Але, фактично, Кремль переслідував масштабнішу ціль: надіслати світу сигнал, що народні повстання, мета яких - повалити російських союзників, не матимуть успіх.
Нагадаю, в результаті авіаційного удару, завданого американськими силами понад місяць тому по союзниках сирійського президента Башара Асада, було вбито 300 росіян. Всі вони працювали у ПВК Вагнера. Однак міністр закордонних справ Росії стверджує, що було вбито лише п'ятеро російських громадян, які не були пов'язані з російськими збройними силами, і десятки отримали поранення. Глава МЗС Сергій Лавров навіть засудив західні повідомлення про смерті як "спроби спекулювати на війні".
На перший погляд, реакція Росії дещо дивує. У момент зростання напруги у відносинах зі США напад міг би стати для Кремля золотою можливістю засудити свого супротивника. Як правило, Росія не втрачає таких шансів: лише нещодавно представник Росії в ООН Василь Небензя атакував свою американську колегу Ніккі Хейлі за те, що "легітимно обраний" уряд Путіна вона назвала "режимом".
Ба більше, Росія завжди радо прославляє своїх убитих громадян як героїв. Військового пілота Романа Філіпова, убитого за кілька днів до американського авіаудару, було відзначено за доблесть. Телеведучий кремлівського каналу Росія 1 Андрій Малахов перебуває зараз у Сирії, де знімає документальний фільм про Філіпова.
Росіянам потрібно дати зрозуміти, що вибір стоїть між Путіним і безладом
Але у випадку з американським ударом померли не російські солдати, а найманці, чия участь у конфлікті відображає бажання Кремля зберігати можливість для правдоподібного заперечення. Все зрозуміло із заяви російського МЗС у відповідь на західні звіти. У ній сказано, що "російські громадяни" були в Сирії "за власним бажанням та з інших причин", і "міністерство не може оцінити обґрунтованість і законність прийнятих ними рішень".
Росія вже використовувала подібні способи для торгів у минулому, зокрема під час нелегальної анексії Криму в 2014-му. Тоді Кремль міг стверджувати, що це було не російське вторгнення, а воля людей, що живуть в Криму.
Так само і в Сирії найманці дали Кремлю можливість зменшити залученість РФ, так само як і втрати, які, за прогнозами багатьох оглядачів, від самого початку вторгнення могли бути приголомшливо великими. Безумовно, Путін не хоче, щоб його звинуватили у повторенні катастрофічної Афганської війни 1979-1989-го, яка прискорила розпад Радянського Союзу.
Тому Путін дуже ретельно подбав про те, що зобразити російську військову операцію як обмежену участь, метою якої є лише порятунок світу від Ісламської держави. По суті, минулого грудня, під час візиту на російську військову базу в Хмеймімі, Путін оголосив про виведення військ саме з тієї причини, що цю мету було досягнуто. Міністерство оборони заявило, що після ліквідації приблизно 35 тис. бойовиків і 700 тренувальних таборів ситуацію було "стабілізовано".
Тому офіційно Росія повинна була залишити в Сирії лише обмежені сили на своїх постійних військових базах у Тартусі і Хмеймімі. Ці сили могли виконувати "місії, пов'язані з національними інтересами Росії". Російські найманці, як наполягає влада, - це не сили Росії.
Але вся історія із вторгненням до Сирії, включно з найманцями, була в першу чергу пов'язана із захистом національних інтересів Росії. Найбільш очевидним є те, що підтримка режиму Асада дозволяє РФ зберігати плацдарм на Близькому Сході, тим самим повідомляючи світу, що повстання проти російських союзників не досягнуть успіху.
Це послання було підкріплене демонстрацією і тестуванням нових військових технологій на кшталт високоточних ракет та іншого озброєння.
Ще одна причина для тривалого втручання Росії в Сирії полягає в тому, що, за деякими оцінками, понад 5 тис. російських бойовиків-мусульман із Центральної Азії та Кавказу воюють за ІД. Через зрозумілі причини Кремль стурбований тим, що радикали з військовим досвідом повернуться на російську землю. Аргументи Заходу з приводу того, що російське вторгнення в Сирію лише підвищує ймовірність нападу на територію Росії, на Путіна не діють. Якщо США може захистити свої вторгнення в Афганістан, Ірак і Сирію обороною національної безпеки, то й Росія може зробити те саме в Сирії.
Президент маленької російської республіки Інгушетія на півночі Кавказу Юнус-Бек Євкуров нещодавно заявив, що операція в Сирії відновила репутацію Росії як світової держави. (Путін цього не визнає, але він жадає похвали з боку лідера Інгушетії, яка нарівні із сусідніми Чечнею і Дагестаном є живильним середовищем для ісламського радикалізму). Він має рацію: ключові гравці, серед яких Єгипет, Іран, Саудівська Аравія і Туреччина були змушені визнати, що Росія повинна мати голос у вирішенні долі регіону. Поки міжнародні санкції посилюють похмурий стан російської економіки, Кремль потребує того, щоб його народ - і світ - визнали таку реальність.
Звісно, добре, якщо росіяни та інші не розуміють, наскільки насправді високою є ціна такого впливу. Тому замість того, щоб визнати сотні жертв, Кремлю необхідно підкреслити свою важливість у Сирії, власну позицію переможця над ІД і здатність захистити своїх союзників. Ще важливіше, що напередодні президентських виборів 18 березня, які Путін практично безперечно виграє, росіянам потрібно дати зрозуміти, що вибір стоїть між Путіним і безладом.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Ніни Хрущової. Републікація повної версії тексту заборонена.
Copyright: Project Syndicate, 2018
www.project-syndicate.org
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени