На жаль! Воно, це майбутнє, буде зовсім іншим у порівнянні з тим, чого навчають у школі зараз. Інші професії, інші бізнеси, інша реальність.
Тому про запас вже мало що можна вчити. Та й приказка «знання за плечима не носити» застаріла, адже ще як носити – наприклад, ці важкі рюкзаки з підручниками.
Навпаки, дитина, котру привчили до знань, які корисні за формулою «тут і зараз», у майбутньому легко розумітиме, що їй потрібно або не потрібно.
Тому що зараз вона відчуває, що 90% так званих знань нікуди притулити. І від цього у нього виникає песимізм, нудьгізм і пофігізм.
Ба більше, у школах і суспільстві по-старому створюють враження, що справжнє життя настає після 17-22 років. Тобто після закінчення школи, університету або вступу на роботу, коли з'являються сім'я, діти, посади, зарплати...
Та я от думаю, а що – у дитини в 9 або в 13 років не життя?
У школах і суспільстві по-старому створюють враження, що справжнє життя настає після 17-22 років
Зі своїми печалями, досягненнями, конфліктами, мріями, сльозами, друзями, технікою, переживаннями, музикою, прагненнями, пустощами, враженнями?
Так от. Насправді, вчитися треба не тільки для якогось там абстрактного майбутнього, за принципом «раптом знадобиться». Адже може і не знадобитися. Вчитися треба і для сьогодення.
Ось і питання. А що для нинішнього сьогодення дає школа? Які знання-вміння-навички-компетенції? І які має давати?
Накидаймо такий список. Ну, як побажання батьків. Якщо, звісно, це цікаво.
А раптом такий список можна буде вже скоро впровадити у школи, і наші діти ще встигнуть відчути щастя і задоволення від ходіння до школи.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени