Днями предстоятель УПЦ Московського Патріархату митрополит Онуфрій зробив резонансну заяву. У інтерв’ю він наголосив, що їхня церква не відспівуватиме тих, кого хрестили у «неканонічній церкві». Поза тим Онуфрій започаткував власне 10-хвилинне шоу на Інтері під назвою «Слово Предстоятеля». Символічно, що однойменну програму з 1994 року вів нинішній очільник РПЦ Кирило. Гострі та відверто опозиційні заяви з боку УПЦ уже стали звичними, але ця теза свідчить про дещо глибше, ніж звичайну шизофренію.
Передусім УПЦ наслідує світоглядну систему російської церкви, яка жила у повній симфонії з державою більше тисячі років. Час показав, що це пішло їй тільки на шкоду, але уроки історії нікому не цікаві. Саме тому Онуфрій та його прибічники несвідомо віддзеркалюють «русскій мір» – з усім його культурним і політичним наративом. Не дивуйтесь, що вони не відспівують своїх громадян, але залюбки освячують зброю терористам.
По-друге, кризовий стан УПЦ видно неозброєним оком навіть людині, яка хоч раз заходила до церкви. УПЦ є відсталою інституцією, що всіляко опирається модернізації. Служби правляться нікому не зрозумілою церковнослов’янською мовою. Більшість священиків – мовчазні гвинтики системи, які мають прикру семінарську освіту та не володіють жодною професією. Простіше кажучи, абсолютно відірвані від реальності. Талановитих і просунутих панотців найчастіше «приземляють», аби не говорили про хвороби і проблеми церкви.
Атмосфера у православних храмах часто гнітюча і недружелюбна. Проповіді сухі та завчені: живе слово ледве чути. Дуже мало говорять про Христа, і все більше – про чудотворні ікони, сорокаусти та канони. Додаймо до цього чисельні скандали з п’яними священиками у ДТП. Іноді здається, що вони спеціально руйнують Церкву зсередини.
УПЦ перебуває у своєрідній шизофренії: думає і говорить про неіснуючий світ. У ньому більше 7 тисяч парафій розкольників, а за кордоном взагалі – мільярд проклятих католиків і протестантів, які ніколи не спасуться. Порівняйте слова Онуфрія з ділами Папи Римського, який буквально цілував ноги лідерам опозиції Судану. Порівняйте саме відношення до війни у власній країні та конфлікту в чужій. Риторичне питання: чи має право претензії на «істинність» церква, що має найбіднішу в світі богословську освіту та безліч спецагентів у рясах? УПЦ є церквою, якій ніхто не вірить. Кількість її прихожан – явище, яке фізики називають інерцією.
Україна стала такою собі Чашкою Петрі, де існують дві абсолютно протилежні за світоглядом церкви – ПЦУ та УПЦ (МП). Перша намагається водночас очистити себе від історичного бруду роспропаганди і відповідати на сучасні виклики. Друга – русифікований уламок величезної машини, яка марно намагалася поєднати державу та церкву ради власних імперських амбіцій. Як же бути?
Будьмо відверті – ніхто не хоче вірити Церкві, яка вітала нацистів і комуністів під час Голодомору, Голокосту та інших жахів Другої Світової. Ніхто не хоче вірити Церкві, де молитовник головніший за Біблію. Ніхто не хоче слухати священника на авто бізнес-класу. Люди хочуть бачити реальні добрі справи, реальних лідерів, реальне служіння. Буботіння з кадилом нікому не потрібні.
У XVI столітті простий німець з доброю освітою реформував церкву і, сам того не бажаючи, утворив протестантську гілку. Українцям не потрібна ще одна конфесія, українцям потрібна лише своя Церква: модерна, чесна, відкрита. Ми маємо не втікати з храмів, а навпаки – заповнювати їх. Московський патріархат існує доти, доки в українцях сидить лінь, незнання своєї історії та відвертий патерналізм. Попи катаються на мерседесах доти, доки «меценати» складають подяку матеріальними подарунками, а не фінансують благодійні акції. Примітивні священики існують доти, доки їх ховають у семінаріях від військомату.
Мирослав Маринович дуже влучно порівняв питання української Церкви з Майданом. Вони обидві – спільноти свободи та взаємоповаги. Російська церква зрослася з державою, отже українська церква має стати максимально самостійною. Російська церква провертає махінації як благодійна організація, отже українська церква має мінімально оподатковуватися. Російську церкву фінансує держава, отже нашу церкву мають фінансувати самі її прихожани.
Українській церкві повірять тоді, коли вона плекатиме ті фундаментальні цінності, які 5 років тому зробили нас поколінням гідності, а не колонії.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени