«Слова Олексія Навального про готовність боротися за президентське крісло в Росії стали тестом на розсудливість. Немає ніякого сенсу обговорювати його програму, шанси або політичне майбутнє. Тому що на чолі російської системи може бути лише «володимир путін» – як би його не називали», – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.
І річ зовсім не в тому, готовий чи не готовий російський опозиціонер обнулити війну з Україною, повертати Крим і виводити війська з Донбасу. Російсько-український сегмент соцмереж може скільки завгодно витрачати кіловати і калорії в безглуздих суперечках щодо того, «бутерброд» або «не бутерброд». Тому не мають рації ті, хто кажуть, що майбутнє Навального залежить від готовності повернути Росію в межі 2013 року. І точно так само не мають рації ті, хто вважають, що кандидат у президенти просто намагається не давати своїм опонентам шанс зняти його з виборів.
У реальності це все не має ніякого значення.
Це мало б сенс лише в тому разі, якби президентські вибори в Росії нагадували гладіаторські бої. Коли в одній частині арени – героїчний генерал Максимус, а в іншій – підступний узурпатор, і тільки чесна битва і персональне майстерність визначать переможця. Але простір голлівудських сценаріїв краще залишити кінематографу.
Навальний стане президентом Росії лише в тому разі, якщо система призначить його новим «путіним»А реальність така, що російська архітектура влади – це не персона, а система. І на будь-яких наступних виборах цю систему представлятиме колективний «володимир путін». Можна навіть пофантазувати, що ім'я цієї людини буде іншим, що він буде молодшим або старшим, з ФСБ або з держкорпорацій – але це лише косметика. Тому що на наступних виборах панівна система Росії обиратиме для себе функцію. Людину, яка буде вирішувати певне коло завдань.
Саме так свого часу прийшов до влади сам Володимир Путін. Пошук наступника Бориса Єльцина зводився до пошуку людини, яка, з одного боку, мала забезпечити майнові права чинної еліти, і, одночасно, виконувати роль модератора між інтересами найбільших гравців. Вибір впав на Володимира Путіна. За наступні п'ятнадцять років він став набагато самостійнішими і знайшов суб'єктність, але сама система не розтанула, а лише зміцніла. Кожен, хто претендує на роль у системі, зобов'язаний бути частиною системи. Інакше буде відсіяний на етапі старту.
Ця система сьогодні має монополію на ресурсну базу. Саме вона визначає доступ до ЗМІ і адмінресурсу, судів і правоохоронної системи, бюджетних потоків і апарату насильства. У її владі – вся архітектура суспільних відносин, вона здатна робити що завгодно і ніщо не може змінити сформований статус-кво. Так, різні частини цієї системи деколи вступають у конфлікт один з одним, але її зовнішній контур все одно досить монолітний, щоб вертикаль формувалася перед лицем того, що вона вважає для себе загрозою.
Наївно думати про те, що ця система готова добровільно поступитися найважливішою посадою в країні людині збоку. Вона може лише розширювати чи звужувати число потенційних претендентів на президентське крісло. Але їхнє завдання – не перемогти систему, а легітимізувати процедуру. Створювати ілюзію конкурентності і підвищувати інтерес до процесу. Ні на що більше кандидати на президентський пост у Росії розраховувати не можуть за визначенням.
І я ще можу зрозуміти тих, хто вірив у політичне майбутнє Олексія Навального п'ять років тому – до Криму, Донбасу і Сирії. До санкцій, ізоляції і атмосфери «оточеної фортеці». Можу зрозуміти тих, хто готовий був агітувати за нього на виборах мера Москви, в яких Навальний брав участь декілька років тому. Тому що тоді у багатьох в Росії ще не вивітрилися ілюзії про Болотну площу та її здатність розгортати хід історії.
Але тепер, коли російська вертикаль довела свою готовність підвищувати ставки і закручувати гайки, коли армія і силова вертикаль приручені зарплатами і пропагандою, вірити в торжество одинака над системою може лише безнадійний романтик чи повний дурень. Дракона здатний перемогти лише сам дракон – якщо він вважатиме за потрібне поновити свій імідж. Але навіть у цьому разі ніяких змін не відбудеться, тому що на чолі системи знову опиниться не персона, а функція. Завдання якої – підтримувати і обслуговувати вертикаль.
Навальний стане президентом Росії лише в тому разі, якщо система призначить його новим «путіним». Тож не витрачайте на нього час.