів у справу втрутилася Велика Британія. Міністр закордонних справ Джеремі Хант зажадав, щоб Китай не прикривався протестами для проведення в місті політичних репресій.
Китайці звинуватили Лондон у грубому втручанні в свої внутрішні справи. Але британці нагадали про угоду, за якою Пекін не може встановити своє пряме правління в місті до 2047 року. Більш того, англійці пообіцяли ввести проти Китаю санкції, якщо той почне порушувати права жителів ГК.
Це для китайського керівництва і зовсім як червона ганчірка для бика. По суті, британці погрожують самій тоталітарній суті режиму товариша Сі. Він же мріє стати новим імператором Піднебесної, який контролює там все. А англійці підло натякають, що ні, не все. Є люди, які далеку Британію люблять більше, ніж рідний і близький Китай.
Чесно кажучи, я майже впевнений, що Компартія, Сі і Китай просто не потерплять такої нахабної неслухняності і все-таки спробують встановити своє пряме правління в Гонконзі. Вони просто не звикли, щоб їм хтось заперечував.
У цьому випадку ситуація буде розвиватися абсолютно непередбачувано. Не можна виключати навіть якоїсь подоби повстання проти Китаю там. Все-таки народ дуже розлючений. А таке повстання підтримають і англійці, і, звичайно, американці. Які, до речі, поки що мовчать і не лізуть у цю бійку.
Поки ж протести тривають, а дипломатичний конфлікт тільки набирає обертів. Якогось рішення, яке влаштувало б усіх, я особисто не бачу, тому, думаю, нас чекає подальша ескалація.
Більше світових новин у відеоблозі Івана Яковини:
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Думки НВ