Колонка написана в співавторстві з Анатолієм Амеліним, директором економічних програм Ukrainian Institute for the Future
Ви не замислювалися над тим, чому така багата ресурсами, промисловістю, землею і прекрасними освіченими людьми ледь животіє, залишаючись через 27 років незалежності країною з одним з найнижчих рівнів життя людини в Європі?
Мільйони українців виїжджають, не знайшовши себе на батьківщині і не бачачи її зацікавленості в собі, але при цьому їх з розпростертими обіймами зустрічають Польща, Ізраїль, Сан-Франциско і Лондон і багато інших.
Людина та її таланти затребувані в названих країнах, містах, як і багатьох інших. Люди - це не тільки ресурс для економіки, що створює багатство націй, це культура і таланти, унікальність, що допомагають конкурувати в глобальному світі.
І люди відправляються туди, де їм комфортно, де вони відчувають свою потребу, їдуть звідти, де до них немає діла, де для них не залишається простору для самореалізації та свободи.
Дайте собі відповідь на запитання: у чому цінність людини в Україні?
- Ми цінуємо життя і безпеку людини? Подивіться статистику злочинів
- Ми поважаємо особистість і таланти? Чому тоді українські таланти виблискують на чужих сценах або в іноземних лабораторіях, університетах, компаніях?
- Ми цінуємо свободу людини, творчості, самореалізації? Тоді, де конкретні стимули і сприяння з боку держави для їх прояву?
- Ми дотримуємося правил і законів, що формують наше спільне середовище проживання? Тоді чому повсюдно працює правило для «друзів все, а ворогам - закон»?
- Ми думаємо про майбутнє наших дітей? Чому вони повинні хотіти жити в такій країні?
Використовуємо саме «ми», тому що держава - це ми, а не абстрактні Вони.
Людина в Україні, на жаль, всього лише функція або рядок в статистичних звітах: померло, народилося, виїхало... абстрактна людська маса, а не особистість і не цінність. Або, як кажуть деякі політики «біомаса», інші називають стадом або безликою юрбою.
Незважаючи на нову Конституцію, прийняту незалежною Україною, де людина, її життя і гідність – ключова цінність, ми продовжуємо жити в Радянському Союзі. Там людина і економіка були ресурсами для державної машини і керуючої нею купки людей з комплексами і болючою жагою влади.
І це саме та причина, чому народ залишається бідним, а конкуренція ведеться не за місце України в рейтингу щастя, якості життя громадян, нові ринки або технології, а за доступ до державної кормушки і права бути вище за інших.Не для того, щоб служити, рвуться до влади, а допилювати залишки країни і людських доль.
Ми оновили назву, але ми так і не зрозуміли, що потрібно оновити цілі і пріоритети.
У нас так і не з'явилася об'єднуюча мета, ми так і усвідомили, що живемо в іншій країні, де вона для нас, громадян, а не ми для неї. Ми так і не прийняли, що головна, яка об'єднує нас цінність – це людина і її свободи, безпека і простір для розвитку. Що людина повинна стояти в центрі інтересів держави, а не бути ресурсом для неї.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени