На першій парі ми розбираємо відновлення шкільної системи в Новому Орлеані після урагану Катріна, через який місцевий шкільний округ було в прямому сенсі змито з лиця землі. Перед класом всі прочитали докладний опис того, як купка волонтерів на чолі з Сарою Асдін взялася за відчайдушну місію відновлення освіти в місті, а тепер розбираємо кожне прийняте тоді рішення, дискутуємо, які помилки були допущені та чи можна було зробити краще. Хтось цитує статтю з домашнього читання, хтось розповідає про власний досвід. Часом дискусія переростає в запальну суперечку, та завжди з повагою до думки одне одного. Все це більше нагадує засідання справжнього штабу з подолання кризової ситуації, ніж університетську пару. Наприкінці заняття до нас приходить сама Сара Асдін – їй можна поставити запитання чи подискутувати, чим ми і займаємося наступні півгодини.
Тут люблять довгі та напружені пари: три години активних дискусій з перервою на п’ять хвилин є нормою. Деякі пари тривають п’ять годин. Викладачі постійно підганяють вперед, жорстко тримають темп, намагаються вичавити максимум користі з кожної хвилини – час у Стенфорді безцінний. До речі, ніхто тут не робить зауваження, що ти п’єш чи тихенько їси на довгій парі – всі розуміють, що для навчання потрібні сили.
Окремий кайф – однокурсники. Зі мною разом навчаються колишній пілот ізраїльських військово-повітряних сил, розробниця комп’ютерних навчальних ігор, співробітниця міністерства освіти Сінгапуру, шкільний вчитель з неблагополучного району Лос-Анджелеса та інвестиційний банкір з Японії. Історія кожного – неймовірна. Не встигаєш домовлятися про зустрічі за кавою, щоб краще познайомитися і розпитати про їх унікальний досвід.
Своїх студентів і співробітників тут цінують
Середній вік студентів магістратури – 25-30 років. Більшість після завершення бакалаврату кілька років працює і лише після цього повертається завершити навчання. Але не рідкість і люди в 40-50. На мої пари в бізнес-школі ходить студент під 70 років – жваво бере участь в дискусіях і своїм досвідом вносить серйозний вклад в роботу.
Звичайно, особливі потреби не можуть стати на заваді навчанню. Майже всі двері обладнані спеціальним пристроєм, щоб їх було легко відкривати людям на візку, а пандуси та ліфти доступні в кожній будівлі. Через електронну систему про ваші особливі потреби можна повідомити технічну службу і викладача – вони підготують всю необхідну технічну та методичну підтримку на початок пари. Своїх студентів і співробітників тут цінують.
Крім того, в Стенфорді цінують свою історію – хоча університету нема і 130 років, це наймолодший серед провідних світових вишів. Над кампусом височіє Башта Гувера, названа на честь випускника Стенфорду, що став президентом США. В офісі, де ми працюємо, відвідувачів зустрічає табличка, що це найстаріша будівля на кампусі, а колись в тутешньому гуртожитку жив Джон Стейнбек. Всі будівлі та левова частка аудиторій мають імена – як правило, на честь видатних випускників та донорів, завдяки чиїм пожертвам ці будівлі були збудовані. Університет пам’ятає всіх, хто йому допоміг, і пишається успіхами всіх, хто колись тут вчився. А вчився тут багато хто: від засновників Google Бріна і Пейджа до легендарного гравця в гольф Тайгера Вудса.
А ще відомі люди люблять кидати Стенфорд, щоб поспішати творити великі справи. Джон Кеннеді кинув місцевий MBA, а Ілон Маск через два дні після старту навчання покинув докторську програму, щоб зайнятися бізнесом. Як не крути, але репутація університету практиків, а не теоретиків, взялася у Стенфорду не на пустому місці.
Коли почало здаватися, що мене більше нічого не здивує, я потрапив до університетської бібліотеки. Більшу її частину займають безкінечні полиці з книгами, де сконцентровані саме ті праці, які викладачі задають читати своїм студентам. Достатньо ввести назву на сайті бібліотеки і на електронній мапі негайно покажуть місцезнаходження бажаної книги. Не потрібно нічого замовляти і чекати – приходь і читай. А щоб читати було зручніше, навколо полиць з книгами розташована купа обладнаних для навчання місць: від робочих столів і зручних диванів до закритих кімнат для колективної роботи.
Все зроблено так, аби байдикувати було складніше, ніж вчитися. І де все це було в мої студентські роки?
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени