Чорна діра сходу

Всього за кілька місяців після "націоналізації" українських підприємств так званою владою невизнаних "ЛНР" і "ДНР" економіка регіону скотилася до краю прірви. Уникнути соціального вибуху "республікам" допомагають лише мільярдні фінансові вливання з Росії

Максим Бутченко

Н авіть по телефону чути обурення в голосі 32-річного Володимира, шахтаря підприємства Ровенькиантрацит, розташованого на контрольованій "ЛНР" території, коли він розповідає про своє нинішнє життя. "Раніше я отримував 10 тис. грн, а тепер — 10 тис. руб. (4,3 тис. грн). Дохід впав вдвічі, люди це бачать, і багато хто вже давно розчаровані ", — говорить житель Ровеньків, який погодився поспілкуватися з НВ на умовах анонімності.

Різкий спад в зарплатах на шахті стався після березня 2017-го, коли так звана влада невизнаної "республіки" відібрала у компанії ДТЕК Ріната Ахметова Ровенькиантрацит. Тепер підприємство вважається "націоналізованим", керує ним якась компанія Внешнеторгсервис, що базується в ще одній невизнаній республіці — Південній Осетії — і контрольована росіянами.

Легально продавати свою продукцію шахта не може, а українські споживачі закрилися для неї разом з "націоналізацією". Тепер доля ровеньківського підприємства — різні сірі схеми, які можливі лише при заступництві РФ.

Економіка "ЛНР" і "ДНР" і раніше дихала на ладан. А коли п'ять місяців тому "республіки" захопили контроль над розташованими на підконтрольній їм території активами ахметівських компаній ДТЕК і Метінвест (це більше 80 підприємств — як правило, шахт і метзаводів), вона і зовсім покотилася в фінансову прірву.

Для "віджатих" підприємств закрилися легальні ринки, а слідом за цим завмерли десятки шахт, зупинені або працюють не на повну потужність кілька великих металургійних заводів. Наприклад, на території "ДНР" з 40 шахт, пристосованих для видобутку вугілля, функціонує лише половина.

І для ряду зупинених підприємств наслідки виявляться фатальними — їх вже не можна буде знову запустити.

За даними Держстату, в 2012 році металургія і вугільна галузь займали 49,6% в структурі економіки Донбасу, а місцеві підприємства давали шосту частину українського ВВП. Тепер, коли ці заводи і шахти зупинилися або сильно скоротили виробництво, їхня частка в економіці, за оцінками експертів, знизилася вп'ятеро. І негативні наслідки подібного "стиснення" відчули на собі всі — від місцевої "влади" до рядових жителів окупованих районів. "Республіки" завмерли на межі соціального вибуху, утримувані від катастрофи лише російськими вливаннями.

Денис Діденко, керівник антикризового штабу компанії ДТЕК, прогнозує: на відібраних шахтах зможуть добути всього 2 млн т вугілля на рік замість 8 млн т роком раніше. А Олександр Каленков, президент об'єднання підприємств Укрметалургпром, оцінивши обсяг ввезення залізної руди з Росії, підрахував: зараз металурги "ЛДНР" працюють на 20% своїх можливостей.

Сплющується вся економіка регіону. Наприклад, на Горлівському концерні Стирол, що раніше випускав добрива, з 4-тисячного колективу працюють фактично близько 50 осіб, які виготовляють пластикові стаканчики.

"Запас міцності економіки у" ЛДНР "давно вичерпано, — говорить економіст Андрій Новак. — А економічного розквіту тут і поготів не буде. Росія перетворює цей регіон в живий труп ".

На 26-му поверсі столичного бізнес-центру 101 Tower, в штаб-квартирі компанії ДТЕК, Діденко на дошці малює схему вивезення вугілля з шахт, захоплених "ЛДНР".

Корисні копалини, видобуті в місцях, які фігурують в офіційних зведеннях як "окремі райони Донецької і Луганської областей" (ОРДЛО), через залізничні переїзди на кордоні з РФ — в районі луганського Червона Могила—Гуково і донецького Квашино—Успенська — потрапляють до Росії. Провозять його туди російські посередники, які скуповують донбаське вугілля приблизно по $22-24 за тонну при ринковій ціні в $75-85.

Далі його відправляють на ростовську станцію Кізітерінка і розділяють: частину під виглядом російської сировини посередники намагаються продати на експорт через порт Ростова-на-Дону. Решта відправляється на внутрішній ринок РФ.

Весь цей шлях здається коротким, але через нелегальне походження вугілля він став малопродуктивним. За чотири останніх місяці з окупованих територій сепаратисти вивезли приблизно 1 млн т чорного золота, що на рік складе близько 3 млн т. При цьому в 2016-му з Донбасу в Україну легально ввезли 11,8 млн т всіх марок вугілля. Ще приблизно 1 млн т, за оцінками експертів, потрапив з ОРДЛО в РФ. Тобто тепер з регіону вивозять вугілля темпами, у чотири рази меншими. Значить, різко скорочується і видобуток, і прибуток шахт.

Діденко пояснює, що продавати донецьке вугілля на світових ринках проблематично: в ньому вища концентрація сірки, ніж у будь-яких інших сортах цього викопного. Тому ДТЕК легко відстежує енергоносій з Донбасу по всьому світу завдяки сертифікатам, в яких вказано склад вугілля.

Всього за кордон — в Туреччину, Румунію, Грузію і деякі інші країни — за останні місяці російські посередники вивезли близько 470 тис. т донбаського вугілля, говорить Діденко. "Наше завдання - зробити це вугілля "токсичним" для інших компаній. Тому ми відстежуємо кожен тілорух на кордоні, вишукуємо покупця і попереджаємо, що це вугілля купувати не можна", — говорить він.

"Націоналізовані" підприємства в "республіках" курирує Внешнеторгсервис, який зареєстрований в Південній Осетії.

Євген Головатюк, журналіст видання Ліга.net, проводив розслідування по торговим відносинам "ЛДНР" і Росії. Він упевнений: Внешнеторгсервис пов'язаний з колишнім українським бізнесменом Сергієм Курченком. Мовляв, ця компанія робить всі операції через Нижегородську фірму Газ-Альянс, що входить в сферу впливу молодоолігарха з оточення Віктора Януковича.

"Все вивезення і ввезення вугілля і руди на окуповану частину зав'язане на Курченку і російських кураторах", — вважає Головатюк.

До слова, шахтарям "націоналізованих" підприємств в ОРДЛО видали в якості зарплатних банківські картки південноосетинського Міжнародного розрахункового банку.

Але грошей роботягам перепадає небагато. За словами Михайла Волинця, голови Незалежної профспілки гірників України, в Луганській області два об'єднання, які належали ДТЕК — Ровенькиантрацит і Свердловантрацит — до захоплення добували по 28 тис. т вугілля на добу. Зараз видобуток впав до 2 тис. т. Відповідно, зменшилася і зарплата шахтарів: замість 10-12 тис. грн вони отримують близько 6 тис. руб. (2,6 тис. грн) на місяць.

Павло Лисянський, директор громадської організації Східна правозахисна група, що має великі контакти в ОРДЛО, розповідає: зарплати гірників скоротилися навіть на копанках — самопальних шахтах. Зараз в середньому там отримують близько 5 тис. грн, хоча раніше ця сума була в два-три рази більше.

Хоч якось торгувати вугіллям може лише той, хто має вихід на залізницю. А її в "ЛДНР" контролює "вище керівництво". У підсумку в "республіках" вишикувалася ціла схема зі "смотрящіх", які за всілякі відкати вирішують, куди і коли подати вагони.

"Лихі 1990-ті на Донбасі — це був всього лише кам'яний вік. А зараз настав золотий вік для всяких шахраїв та рішал на окупованій частині ", — говорить Лисянський.

З цього піку вугільна промисловість окупованих районів навряд чи вибереться, впевнені в ДТЕК. Шахти, відібрані у компанії, працюють вполовину своєї потужності, частина шахтарів в безкоштовній відпустці, прийому на роботу немає.

Ще гірше йдуть справи на видобувних підприємствах, що належать "міністерствам республік" і відібраних в України раніше. Так, на донецькому шахтоуправлінні Донбас, що припинило видобуток вугілля, зарплата не виплачується з весни. На шахтах менше 10% від загальної штатної чисельності: з 4,1 тис. офіційно працевлаштованих осіб на роботу ходять кілька днів на тиждень близько 500 шахтарів. Причина проста — збувати видобуте вугілля нікуди.

К аленков з Укрметаллургпрому каже, що три основних метзаводи регіону також спіткала важка доля: Алчевський меткомбінат зупинений, на Єнакіївському (ЄМЗ) і Донецькому (ДМЗ) метзаводах працює по одній домні. Основна причина — проблема з рудою і збутом готової продукції.

На тому ж ДМЗ робочі виходять на зміну всього два рази на тиждень, а частина цехів законсервована.

За даними російської митної служби, в березні-червні 2017 року південноосетинська Внешнеторгсервис поставила на окуповані території 430 тис. т руди і концентрату, які використовують металурги. Каленков пояснює: подібний обсяг поставок говорить про мізерну — в районі однієї п'ятої від колишніх потужностей — завантаженість підприємств.

Він уточнює, що сепаратистські ЗМІ неодноразово повідомляли про повний запуск метзаводів. Але йдеться, як правило, про випуск дешевого напівфабрикату — чавунних заготовок.

Якщо взяти сталь, то її походження можна відстежити за хімічним складом. З чавуном таких проблем немає, каже експерт.

Джерела НВ кажуть, що в схему з поставками сировини для ЄМЗ, відібраного сепаратистами у Метінвесту, залучені російські компанії Северсталь і Еврохим. Так, залізорудний концентрат, адресований першій з них, переправляли на останню станцію в Ростовській області, що примикає до кордону з української станцією Успенська. Там оформляли внутрішню накладну "ДНР", і вантаж відправлявся на ЄМЗ. На неконтрольовані Україною території так поставили як мінімум кілька десятків тисяч тонн російського залізорудного концентрату.

При цьому держкомпанія Російські залізниці з 10 квітня ввела 25% знижку на перевезення руди на станції біля українського кордону.

У зворотному напрямку — з окупованих територій в РФ — йде продукція ЄМЗ. Причому на ринках півдня Росії посередники пропонували її за цінами, які на 10-15% нижчі від ринкових. І розповідали при цьому, що даний товар нібито "кинутий" колишнім власником.

"Безліч покупців просто не ризикують купувати в ОРДЛО відкрито, адже металургійний ринок — це міжнародний ринок. І легко потрапити під санкції, — розповідає Каленков.— Тому підприємства з окупованих територій продають чавун за ціною брухту, адже тільки так можна реалізувати свою продукцію ".

Складнощі відчувають й інші ключові промгіганти окупованих районів. Так, Харцизький трубний завод з грудня 2015 року простоює через відсутність сировини — сталевого листа. Та ж історія — з горлівським Стиролом: Наталія Іванченко, керівник прес-служби Ostchem, якій належить підприємство, переконана, що відновити його повноцінну роботу неможливо. Для цього, мовляв, потрібні поставки великих обсягів природного газу та фінансові інвестиції.

Ю рій Грицук, колишній житель Горлівки, який залишив малу батьківщину після початку війни, іноді все ж відвідує місто. І бачить, як те вмирає.

Всі дев'ять місцевих шахт закриті, причому воду відкачують тільки з однієї — тобто тільки її і можна буде швидко запустити. Стирол також стоїть.

Як підсумок, близько половини горлівчан виїхали з міста. А ті, хто залишилися, пристосовуються до злиденного життя.

