Зокрема, мені хотілося почути відповідь Олексія Навального на «контрольне» питання: як він вчинить з Кримом, якщо колись стане раптом президентом Росії?
Відповіді я так і не почув - чого, власне, і чекав.
Навальному, на мій погляд, неможливо було відповісти на це питання. Сказати: «Поверну як абсолютно незаконно - всупереч всім нормам міжнародного права, договірних зобов'язань РФ і навіть з порушенням власних російських законів - анексовану частину території іншої суверенної держави, на момент захоплення вже понад сімдесят років перебувала всередині її міжнародно визнаних, зокрема і Росією, державних кордонів»?
Мені хотілося почути відповідь Олексія Навального на «контрольне» питання: як він вчинить з Кримом?Це могло би, по-перше, послужити приводом до порушення чергової кримінальної справи проти Навального, а по-друге, відштовхнути від нього частину прихильників. Тих, хто підтримує його хрестовий похід проти корупції, але при цьому ревно вірять, що «Крим - наш».
Знову сказати що на кшталт: «Крим не бутерброд, щоб ось просто так взяти його і повернути назад Україні» - означало б скомпрометувати себе в очах іншої, не менш значної частини своїх прихильників, а також цивілізованого Заходу, де питання про приналежність півострова навіть не обговорюється.
Тому Навальний говорив тільки про Донбас, причому говорив, на жаль, явно погано орієнтуючись в суті проблеми, вимовляючи якісь не зовсім виразні, вимучені слова про мінські домовленості: «Особливий статус Донбасу, закріплений в Конституції, мова, вибори і так далі, і так далі". Про те, що «це складний і болісний процес».
Говорив, що на Донбасі - мається на увазі на окупованій його частині, в так званих ЛНР і ДНР - при владі перебуває «корумпований режим вбивць». І тут же щось про амністію, передбачену Мінській угоді.
Як це, взагалі, може поєднуватися: «корумпований режим вбивць» - і амністія ?!
На мій жаль, в повному зреагував Навальний на численні пропагандистські кліше, раз у раз зривається з губ його опонента.
Про «реально нацистську владу» в Києві.
Про «моральний і культурний геноцид російського народу в Україні», наприклад. Можна було б блиснути знанням теми, запитати, кого саме Гіркін має на увазі: російськомовних українців чи українських громадян, які вважають себе етнічними росіянами?
Або запитати Гіркіна: а як він пояснює ту обставину, що безліч і тих, і інших з перших днів війни на Донбасі добровольцями пішли воювати проти нього та його поплічників?
І чому так звані «шахтарі і трактористи, які взялися за зброю» зустріли рішучу відсіч на більшій частині території Східної України, тієї самої, якою окремі «кремлівські мрійники» все ще марять як Малоросією?
На мій погляд, не був готовий Навальний до розмови про збитий малайзійський «Боїнг» - хоча буквально напередодні виповнилося рівно три роки загибелі рейсу МН17, і в пресі з'явилося безліч нової інформації, яка зміцнює в голові у кожної розсудливої людини впевненість у тому, що літак був збитий в результаті спецоперації російських військових і спецслужб.
Було дуже прикро, що Навальний не відреагуваа на найважливішу концептуальну тезу Гіркіна: «На мій погляд, без возз'єднання Росії, без повного возз'єднання російського народу, відродження нашої країни в будь-якій її формі буде неможливим».
Я так чекав, що Навальний запитає його: «Так що ви пропонуєте? Відвойовувати у Естонії район Нарви, а у Латвії - Латгалію? Хочете з НАТО ядерну війну розв'язати?»
Але Навальний промовчав. Щоправда, в іншій частині дискусії щось сказав про російськомовні райони Північного Казахстану, але ж не туди спрямовані амбіції російських імперців. Не на Схід - на Захід.
І - що для мене найбільш прикро - Олексій Анатолійович так і не відповів на питання, чи вважає він Гіркіна воєнним злочинцем? Мені особисто, як і багатьом, ствердну відповідь на це питання здається абсолютно очевидним. Але, мабуть, мужній людині Олексію Навальному все ж не вистачило характеру, щоб сказати про це опонентові в очі.
А жаль. Як би не ставитися до Навального - не хочу вступати в запеклі суперечки між російськими політиками, політологами, журналістами, хто він насправді - Олексій Анатолійович на сьогоднішній день є, безумовно, єдиним більш-менш популярним опозиційним політиком. І дуже прикро, що в суперечці з жалюгідним Гіркіним він мав геть непереконливий вигляд.
У підсумку - так і залишилося незрозумілим, навіщо всі ці «дебати» були затіяні. Хіба для того, щоб зробити Гіркіну таку собі рекламу? Хоч трохи зміцнити його популярність як людину, яка здатна від'їсти у Путіна частину зовсім вже відмороженого електорату? Для чого взагалі все це було потрібно Навальному - поки гублюся в здогадах.
Текст опублікований з дозволу автора