Я вітаю рішення Садового зняти свою кандидатуру на користь Гриценка і неодноразово особисто закликав його до цього, але як тут не згадати російську приказку: «Хороша ложка к обеду».
Я це розцінюю як спробу зайти в парламент об’єднаними силами. Зрозуміло, що Садовий ішов на президентські вибори з метою збільшити присутність своєї політичної сили в парламенті. Та набагато ефективніше було б зайти туди разом.
Нині найбільша проблема для об’єднання – не інтереси країни, цінності, чи програма, а бісові квоти. Я був свідком, як маючи на 99% узгоджені позиції, не одна коаліція розсипалась через те, що комусь у селищній раді не вистачило місця. Без виборчої реформи – відкриті партійні списки й ніякої мажоритарки – процеси об’єднання матимуть дуже примарну перспективу. Старі правила залишаться в силі, а влада отримає коаліцію на одну бюджетну ніч.
Дуже важливим є те, як рішення Садового сприймуть на місцях. Бо коли рішення формується нагорі, місцеві партійні осередки не завжди його сприймають. А треба, щоб з’явилась сила нова, а не зліплена за лекалами старих опозицій. Наприклад, Нашої України чи Блоку Юлії Тимошенко. Їхнім недоліком було те, що вони ліпилися нагорі за рахунок квот, і не розширяли виборчий горизонт. Ті, хто був за Тимошенко, кляли Ющенка. І навпаки. Було зрозуміло, що це неефективно. Люди на місцях так і продовжували взаємну боротьбу.
Сьогодні ж на лозунг «нам потрібні важливі зміни», треба ставити й амбітну мету – формувати парламент, владу. А для цього треба значно більше, ніж хвилі, рухи і партії, які існують лише номінально.
Для мене великим розчаруванням були всі ці паузи навколо президентства і того, що об’єднання не відбулось ще влітку, бо тоді ми мали би зовсім інші розклади і рейтинги. Так, дуже важливо об’єднуватись і знімати свою кандидатуру на користь іншого, якщо це допомагає тому виходити у фінал. Але наразі може бути вже запізно.
Є й інша приказка – краще пізно ніж ніколи. Ця подія матиме wow-ефект, якщо у людей почнуть горіти очі, виборці об’єднаються, а всі структури працюватимуть в унісон. Навіть якщо Гриценко вийде у фіналі на третє місце, це вже буде потужний сигнал для виборця і подальшого об’єднання демократичних сил. Якщо останнього не буде, то гріш ціна сьогоднішній події.
Я сказав би, що ключова роль у цьому розкладі буде у Святослава Вакарчука. Він сказав, кого підтримує: назвав критерії, але без прізвищ. Позиція «нікого не підтримую» є шкідливою, безвідповідальною, якщо не сказати боягузливою. А тому зараз треба, щоб він говорив далі.
Вакарчук – єдиний, хто може реально зацікавити і привести на вибори близько 15% молодих виборців, які за інших обставин туди просто не йдуть. Нам страшенно їх бракує, і це саме те, на чому зараз набирає бали Зеленський. І цьому треба протиставити щось, наповнене змістом і цінностями, про які любить говорити Вакарчук.
Нам треба знайти щось для виборчих трибун, для цього молодого і дуже розумного покоління, яке не хоче бачити ні Юлю, ні Петю. Вони хочуть змін, і на цьому зараз теж трохи грає Зеленський. Але він більше грає на «противсіхах», а тому вкрай важливо правильно подати сьогоднішнє рішення. Зняття кандидата – це лише перший крок. А далі йде робота штабів, лідерів громадських думок, розширення за рахунок тих, хто скаже – ми будемо формувати владу. Це важливо, бо інакше мало чим закінчиться.
Шанс на зміни є, але він був би значно більшим, якби це об’єднання відбулося 3-4 місяці назад. Чому я так багато кажу про Вакарчука? Справа в тому, що мій досвід успішних кампаній говорить, що коли лідери громадських думок закликають підтримати кандидата і мобілізують своїх шанувальників, то все може вийти. Зокрема, коли у Словаччині виникла загроза приходу до влади махрового комуніста, виник молодіжний рух «Нам не однаково». Тоді всі – від рок-музикантів до політиків, закликали прийти на вибори і відійти від минулого. Вони зробили цю дивовижну, дуже цілеспрямовану кампанію за рік, і комуніст програв. У нас же залишилось кілька тижнів.
І ще одне питання: чи зможе Гриценко скласти конкуренцію Зеленському? Справа в тому, що останній – це про колективне. Про нові мережі, відеоблоги, дуже потужний медіаресурс. І йдеться не тільки про Коломойського і плюси, а і розуміння того, як все працює.
Кампанія Зеленського – це глечик, форму якого ми бачимо, але не розуміємо, що всередині. Щоб з цим конкурувати, треба мати щось принципово інше. І для цього потрібна потужна команда: Вакарчук, інші молодіжні лідери – усе те, що має авторитет у середовищі тих, хто не бачить майбутнім президентом ані Порошенка, ані Тимошенко, й не хоче збереження цього, м’яко кажучи, сумнівного політичного продукту.
Тож на пряме питання чи зможе це зробити Гриценко, я відповідаю ні. Але якщо з’явиться колективний Гриценко, то картинка може змінитись.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени