Написано в співавторстві з Джоель Баск, доцентом Університету TÉLUQ
Після того, як Дональд Трамп вчинив розгром на недавньому саміті НАТО, а затим втягнув США у торговельну війну з більшістю партнерів, можна подумати, що він став вкрай непопулярним серед населення.
Та 87% республіканців продовжують схвалювати політику президента США.
Така непохитна поведінка з боку більшості виборців Трампа дивує, враховуючи всі ті президентські заяви, від яких волосся стає дибки. Він звинувачує поважні медіа у створенні фейкових новин, і в той же час сам передає сумнівну інформацію. Він підриває авторитет ЗМІ та наукових установ, які традиційно займаються передачею знань. Його стиль комунікації не залежить від правди.
Ми вважаємо, що Трамп залишається популярним через своє вміння розповідати історії, а вони, як правило, не настільки співвідносяться з правдою, як інші заяви. Люди сприймають історії, навіть якщо ті містять фактичні помилки: перш за все вони відбивають власний досвід.
Сюжетна парадигма
На початку 80-х професор з комунікацій Уолтер Фішер з Університету Південної Кароліни ввів у соціологію поняття «наративний поворот» (від англ. narrative – історія). Він визначив людей як гомо наратівусів, чи «тварин, що послуговуються символами».
87% республіканців продовжують схвалювати політику президента США
Фішер розглядав людську комунікацію як обмін історіями. Розповідаючи історії, ми розуміємо світ поза достовірністю тверджень, які становлять їх основу. Історії дозволяють нам утворювати зв’язки між подіями. І ми оцінюємо ці зв’язки, виходячи з власних переконань про світ. Іншими словами, Трамп – як і всі інші популісти – розповідає історії, що дозволяють його прихильникам бачити світ так, як їм диктує їхні знання, досвід, уявлення.
На думку Фішера, історія виглядає послідовною, якщо перебіг описаних в ній подій добре продуманий, а зв’язок між символами логічний. Це і є перший критерій: узгодженість описуваного.
Хороша історія повинна також мати плеяду позитивних персонажів, які, приміром, разом проходять якийсь квест. Вони можуть шукати щось матеріальне – гроші чи іншу бажану ціль – чи нематеріальне – щастя, справедливість. Деякі персонажі допомагають одне одному завершити цей квест. Інші – їхні опоненти – теж у пошуках того самого.
Ми сприймаємо історію як правдиву, якщо вона резонує з нашим поглядом на світ. Це критерій правдивості описаного. Читач або слухач може відчувати себе розгубленим, якщо історія не перегукується з його досвідом чи тим, що ми вважаємо за правду.
Фікція передбачає більший відсоток видумки, ніж інші жанри, але так чи інакше теж має якось співвідноситись з правдою.
Історії, які знову зроблять Америку великою
Тим не менш, історії, які доносять політики, повинні розповідати про світ правду. Та на ділі далеко не завжди політика доносить історії про реалії – як ось наука – радше про світ, який ми самі знаємо.
Ось чому різні групи населення сприймають історії Трампа по-різному. Для частини населення факти, які представляють експерти – тобто ті, що пройшли перевірку, опираються на статистику чи поважні редакційні статті – не звучать логічно, адже не відбивають світ, у якому живуть ці люди.
Найкращий приклад використання Трампом методу сторітеллінгу – це його обіцянка звести стіну, яка перекриє вхід у США «нелегальних» мексиканців, а також його дії з призупинення імміграції людей з країн, де живуть переважно мусульмани. Ці історії підживлювали дії, і хоча останні себе повністю дискредитували, та все ж перегукувались з дуже добре вкоріненими фантазіями американців про роботи, «вкрадені» мексиканцями чи терористичні акти, здійснені мусульманами.
Всі ці історії відповідають критеріям Фішера.
По-перше, вони узгоджені, бо протагоністи постійні в своїх заявах, де називають мусульман та мексиканців «поганими хлопцями», які крадуть роботу в американців та ставлять під сумнів національну безпеку. По-друге, вони правдиві, позаяк перегукуються з уявленнями багатьох американців, які страждають від безробіття та не відчувають себе в безпеці – не кажучи вже про їхній страх чужоземців.
Трамп важливий для тих, кого залишили за дверима
Враховуючи глобалізацію виробничого сектору, та неспроможність адаптуватись до цих змін у силу існування слабкої системи освіти, деякі американці живуть у світі, який вони більше не розуміють. Вони відчувають себе безсилими. Історії Трампа змушують їх знову відчувати себе великими.
Як раніше пояснював німецький філософ Фрідріх Ніцше, бажання утримати владу завжди уособлює собою не бажання зрозуміти світ, а радше бажання змінити його так, щоб він почав відповідати нинішнім уявленням.
Тож замість пропонувати американцям адаптувати свої знання до нових соціальних та економічних реалій своєї країни, Трамп пропонує їм політику-перфоменс: він змінить світ так, щоб той відповідав їхнім уявленням.
Трамп, так би мовити, знову наділяє цих людей силою, пропонуючи місце в тих історіях, звідки їх виштовхали.
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікація повної версії тексту заборонена.
Оригінал опубліковано на The Conversation
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени