Розповідь про нібито самогубство російського контрактника показує, наскільки влада боїться будь-якої інформації про втрати серед наших військових у Сирії. Це просто дивно: вона вважає більш прийнятною для себе вкинути інформацію про самогубство. Хоча всі прекрасно знають звичаї нашої армії: те, що у нас називається самогубствами, та ще й на грунті особистих відносин, неприємностей з дівчиною і так далі, зазвичай виявляється просто прикриттям вбивства, яке супроводжували жорстокі знущання, що є проявом так званої дідівщини.
Те, що влада сама в цьому зізнається, що б там не було, показує, наскільки страшніше для неї визнати, що в Сирії гинуть військовослужбовці. Але ці спроби сміховинні. Не буває воєн без смертей. Таке враження, що Кремль винайшов якийсь інший спосіб ведення війни – без загибелі військових і, знову ж таки, без жертв серед мирного населення.
Зарубіжні джерела дуже багато пишуть про загибелі серед мирного населення, але Кремль заперечує і ці дані. Це показує, у якій розгубленості знаходиться влада.
Москва боїться появи інформації про втрати в Сирії навіть більше, ніж у свій час – оприлюднення даних про загиблих в Україні. Оскільки тепер у суспільній свідомості миттєво виникає образ Афгану. Страх нового Афганістану з самого початку операції нависав над росіянами, і навіть за офіційними опитуваннями сирійська авантюра не користується популярністю.
Владу Асада над всією територією Сирії з тридцятьма літаками відновити неможливоВлада дуже боїться народного невдоволення, і це обмежує її дії в Сирії. На великомасштабну наземну операцію, де будуть гинути не одиниці, не десятки, а тисячі солдатів, Кремль не піде.
Але, з іншого боку, що вона тоді буде продавати суспільству, як свою перемогу в Сирії? Вся операція була спочатку задумана, як бажання змінити порядок денний, пов'язаний з Україною, адже донбаська авантюра провалилася, Путін зазнав серйозної поразки. Химери російського світу та Новоросії остаточно розвіялися, і російський президент поліз в Сирію, щоб показати громадянам нові перемоги.
Припустимо, ще тиждень або місяць можна гордо доповідати про знищення десятків і сотень баз ІДІЛ. Але, по-перше, всім зрозуміло, що ні з яким ІДІЛ Путін не воює, а тому аргументація «потрібно боротися з ними на дальніх рубежах» не працює. По-друге, владу Асада над всією територією Сирії з тридцятьма літаками відновити неможливо, хіба що утримати алавітський анклав. Але це буде дуже складно продати країні, як перемогу. Іншими словами, Путін відразу ж після українського капкана заліз в сирійський, і виходу з цього капкана не видно.