Найприбутковіша робота тут, за словами Грицука, — йти в ополчення: рядовим платять 15 тис. руб. (6,5 тис. грн) на місяць. Або ж працевлаштуватися ремонтником або рятувальником в аналог МНС — зарплати там складають 20 тис. руб. (8,7 тис. грн). Тільки ці дві сфери "республіканська влада" і накачує грішми: щоб було кому воювати і щоб не допустити техногенних катастроф.

Взагалі, в Горлівку, за спостереженнями Грицука, повернулися радянські часи з їхніми правилами — чим ближче до держави, тим краще. Бізнес-активність близька до нуля, і стабільні гроші залишилися лише в бюджетній сфері. Причому заробітки там зовсім невеликі: вакансії, опубліковані "центром зайнятості ДНР", показують, що бухгалтер може розраховувати на 3-7 тис. руб. на місяць (1,3-3 тис. грн), лікар-нейрохірург - 6 тис. руб. (2,6 тис. грн), викладач в школі - 4 тис. руб. (1,7 тис. грн).

Все в 1,5-2 рази дорожче, ніж Україні
Володимир,
шахтар з Ровеньків

За даними того ж "центру зайнятості", середня зарплата в "ДНР" становить 6,2 тис. руб. (2,6 тис. грн). В Україні, як показує Держстат, аналогічний показник дорівнює 7,3 тис. грн.

Але навіть підійти до бюджетної годівниці в "республіках" вдається небагатьом: за різними оцінками, рівень безробіття в "ЛДНР" досягає 50-60%.

"Зараз в Горлівці вважають, що життя налагодилося, бо бюджетникам стали постійно платити. Але ніхто вже не пам'ятає, що раніше Горлівка була промисловим гігантом, — розповідає Гріцук. — Сумно там ".

32-річний Володимир з Ровеньків говорить про те, що через бідність багато його земляків їдуть в Росію працювати на тамтешні підприємства. Він з кожним днем все більше переконується, що незабаром в містечку залишаться лише деякі шахтарі та пенсіонери з бюджетниками.

У мізерних зарплат в "ЛДНР" є й зворотний бік — висока вартість життя. "Все в 1,5-2 рази дорожче, ніж в Україні, — пояснює Володимир. — Ми постійно порівнюємо ціни — на речі, продукти, ліки. І за всіма статтями тут все коштує більше ".

Лиснянський розповідає про те, що бізнес-активність в регіоні все стрімкіше йде в сіру зону — останнім часом в "республіках" з'явилося більше 1 тис. копанок, які стають єдиним місцем роботи для чоловічого населення.

Налагоджені економічні зв'язки у "ЛДНР" є лише з офіційною Москвою, розповідає Головатюк.

На основі даних російських митниці і залізниці експерти підрахували, що в 2016-му РФ поставила в ОРДЛО товарів на $935 млн. Їхня основна частка припала на сільгосппродукцію і продовольство — 36% в загальному обсязі.

Окремим рядком в економіці "республік" стоїть природний газ, який дістається сепаратистам фактично безкоштовно: за два роки росіяни поставили 4,1 млрд куб. м газу на загальну суму в $800 млн. Але сепаратисти Газпрому нічого не платили.

І це не єдині дотації з Москви. Журналісти німецької газети Bild розслідували тему виплати пенсій в "ЛДНР" і переконалися: фінанси на них виділяє РФ, бюджет якої щорічно витрачає на такі цілі більше $1 млрд.

Анатолій Амелін, венчурний інвестор, засновник аналітичного центру Amelin Strategy, каже: вже зараз економіку "ЛДНР" потрібно розглядати як частину російської. "Причому саме як її сировинний придаток", — вважає він.

Експерт запевняє: поки буде здійснюватися фінансова підтримка такого рівня, як йде з Росії, окуповані райони можуть існувати порівняно довго. Але їхній економічний стан залишиться жалюгідним.

"У минулі роки на Донбас припадало 25% всього українського експорту. Тепер можна забути про це, — говорить він. — Великий промисловий сектор регіону практично розвалений".