Він готовий. Чи готові ми? Відповідають лідери думок
Олександр Пасховер, Крістіна Бердинських,
Ольга Духніч, Катерина Шаповал
29 січня на спеціально скликаному форумі Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом під акомпанемент промов найнесподіваніших ораторів голова держави Петро Порошенко офіційно висунув свою кандидатуру на пост президента країни.
Презентація старту персональної передвиборної кампанії Порошенка відбувалася у київському Міжнародному виставковому центрі на Лівому березі, де зібралося близько 4 тис. запрошених гостей.
Весь жар вогню церемонії висунення глави держави на другий термін було спрямовано на три теми.
Перша — курс на Захід, неминуче приєднання до НАТО. "У 2024 році ми подамо заявку на вступ до Євросоюзу", — повідомив гостям форуму Порошенко й отримав у відповідь оплески.
Маршрут прямування країни в найближчі п'ять років — від Крут до Брюсселя. Інакше кажучи, подалі від Москви. Цю ідею зал прийняв одностайно.
Другий пасаж випливає з першого: мир із Росією. Холодний і нещадний. Росія як партнер або Росія як головний біль завжди буде мати значення. Хоча б через географічну близькість і велику протяжність спільних з Україною кордонів.
Третій заклик легко вкладається в усічений варіант радянського гасла — економіка має бути. Чому ж її досі немає або майже немає? Президент встиг торкнутися цієї теми у своєму короткому півгодинному виступі. "Друзі, а хіба ми не досягали неймовірного протягом п'яти попередніх років? — запитав Порошенко у друзів у залі. — Коли ми з вами рятували країну від розчленування, а економіку — від колапсу, коли той здавався вже неминучим?"
Була і четверта тема, яка проходила червоною ниткою через усі виступи на форумі, — Юлія Тимошенко. Її завуальовано упакував у легкотравну форму гість форуму — драматург і художник Лесь Подерв'янський. Цього разу в його промові не було лайливого слова. Але одне все-таки передбачалося.
"Я коротко скажу, — звернувся до залу Подерв'янський. — Є така північна пухнаста лисичка з білим пухнастим хвостиком [песець]. Вона може з'явитися у наших широтах. Так ось, щоб вона не з'явилася, у всякому разі, щоб у неї було менше шансів, я сьогодні тут".
Хоча безпосередньо ім'я "песця" не називалося, всім було ясно, що дух Тимошенко весь час витає в залі Міжнародного виставкового центру.
До шоумена Володимира Зеленського ставлення поки що не таке зухвале. І дарма. Соцопитування показують: недооцінювати конкурента, навіть такого екзотичного, небезпечно.
За даними різних соціологічних служб, Тимошенко лідирує в передвиборній гонці за рівнем підтримки, а Зеленський йде або другим (перед Порошенком), або третім, одразу за президентом.
Зібравши разом всі плюси і мінуси своєї каденції, яка вже лишається в історії, Порошенко запропонував обрати наступним президентом України того, хто продемонстрував і довів свою спроможність. Іншими словами, висунути і вибрати на наступну президентську п'ятирічку його.
Втім, те, що таке очевидне для Порошенка, не таке вже й очевидне для багатьох інших.
Між ким і чим буде обирати український народ 31 березня 2019 року, коли потягнеться із бюлетенем у руках до відповідних кошиків, — саме цю дилему організатори форуму з висунення Порошенка на другий термін поставили на чільне місце. І звучить вона так: "Або Порошенко, або Путін".
Соратниця президента, перший віце-спікер парламенту Ірина Геращенко, виступаючи на форумі, уточнила: на виборах-2019 в Україні з одного боку буде Петро Олексійович, а з іншого — "колективний Путін". Тобто ті, хто виступає проти Порошенка, на переконання президентської команди, підіграють господареві Кремля.
Саме ця лінія боротьби на виборах, очевидно, і стало основною. Якщо це так, то плутанини не минути, адже ту саму козирну карту експлуатує більшість кандидатів.
Геращенко стала автором ще однієї антипутінської репліки, що пішла в маси. Правда, спрямована вона не стільки на чужину, скільки на Батьківщину. "Підтримайте 31 березня того, хто зможе сказати Путіну "ні", а не "хі-хі", — закликала віце-спікер Ради.
У 2009-му прем'єр Тимошенко публічно посміялася над грубим жартом президента РФ, що стосувався президента України Віктора Ющенка.
Коли тема Путіна була вичерпана, мова на форумі пішла про справи внутрішні, більш відчутні, але не менш ексцентричні.
Практично кожен публічний виступ прем'єра Володимира Гройсмана здатен прикрасити будь-яке весілля. А його заклик на зборах у Порошенка — і зовсім може увійти в шорт-лист найкращих тостів України. "Давайте зробимо Україну сильною і заможною країною", — запропонував на третьому році свого правління глава уряду.
У залі не було жодного, хто б висловився проти.
Але питання "як саме це зробити?" лишилося відкритим. Хоча відповідь на нього очевидна Глібу Вишлінському, виконавчому директору Центру економічної стратегії: ризики для бізнесу залишаються такими ж, як і на початку шляху, і полягають вони у відсутності верховенства права.
Порошенко обіцяв жити по-новому, а вийшло так, що упаковка нова, а зміст — старий
Володимир Фесенко,
політолог
"Якщо Порошенко не продемонстрував бажання змінити це за п'ять років, то і в наступний його термін цього чекати не варто, — каже експерт. — Інтереси олігархів залишаться пріоритетом, тоді як можливості росту малого і середнього бізнесу будуть обмеженими".
Результат такої політики плачевний: рівень прямих іноземних інвестицій (ПІІ) давно не був настільки низьким, як за останні п'ять років.
Якщо в 2014-му і 2015-му, на піку військового конфлікту з проросійськими бойовиками на Донбасі, цей показник склав мінус $12,9 млрд і $4,6 млрд, то це можна було пояснити гібридною війною, територіальними втратами і соціальною розгубленістю. Але всього лише плюс $1,4 млрд і $1,6 млрд у 2016-му і 2017-му відповідно — це незбагненно мало проти тих можливостей, які відкрилися перед країною після Революції гідності.
Проте не все так чорним-чорно. Саме в день самовисування Порошенка наспів щорічний світовий індекс сприйняття корупції: Україна за підсумками 2018-го поліпшила свої позиції в цьому глобальному рейтингу. Правда, всього на десять сходинок, змінивши 130-е місце на 120-е.
Рейтинг розраховується на підставі досліджень Всесвітнього економічного форуму, Міжнародного інституту розвитку менеджменту, організації Freedom House. Він передбачає бальну оцінку, де 0 — це найвищий рівень держкорупції, а 100 — нульовий. Україна набрала 32 бали, набагато менше, ніж зразкові сусіди: у Польщі — 60, у Румунії — 47, у Білорусі — 44, у Молдови — 33. Лише Росія в цій номінації Україні не суперник — у РФ 28 балів.
І ось який висновок із нерозторопності українського керівництва робить Вишлінський: "Економіка і далі буде рости низькими темпами, а трудова міграція українців за кордон триватиме".
ВСІ СВОЇ: На форумі Петра Порошенка були присутні багато близьких йому людей, починаючи з глави ПЦУ Епіфанія (перший ліворуч) і прем'єра Володимира Гройсмана (третій ліворуч), продовжуючи численною родиною (в центрі зліва направо — сім'я старшого сина, потім його дружина і молодші діти) і закінчуючи спікером ВР Андрієм Парубієм (третій праворуч) та політтехнологом Ігорем Гринівим (другий праворуч)
Ірина Бекешкіна, директор Фонду Демініціативи ім. Ілька Кучеріва, не губиться, відповідаючи на питання НВ: чи гідний Порошенко того, щоб залишитися на другий термін? Вона визнає, що господар Банкової, хоч і схибив у подоланні корупції та згрішив, культивуючи фаворитизм, але він прекрасно впорався у найчутливіших сферах, на які має найпряміший вплив.
Йдеться про його роль міжнародного парламентеря, який зумів сформувати антиросійську коаліцію. І про роль президента як головнокомандувача.
"Армія була зруйнована вщент, — нагадує Бекешкіна. — Довелося її майже з нуля реформувати. І те, що сьогодні вона може стримувати значно сильнішого ворога, це плюс".
Протистояння із Росією протягом п'яти років принесло країні значно більше користі, ніж шкоди, вважає економіст Олександр Пасхавер. Формування держави, нації і збройних сил відбулося саме внаслідок загрози в поєднанні із зусиллями керівництва країни, яке цю загрозу сприйняло як фактор розвитку.
Втім, із завданням розповісти про успіхи президента краще за всіх впорався сам Порошенко. Ось короткий зміст досягнень, запропонований на форумі: "У 2014 році зупинив російську агресію, у 2015-му з'явилася нова армія, в 2016-му відбулася децентралізація, у 2017-му — безвіз із ЄС, минулого року — відродження помісної православної церкви".
Політолог Володимир Фесенко назвав отримання українською церквою томосу особистою великою заслугою глави держави.
Що ж стосується численних провалів Порошенка, то на них теж не стоїть гриф секретності. Вони всі відомі, опубліковані й пішли в тираж. Наприклад, провал у питаннях деолігархізації та демонополізації економіки.
На це насамперед вказує Олексій Гарань, науковий директор Фонду Демократичні ініціативи. Але робить водночас застереження: "Почалася боротьба за ослаблення олігархів. Постраждали Дмитро Фірташ, Ігор Коломойський. Але з іншими, зокрема із Рінатом Ахметовим, йому [Порошенку] потрібно було шукати компроміси. Він не зміг почати радикальної боротьби проти всіх".
У підсумку нерішучих заходів реформи в найважливіших сферах — енергетиці, правоохоронній системі, судочинстві — рухалися повільно або не рухалися зовсім.
Ринок землі завмер у тому ж положенні, що і 10–15 років тому. Фінансові ринки не відродилися із попелу. Кредитування економіки під оптимальні відсотки — все ще мрія обивателя.
Найбільш опуклими виглядають кадрові обмахи Порошенко. Бекешкіна вказує на неприпустимі підкилимкові домовленості щодо призначення генпрокурорів: від Віталія Яреми до Віктора Шокіна. "Всі ці люди, очевидно, не були налаштовані на боротьбу з корупцією, — робить вона висновок. — Відсутність такої діяльної боротьби — це його [Порошенка] безсумнівний мінус".
Про те, що не відбулося перелому в боротьбі з корупцією, говорить і Фесенко. "Навпаки, за останні два роки посилився опір щодо діяльності нових антикорупційних інституцій", — стверджує експерт.
"Ситуація з першим терміном Порошенка дуже неоднозначна, — продовжує політолог. — Коли будемо підбивати підсумки президентства, баланс, можливо, буде позитивним. Але головна проблема Порошенка — він обіцяв жити по-новому, а вийшло так, що упаковка нова, а зміст старий. Саме це підірвало до нього довіру більшості виборців".
Що ж тоді станеться або не станеться, якщо переможе Порошенко? Основні тенденції збережуться, робить свій прогноз Гарань. "Це і плюс, і мінус, — трактує політолог самого себе. — Курс Порошенка буде більш-менш прогнозованим. Тому що не зовсім зрозуміло, що буде, якщо президентом стане Анатолій Гриценко, який у нього курс. А якщо президентом оберуть Тимошенко, є загроза монополізації влади".
Це саме те, на що Гарань звертає увагу насамперед: монополізації влади в період президентства Порошенка не відбулося. Під час другого терміну таких можливостей у нього буде ще менше. Що йде новому старому президентові в безумовний плюс.
Політолог вказує на якусь загальну закономірність: керівники країни, які пройшли на другий термін, усвідомлюють, що третього вже не буде. І тому більш вільно беруться за радикальні зміни. Їм не треба ще раз переобиратися, і такий глава держави здатен іти на жертви, щоб провести непопулярні, але необхідні реформи.
ЯКЩО ЗАВТРА — ВІН: На думку Гліба Вишлінського з Центру економстратегії, другий термін Порошенка буде означати низькі темпи зростання економіки
З цими словами Гараня не згоден екс-міністр економрозвитку Айварас Абромавічус: "Вважаю, що неправильно бути президентом два терміни, — каже він. — Ще років 20, поки ми не вийшли на якийсь середній східноєвропейський рівень, [у країні] потрібно частіше міняти керівників".
На підтвердження сказаного Абромавічус наводить приклади екс-президента Грузії Міхеіла Саакашвілі і чинного керівника Туреччини Реджепа Ердогана: найхоробріші й наймудріші рішення вони приймали на початку шляху. "Це теж показує, що вони в підсумку йдуть занадто далеко в компроміси, поступки, заграються у владу і так далі", — аргументує свою думку Абромавічус.
Поганий Порошенко або хороший, другий термін ні йому, ні людям про запас не піде, вважає екс-міністр.
Відмінною рисою виборної кампанії, яка дійсно дає можливість вибору, на думку Абромавічуса, є розмаїття нових облич. "Мені іноді незрозумілим буває формулювання: це комік, це спортсмен, це співак, а це доктор, тому не можна балотуватися, — розводить руками екс-міністр, який народився у Литві. — Як і в Україні, в Литві є попит на нові, нічим не заплямовані обличчя. Я тільки за, щоб було більше конкурентів, щоб у людей було більше вибору. Я за те, щоб будь-хто висувався".
Але будь-хто не висувається. А значить, у бій знову ідуть одні "старики".