Читаючи мої публікації, багато українців запитують: чому тебе досі не відпускає ця Росія? Навіщо ти пишеш про те, що відбувається там і не стосується України? Це ж нікому тут не цікаво. Відповідаю. Я-то Росію відпустив, але Росія не відпускає. Не мене ‒ Україну. Нещодавно я обгрунтував те, як важливо українським журналістам стежити за формально внутрішньоросійськими справами, своєму київському другу. Він мене зрозумів, сподіваюся, і всі зрозуміють.
Щоб не витрачати часу, наведу один, але яскравий приклад.
Нещодавно в Росії вибухнув антисемітський скандал. Віце-спікер Держдуми ляпнув те, що у багатьох у владі на думці, а у нього з язика зіскочило. Скандал нібито зам'яли за допомогою «кишенькових євреїв Путіна» ‒ таких, як голова Федерації єврейських громад Росії (ФЕОР) Борода. Вибачень за антисемітизм не було, зате була брехня, що під «такими, що вийшли з-за межі осілості» віце-спікер мав на увазі не євреїв, а каторжан. І «євреї Путіна» це радісно проковтнули, «поясненнями задовольнилися», в черговий раз обслуговуючи російську владу.
Однак, євреї ‒ у Росії, Ізраїлі, Європі, США, інших країнах ‒ ситуацію оцінили правильно. У тому числі за допомогою моєї публікації на сайті Ехо Москви, в якій я порівняв ФЕОР з юденратом часів Третього рейху. Мені подзвонили і написали десятки євреїв з усього світу, яких я навіть і не знав, в тому числі високопоставлені ізраїльські дипломати. Мені дякували за те, що я показав справжнє обличчя єврейських організацій в Росії та їхню основну функцію ‒ служити не єврейському народу, а Путіну.
А тепер про те, чому показувати їхнє справжнє обличчя важливо для України.
Справа в тому, що «путінські євреї», такі як Борода або глава Європейського єврейського конгресу Кантор, пов'язаний з РФ бізнесом, є непрямими пропагандистами позиції Росії щодо «українського питання» на міжнародній арені. Вони їздять у США, Європу, і розповідають євреям і неєвреям світу, не глибоко зануреним в тему (включаючи політиків), що в Росії, мовляв, антисемітизму немає, а в Україні процвітають фашизм, антисемітизм. І що в протистоянні з РФ Україні особливо не варто довіряти, а варто довіряти Росії, що прагне до «мирного врегулювання конфлікту». Як у них це виходить (де як) ‒ це інше питання, але намагаються на «відмінно».
Тому публічне викриття ангажованих Росією «єврейських діячів», дезавуювання їх надутого посадами авторитету ‒ це боротьба не лише за правду, не тільки проти антисемітизму в РФ, але і за Україну.
Логіку моїх міркувань підтвердив раптом несподіваний факт. Пан Долинський, який постійно порушує в українських ЗМІ і соціальних мережах тему антисемітизму в Україні, раптом опублікував, здавалося б, нічим не мотивований пост на захист «євреїв Путіна». В якому назвав мене громадським діячем, не забув зі страхувальною-обмовочкою збрехати, що кримські татари не чинять опір окупації, а також натякнути на мій «антисемітизм», про який недавно заявили в Москві - в доносі, адресованому в Генпрокуратуру. Причому, того, як ці товариші дискредитували себе в самій Росії, Долинський, мабуть, не помітив.
Нагадаю, мене публічно підтримали багато російських євреїв і журналістів, включаючи головного редактора Эха Венедиктова, який не тільки відмовився знімати мою публікацію про ФЄОР-юденрата з сайту, але і додав від себе, що ФЄОР йому нагадує Антисіоністський комітет, який служив Сталіну в роки державного антисемітизму в СРСР.
Втім, швидше за все, Долинський це помітив, але не зміг товаришам відмовити.
Цей пост його настільки самодостатній, що особливо не потребує коментарів. Житель України, який незграбно рятує від мене репутацію «кишенькових євреїв Путіна», - з одного цього все зрозуміло. І про минулі, і про нинішні, і про майбутні його слова та вчинки.
Текст публікується з дозволу автора
Більше поглядів тут