Розписуючи четвергову сітку завжди хочеться домогтися максимальної оперативності: вийшов серіал — відразу написав. Але не завжди виходить: то контрпрограмування заважає із синхронними прем'єрами конкурентів, то рідкісні фільми вклинюються. Але сьогоднішній випадок — з іншої опери, вихід цієї колонки відкладав сам, під будь-яким приводом.
А все тому, однією із зав’язок сюжету британського міні-серіалу «Довгі роки» («Years & Years») є ситуація в Україні. За ідеєю сценаристів, у недалекому майбутньому 97% нашого населення попросить допомоги у заклятого сусіда, той з готовністю введе війська і влаштує православний джихад з усіма витікаючими наслідками. Що, звичайно ж, муляє.
Як уже не раз говорилося, жанр альтернативної історії зараз дуже перспективний, що в серіалах, що у відеоіграх: лякай населення перемогою Гітлера, вигадуй будь-який сеттинг, чим гірше — тим краще. В даному випадку нам малюють стрьомну перспективу найближчих десяти років: ядерний конфлікт США і Китаю, соціалізм в Іспанії, крах всесвітньої банківської системи, а в самій Британії глибока економічна, соціальна, політична й енергетична криза, що приводить до влади ультра-популістів.
Оповідання крутиться навколо осі сімейства Лайонс, в якому і до кризи вистачало проблем, а вже після того, як світ з'їхав з глузду, їм стає зовсім туго. Час від часу сім'я збирається в бабусиному домі та намагається зрозуміти, як їм жити далі. Слід віддати належне — закрутка сюжету виконана на високому рівні, кожен персонаж стикається з такою купою проблем, що у рядового британського глядача волосся має стати дибки. Що, власне, і було потрібно.
Важливою складовою серіалу є сучасні технології. Тут відверто пахне «Чорним дзеркалом» (одного з головних персонажів грає Рорі Кіннер, учасник етюду зі свинею в найпершому епізоді антології Брукера), але це — пристойний парфум «Made in Britain», можуть собі дозволити. Техно-лінія також реалізована прекрасно, за винятком соцмереж — їх якось упустили. Зате спасибі за прогноз на безсолеву сіль і синтетичний алкоголь.
Сюжет бадьоро тупає до ключового твісту, після чого… Чим ближче до розв’язки, тим частіше авторам зраджує почуття міри. На ці граблі наступали багато разів, від «Утопії» та «Вбиваючи Єву» до «Оповідання служниці» і пізнього Стівена Кінга. Простіше порахувати тих, хто уникнув цієї традиційної долі (а вони якраз і складають верхівку всіх топів).
І справа не в концтаборах для українських біженців, не в п’ятдесятивідсотковій ЛГБТ-квоті та навіть не в карикатурно-плоскому виписуванні негативних персонажів. Розігнавши сюжет до жару, автори випустили віжки з рук: персонажі понеслися в різні боки, їхні мотивації змішалися в купу і пришиті до сюжету грубими стежками, а вороги виявилися настільки безтурботними, що…
Дякую за виразний опис глобального тренду на популізм і пошук простих рішень складних питань (як каже в одному зі знакових епізодів бабуля Лайонс: «Вони досмішать нас до пекла»). Об'єкти стають суб'єктами і називають фейк-новинами все, що не вписується у восьмібітну картину світу. Але ще не пізно взятися за голову, інакше наш загальний фінал буде жахливий. Про це і кричить серіал під час коротких зустрічей сімейства Лайонс.
Що ще? Як і слід було очікувати, наш північний сусід утвердився на чорному троні головної бяки планети, Голлівуд вже перебудувався, Євровуд теж підтягується (пам'ятаєте про «Окупованих»?)
Але як драматичний твір «Довгі роки» далекий від ідеалу, зав’язка на 9, розв’язка на 6. Так що в підсумку 7,5 з 10 з тегом # ВДД — Все дивніше і дивніше.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналі Думки Нового Часу
Читайте тематичні колонки на НВ:
Сьогодні в кіно з Фоззі — щочетверга
Нині у світі з Іваном Яковиною — щодня
Особисті фінанси з Іваном Компаном — по вівторках
Деловая неделя з Сергієм Фурсою — по п’ятницях
Відкриття з Олексієм Бондарєвим — щотижня
Більше поглядів тут