На війні піхотинець бачить лише десять відсотків самої війни. Решта - важка фізична праця, щоденна та монотонна. Місити донбаський бруд, що кілограмами наростає на черевиках. Вгризатися в кам'янистий ґрунт. Тягти на собі колоди, складати вручну бліндажі. І коли мене запитують, а чому наша піхота не схожа на американську чи ізраїльську, я ставлю зустрічне запитання: "А чи схожа наша окопна війна на ті війни, які веде Америка або Ізраїль?"
Втім, говорячи про ізраїльську піхоту, варто звернути увагу на одну деталь. Маленьку, але дуже важливу. Настільки важливу, що вона стає ключовою. Саме її, а не ізраїльські військові технології, слід, на мій погляд, взяти на озброєння. Сьогодні я дізнався, що командування ЦАХАЛ серйозно покарало командира одного з підрозділів знаменитої бойової 84-ої піхотної бригади "Гіваті". Військового покарали за мародерство.
Діло було так. Після заяви Трампа про те, що Єрусалим – це столиця Ізраїлю, в Палестинській Автономії почалися заворушення. Солдатів з "Гіваті" послали на посилення до Хеврона. З прибуттям військових вулиці Хеврона спорожніли. Втекли навіть вуличні торговці, кинувши напризволяще свій товар. І ось один із командирів взяв із прилавка три яблука і передав своїм підлеглим.
Три копійчаних яблука. Але чужих. Солдат узяв їх без дозволу. За це жорстоко поплатився. Для початку його було знято з посади, а далі – службове розслідування.
Пару років тому я був у навчальному центрі ізраїльської армії неподалік Голанських висот. Цей центр був призначений для підготовки піхотинців, які мали виконувати завдання в міських умовах, – навчитися вибивати противника зі щільної забудови. Для цього в гористій мальовничій місцевості було збудовано ціле селище з імітацією житлових будинків. Начальник цього центру, який назвався "майором Альфа", повів мене на екскурсію.
Я звернув увагу на те, що всередині приміщень дуже багато меблів і побутової техніки. Мікрохвильовки, пральні машини, телевізори. Все старе, але цілком придатне, в робочому стані. "Ми все це приносимо зі своїх квартир", – розповів майор. "Навіщо весь цей мотлох?" – запитав я офіцера. "Розумієш, солдат, заходячи в будинок, повинен розуміти, що можна робити, а що не можна. Він повинен відрізняти предмети військового призначення від цивільних речей. І якщо він пошкодить що-небудь, що належить цивільним, ми зараховуємо його відділенню штрафні очки. Солдат повинен засвоїти, що не можна чіпати чужого", – так відповів "Альфа".
Солдату не можна чіпати чужого. Навіть якщо воно належить недругам. Це не просто закон. Це правило вбивають у голови ізраїльських піхотинців, щоб воно працювало як інстинкт. Як рефлекс.
Армію роблять сильною не нова військова техніка чи красива форма. Вірніше, не лише вони. Честь. Гідність. Червона риска військової моралі, яку перейти неможливо. За жодних обставин. Навіть якщо покинуті яблука самі просяться до рук.
Упевнений, що й українська піхота – на правильному шляху.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени