Схоже, президент Трамп вирішив, що погана угода з Північною Кореєю – це гірше, ніж залишитись без угоди взагалі. Розумний висновок, який дає підставу думати, що він та його команда підійшли до цієї справи з усією належною серйозністю. Один з викликів щодо Північної Кореї полягає у спробі заключити угоду, яка від початку блокуватиме будь-які дії, але історія свідчить, що Пхеньян не стане частково чи повністю виконувати свої обов’язки та зважати на них. Втім, і за США не стоїть довга історія дотримування своїх міжнародних зобов’язань.
У переговорах завжди корисно стати на місце іншого. Якби ви були державним діячем з Північної Кореї, ви напевно вивчили б останню важливу міжнародну домовленість, яку досяг і засвідчив своїм підписом президент США: іранську ядерну угоду. В обмін на ліквідацію 98% арсеналу Ірану, тисячі центрифуг і ядерного реактору в Араку, а заразом встановлення повсюди камер та інспекторів, США погодились відмінити санкції проти Ірану та дозволити західним компаніям вести бізнес з цією країною.
Та навіть при адміністрації президента Барака Обами Іран ніколи по-справжньому не мав доступу до міжнародної економічної системи. Міністр зовнішніх справ Мохаммад Джавад Заріф кілька разів мав можливість мені пояснити, що попри угоду, адміністрація Обами заледве схвалювала хоч якісь комерційні транзакції між Іраном і США. І як тільки президентом став Трамп, його адміністрація почала активно підривати та навіть порушувати цю угоду, спонукаючи європейські компанії бойкотувати Іран, використовуючи силу долара для замороження будь-якого бізнесу з цією країною. Недивно, що підтримка угоди з Іраном зазнала серйозного удару.
Або взяти Лівію, яка у 2003 році погодилась «розкрити і розібрати» усю свою зброю масового знищення та виконала це. У відповідь адміністрація президента Джорджа Буша пообіцяла допомогти Лівії «знову зайняти безпечне і поважне місце поміж націй» і обіцяла «куди кращі відносини» між США та Лівією. Буш натякнув, що США працюватимуть над тим, аби зробити Лівію «процвітаючою країною». Звісно, мало що з цього здійснилось, і кілька років потому адміністрація Обами допомогла скинути режим Муаммара Каддафі. Я не ставлю під питання переваги лівійської інтервенції. Але якби ви були переговорником з боку Північної Кореї, і Вашингтон обіцяв вам гарантії безпеки, ця частина історії могла би здатись вам актуальною та тривожною.
Якщо північні корейці чесно поглянуть на власну історію перемовин із США, то збагнуть, що багато разів брехали, обдурювали та порушували обіцянки. Поведінка Вашингтону була майже такою ж лукавою. Білий дім давав Пхеньяну обіцянки, яких ніколи по-справжньому не дотримувався.
У 1994 році Північна Корея погодилась зупинити роботу на своєму ядерному об’єкті в Йонбені та допустити інспекцію відпрацьованого палива. Зрештою, Йонбен був знищений. У відповідь Вашингтон мав би «піти назустріч повній нормалізації політичних і економічних відносин» і дати Північній Кореї два легководні реактори, плюс важке нафтове паливо.
Північна Корея виконала більшість зазначених кроків. Та професор Леон В. Сігал у своїй статті для 38North.org зазначив, що Вашингтон поволі виконував свої зобов’язання, так ніколи і не надавши легководні реактори та повсякчас доставляючи паливо зі запізненням. Він пішов тільки на помірні кроки для нормалізації відносин. Пхеньян ясно дав зрозуміти: якщо США не дотримуватимуться угоди, Північна Корея відступиться від власних зобов’язань. А так як адміністрація президента Білла Клінтона цього не зробила, Північна Корея почала порушувати угоду. Коли до влади прийшла адміністрація Буша, вона згорнула процес взагалі та перейшла до значно жорсткішої лінії проти Північної Кореї.
Такі дії США є частиною гіперполяризованого політичного середовища останньої чверті століття. Протягом Холодної війни більшість міжнародних угод та зобов’язань, створених одним президентом, найбільш ймовірно підтримувались його послідовниками. Хоча багато республіканців протистояли президентові Гаррі Трумену в питаннях щодо НАТО та іноземної допомоги, партія не намагалась згорнути цей курс чи зірвати політику, що набула чинності. Хоча Білл Клінтон різко критикував зовнішню політику Джорджа Буша, важко знайти місце, в якому він здійснив значний відступ від напрацювань попередника.
Порівняйте це з нинішнім середовищем. Трамп вийшов з Іранської ядерної угоди, Паризької угоди з питань зміни клімату й Транстихоокеанського партнерства, та поставив під питання подальшу цінність НАТО. Трамп неодноразово демонстрував, що вважає кожне рішення свого попередника щонайменше хибним, а найчастіше зрадницьким.
Якби ви були переговорником з Північної Кореї, ви напевне поставили би собі запитання, чи будуть послідовники Трампа дотримуватись чи належним чином утілювати будь-яку угоду, досягнуту його адміністрацією. І ви будете праві. Гірка поляризація США зсередини визначає ціну довіри та послідовності нації за кордоном.
Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Фаріда Закарії
Оригінал опубліковано на The Washington Post
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени