Чорна преса

Вже кожен другий українець, за підсумками минулого року, не довіряє вітчизняним ЗМІ. Винні не тільки журналісти, але і політики, а також читачі, які хочуть сенсацій, а не аналітики

Максим Бутченко

32‑річна киянка Вікторія Кокоріна, що працює в сільгоспкомпанії, виробила особливий спосіб читання новин: вона не реагує на перші повідомлення ЗМІ про будь-які скандали, а чекає, поки з'являться інші думки на цю ж тему. І лише потім Кокоріна, звірившись з декількома джерелами, формує власне ставлення до події. "Ось тоді вже і стає ясно, правда у початковій новини чи ні", — розповідає киянка.

Подібне обережне ставлення українців до вітчизняних ЗМІ останнім часом стало масовим явищем. Якщо у квітні 2012‑го, за даними опитування КМІС, медіа не довіряли 28,3% населення, а довіряли 40,5%, то в кінці минулого року пропорція кардинально змінилася, немов відбившись в дзеркалі: 45% респондентів не вірять ЗМІ, і лише 26% їм довіряють.

Перелом стався в 2015‑му — саме тоді баланс довіряю — не довіряю став негативним. А в минулому році ситуація ускладнилася: розрив на користь недовіри різко виріс — з 6% до 19%. І тепер уже майже кожен другий житель країни може сказати на адресу преси та телебачення: "Не вірю!"

Експерти впевнені, що в основі цього неприємного для вітчизняних журналістів явища лежить відразу кілька факторів. Це й інформаційні війни з Росією, що проходять на тлі реальної війни на сході, і політична боротьба олігархів-власників ЗМІ. Та й серед самих журналістів часто відбуваються публічні конфлікти.

Але Україна в даному разі не унікальна, а йде у фарватері світових лідерів: у багатьох країнах аналітики відзначають схожий тренд — поглиблення кризи довіри до ЗМІ.

На цій хвилі зріс попит на те, що тепер цілеспрямовано шукає киянка Кокоріна, — альтернативні джерела інформації. Саме тому, на думку політолога Петра Олещука, партії й політики не тільки відкривають свої сторінки в соцмережах, але і наповнюють їх ботами і проплаченими блогерами — саме туди, в соцмережі, все частіше йдуть за альтернативою споживачі інформації. І потрапляють у вже розставлені пастки. "Людьми тепер легше маніпулювати, створювати фейкові новини та спрямовувати громадський гнів куди потрібно", — упевнений Олещук.

Ліана Новікова, науковий співробітник КМІС, вражена темпами, з якими українці розчаровуються в мас-медіа.

Цей процес почався в 2015‑му — саме тоді дослідники зафіксували: відсоток тих, хто не довіряє ЗМІ, вперше за останні роки перевищив частку тих, хто все ще вважає медіа достовірним джерелом інформації. У минулому році шальки терезів і зовсім різко похитнулися на користь недовіри.

У цього процесу є навіть фізичне втілення. Про нього розповідає Оксана Романюк, виконавчий директор Інституту масової інформації (ІМІ). Якщо в 2013‑му і 2014‑му на журналістів нападали здебільшого співробітники правоохоронних органів і держчиновники, то починаючи з 2015‑го, головними кривдниками працівників мас-медіа стали звичайні люди.

Негативний імідж журналістики частково сформувався через війну на сході — суперечлива інформація з лінії фронту найчастіше оскаржувалася не тільки потужними інформаційними атаками з боку російських медіа, але і власними чиновниками або активістами.

Втім, ще більш згубними стали дії власників низки найбільших медійних майданчиків, насамперед телеканалів. Саме вони, на думку експертів, перетворили журналістів у бійців за власні інтереси. Позиція мультимільйонера Дмитра Фірташа і його партнера Сергія Льовочкіна, одного з лідерів Опоблоку, знайшли своє явне відображення в інформаційній політиці телеканалу Інтер, що належить їм. Протистояння мільярдера Ігоря Коломойського з урядом і главою держави також відбилося на контенті програм та сюжетів підконтрольного власнику Привату 1+1. А П'ятий канал, який належить Петрові Порошенку,  зайняв відверто пропрезидентську позицію.

Все це, за словами Романюк, змусило телеаудиторію сумніватися навіть в простій інформації, яка висловлюється в новинах. Тим більше що рівень так званої джинси — замовних матеріалів, що виглядають не як реклама, а як редакційний контент, все ще високий, як уточнює виконавчий директор ІМІ.

При цьому вищі керівники країни і відомі політики, як констатують експерти ІМІ, не гребували публічно звинувачувати журналістів у всіх гріхах, обзивати їх і принижувати. Що теж підриває довіру населення до преси.

Позначився і глобальний фактор, уточнює політолог Володимир Фесенко, — тотальна недовіра українців до всіх державних і громадських інститутів, яка на повну силу проявилася в 2016 році.

Утім, соціолог Ірина Бекешкіна, директор фонду Демократичні Ініціативи, бачить у падінні довіри до ЗМІ і позитив — мовляв, це відображення розмаїття думок. Таким чином створюється більш повна картинка того, що відбувається, ніж, скажімо, на російському телебаченні, де всі дотримуються однієї точки зору.

Романюк уточнює, що в українських реаліях цей плюралізм досягає часом катастрофічних масштабів. “Нещодавно в Ужгороді: там 100 місцевих міських сайтів. Подумайте тільки — 100! І у кожного своя правда. От як людям у цьому розібратися?" — каже вона.

Аамериканські журналіст Ян Бетсон, почувши, що НВ цікавить тема недовіри до преси, реагує фразою: зараз це одна з найбільших проблем Сполучених Штатів.

Рівень позитивного ставлення до ЗМІ в Штатах нині найнижчий, починаючи з 1972 року, — до таких висновків прийшли експерти американського інституту громадської думки Gallup. І якщо на початку 1970‑х до преси ставилися позитивно 72% американців, то зараз — лише третина.

Серед звичайних громадян, розповідає Бетсон, посилюється обережне ставлення до провідних видань. Місцеві аналітики пов'язують цей процес з фінансовою кризою 2008 року. “Ні ЗМІ, ні окремі журналісти не говорили тоді про кризу, що насувається, навпаки — стверджували, ніби все нормально. Це підірвало основи доброго ставлення до преси", — каже журналіст.

Остання президентська кампанія в США лише погіршила стан справ. В цей період в безлічі різних видань з'являлася неперевірена інформація, в яку американці досить легко вірили. Одним з прикладів став так званий Pizzagate — в пресі шикоро висвітлювалася новина про те, що впливові прихильники Хілларі Клінтон пов'язані з таємною організацією педофілів. Останні нібито тримали дітей у підвалі піцерії і там їх катували. "Люди настільки в це вірили, що один чоловік пішов з автоматом "звільняти" цих дітей. Як виявилося, в тій піцерії навіть підвалу немає", — говорить Бетсон.

Тимофій Милованов, професор Пітсбурзького університету, додає: сучасні американські ЗМІ перебувають в гонитві за сенсацією, конкуруючи з соцмережами за читача.

В результаті частина американців, мовляв, нині міркує так: якщо ЗМІ починають передруковувати і обговорювати Твіттер новообраного господаря Білого дому Дональда Трампа, то навіщо читати ЗМІ? Адже можна ж підписатися на Твіттер прямо. “При цьому Трампу можна не довіряти. Але і довіряти ЗМІ, які передруковують Трампа, стає якось складно", — говорить Милованов.

По іншу сторону Атлантики — у Європі справи йдуть трохи краще. Нідерландська журналістка Єва Цукер вважає, що голландські читачі і глядачі теж піддаються усілякому маніпулюванню. І тому із захопленням читають місцевий сайт Geenstijl, що публікує неперевірену інформацію. Через це якими б виваженими не були багато нідерландських ЗМІ, довіра до них не є високою. Опитування Статистичного управління Нідерландів (CBS) показує: з усіх суспільних інститутів голландці довіряють менше лише церкві. "А деякі політики ще й підігрівають цю недовіру до медіа", — каже Цукер.

У Польщі — схожі настрої. Місцева соціологічна служба CBOS опублікувала дані, згідно з якими рівень недовіри до телебачення в країні зріс із 34% у 2002 році до 50% в 2016‑му. Причину Томаш Пєхаль, польський політичний експерт, бачить у багаторічному розподілі національного політикуму. Мовляв, ще з початку 1990‑х у ньому відбувся розкол: частина його представників вимагали жорсткого ставлення до колишньої комуністичної еліти, а їхні опоненти пішли на угоду з колишніми партбосами. Подібним чином розділилися і ЗМІ. Відповідно, й всі подальші реформи обидві групи оцінюють по‑різному. “Нейтральним полякам нічого читати і дивитися: у нас є тільки дві думки й більше нічого, — каже Пєхаль. — Через це з'являється недовіра до ЗМІ загалом, незалежно від партійного забарвлення".

У сформованій ситуації кожен читач і глядач спробує вибрати собі саме той канал інформації, якому він відносно довіряє. Про це говорить Фесенко, додаючи, що в підсумку ЗМІ атомізуються в різних нішах. Слідом за цим схожий процес відбудеться і в суспільстві. "Кожен стане транслювати (і вже транслює) свою істину, а значить, важче буде досягти суспільного консенсусу", — говорить експерт.

Милованов впевнений: українській пресі варто попрацювати над собою, щоб повернути прихильність читачів і глядачів. Професор Пітсбургського університету виступає за максимально прозоре фінансування мас-медіа. І зростання якості матеріалів вкупі з компетенцією авторів. "Я хотів би бачити менше емоцій і сенсацій, а більше глибини, фактів і висновків, зроблених на основі даних", — говорить він.

Романюк вважає, що українським журналістам варто було б виробити певні стандарти. У такому разі з'явиться цехова солідарність, правила і норми. І читачам-глядачам стане простіше довіряти мас-медіа. "Адже тоді ясніше буде видно, що є чорне, а що біле", — говорить Оксана Романюк.

Втім, чекати світлого майбутнього для ЗМІ, на її думку, не доводиться. Мовляв, світові тенденції у результаті зведуться до того, що велика частина населення стане читати сайти-агрегатори, які передруковують новини з різних джерел, без розбору. І лише деякі, найбільш просунуті, залишаться вірні нормальним ЗМІ.

Перший тип читачів, впевнена Романюк, між новинами про сідниці американської діви Кім Кардашьян без проблем прочитають 50 фейків — помилкових повідомлень. А другий тип — середній клас і ті, хто приймає рішення,— стануть старанно шукати аналітику. “В результаті порожніх і брехливих новин буде багато. А аналітики, на жаль, мало",— прогнозує Романюк.