"Зубожіння", "геноцид", "всі ми помремо" – приблизно такі аргументи зазвичай висувають опоненти реформ. Фактично, якщо позбавити їхні тези риторичних прикрас, антиреформатори стверджують, що реформи знижують якість життя громадян. Проте, чи є це твердження правдивим?
На відміну від ВВП, обсягів експорту чи структури економіки, якість життя – доволі ефемерне поняття, яке важко піддається об’єктивній оцінці, саме тому політикам-демагогам (якими зазвичай є опоненти реформ) зручно ним маніпулювати. Однак, на щастя, все ж є певні показники, що дозволяють подивитись на якість життя в тій чи іншій країні через призму об’єктивних цифр, а не маніпулятивних нечітких оцінок. В першу чергу, таким показником є очікувана тривалість життя – адже, очевидно, люди, що мають якісне щасливе життя, живуть довше за людей, життя яких є поганим та нещасливим.
"Зубожіння", "геноцид", "всі ми помремо" – приблизно такі аргументи зазвичай висувають опоненти реформ
Нескладно порівняти динаміку показнику тривалості життя для східноєвропейських країн, які після повалення комунізму зробили швидкі реформи (наприклад, Польщі, Угорщини, Словаччини), країн, що робили реформи повільніше та були на старті більш відсталими (Румунія, Болгарія), та Україною, в якій популізм та корупція мінімізували кількість та масштаб проведених реформ. У 1990 році, всі ці країни мали майже однакову очікувану тривалість життя: найгірший показник мала Угорщина (68 років), найкращий - Болгарія (72 роки), Україна ж займала середню позицію (70 років). Таким чином, стартовий рівень якості життя був до реформ майже однаковим – що ж відбулося після них?
Станом на 2015 рік, показник очікуваної тривалості життя чітко відображає швидкість та масштаб проведених в цих країнах реформ. У Польщі, що почала свій посткомуністичний період з «шокової терапії» (яку місцеві демагоги якраз і таврували «геноцидом» та «зубожінням»), очікувана тривалість життя зросла до 78 років – найвищий показник. У глибоко реформованих Словаччині та Угорщини вона наразі становить, відповідно, 77 та 76 років. Менш розвинені Румунія та Болгарія, в яких реформи почалися пізніше й проходили важче, мають, відповідно, 75 та 74 роки.
Що ж Україна, в якій реформи, на жаль, проводилися у мінімальних обсягах і лише під тиском обставин? Якщо вірити популістам та антиреформаторам, без реформ Україна мала б уникнути «зубожіння» та «геноциду» й, відповідно, мати високу тривалість життя, чи не так?
Звичайно, в реальності все відбулося зовсім не так – без реформ, Україна стояла на місці, поки всі інші рухалися вперед. Очікувана тривалість життя в країні за 25 років зросла аж на 1 рік, з 70 до 71 року. Почавши на одному рівні з нашими східноєвропейськими сусідами, тепер ми впевнено від них відстаємо.
Саме для того, аби, нарешті, подолати це відставання, і жити не гірше, ніж живуть інші народи Східної Європи, ми й маємо робити реформи.