Чемпіони недоброї слави

Найближчий соратник нинішнього президента, поплічники Януковича і пара відвертих політичних популістів — такою є п'ятірка політиків з найгіршою репутацією в країні, складена НВ на підставі експертного опитування

Максим Бутченко

Людина зі скандальною репутацією в Україні — не рок-зірка, яка п'яною трощить готельний номер. Це цілком тверезий персонаж, зазвичай одягнений у дорогий діловий костюм, з депутатським посвідченням у внутрішній кишені піджака або в сумочці. Преса регулярно публікує матеріали про його підозрілі та темні бізнес-операції, спосіб життя, який не відповідає заявленим доходам. Ці матеріали іноді доходять до іноземних топ-політиків, псують репутацію країни та її керівництва, відлякують західних лідерів та інвесторів. Але жодним чином не позначаються на герої подібних публікацій: він роками ігнорує атаки ЗМІ, бо пов'язаний із владою. А остання не поспішає карати.

НВ з'ясувало, кого можна назвати чемпіонами за скандальністю й одіозністю серед українських політиків. Для цього редакція опитала 19 експертів — головних редакторів провідних вітчизняних видань, журналістів-розслідувачів та політтехнологів. Кожен з них назвав п'ять українських політиків з найгіршою репутацією, ранжуючи їх за зменшенням ступеня "демонічності".

Склавши здобуті бали, НВ сформувало топ-5 найбільш "демонізованих" персонажів української політики.

Найгірший імідж у Ігоря Кононенка, давнього бізнес-партнера глави держави Петра Порошенка, представника президентської фракції. НВ присвятило йому кілька публікацій, у яких називало цього парламентарія сірим кардиналом влади. Схоже охрестили Кононенка й у всьому медіапросторі.

На другій позиції розмістився депутат Опоблоку Сергій Льовочкін, екс-голова президентської адміністрації. Він такий само сірий кардинал, але вже збіглої влади — колись правиця екс-президента Віктора Януковича. Однак Льовочкін, друг затриманого в Австрії мільярдера Дмитра Фірташа та співвласник телеканалу Інтер, залишається серйозним гравцем українського політикуму. Як і номер три рейтингу "демонізованих" персонажів від НВ — Юрій Бойко, лідер Опоблоку і теж близький товариш Фірташа. А ось четверте і п'яте місця посіла пара колишніх соратників, які сьогодні конкурують один з одним як в парламенті, так і в популізмі,— Юлія Тимошенко та Олег Ляшко.

На думку ряду експертів, які брали участь в опитуванні НВ, на Заході кар'єра політиків з подібною — геть лихою — репутацією вже давно була б закінчена. Але вітчизняні "герої" продовжують діяти. Як відзначив Євген Магда, виконавчий директор Центру суспільних відносин, репутація в Україні не має для політиків вагомого значення — вони вважають цю опцію зайвою. "Але ж вони живуть у відкритому суспільстві, де інформація розповсюджується швидше, ніж можуть собі уявити багато слуг народу",— підсумовує політолог.

Те, що Кононенко є найодіознішим політиком країни, не стало несподіванкою для експертів. "Безумовно, зараз пан Кононенко найбільш "демонізований" політик у країні",— каже Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства. Той винен сам — дає забагато приводів думати про себе погано.

Політична зірка Кононенка зійшла 2014 року, після перемоги Порошенка на президентських виборах. До цього він побував депутатом Київради від блоку Леоніда Черновецького, але з перемогою БПП на виборах став заступником голови цієї фракції в Раді. Відтоді його незмінно супроводжують скандали.

Так, екс-міністр економіки Айварас Абромавичус звинуватив Кононенка в тому, що той нав'язував йому своїх заступників. Одеський губернатор Міхеїл Саакашвілі неодноразово заявляв, що президентський товариш лобіює власні інтереси в держкомпаніях. У тому ж сенсі висловлювався і Геннадій Корбан, колишній заступник губернатора-мільярдера Ігоря Коломойського. А низка депутатів, які опонують владі, й поготів вважають, що Кононенко контролює найцінніші держактиви, зокрема, Одеський припортовий завод (ОПЗ), і перешкоджає приватизації останнього. Навіть більше, через свого партнера Олександра Грановського він, якщо вірити депутату від БПП Сергію Лещенку, ще й контролює діяльність Генпрокуратури.

В історії з Кононенком найгірше — те, що отримана ним від журналістів і політтехнологів "чорна мітка" шкодить не стільки йому, скільки президенту та владі загалом. Цей депутат занадто тісно пов'язаний з главою держави. Більша частина опитаних НВ експертів уточнюють: усі звинувачення, які висувають опоненти та представники ЗМІ колишньому бізнес-партнеру президента, так чи інакше пов'язані з експлуатацією держвласності, вибудовуванням різних схем з використанням бюджетних коштів. Але Порошенко немов ігнорує скандальні публікації. Вони не розслідуються Генпрокуратурою, ба більше — Кононенко залишається одним із лідерів фракції БПП.

Утім, негативний імідж Льовочкіна — "срібного" призера антирейтингу від НВ, також кидає тінь на Банкову. Людина, яка аж до самих кривавих подій Майдану була правицею Януковича, залишається одним з політичних важковаговиків. І влада не намагається дати юридичну оцінку його минулому та сьогоденню. Адже у екс-голови АП не просто є мандат і вплив на фракцію Опозиційного блоку, він ще і контролює один з рейтингових телеканалів — Інтер. Останній нещодавно опинився в епіцентрі низки скандалів, пов'язаних з його просепаратистською позицією. "Льовочкін — це одіозний персонаж минулого, який зручно влаштувався нині",— уточнює політтехнолог Тарас Березовець.

Ще більше репутація Банкової страждає від соратника Льовочкіна — Юрія Бойка, лідера Опоблоку й екс-регіонала. За ним тягнеться цілий шлейф історій, кожна з яких могла б стати підставою для кримінальної справи. Найвідоміша — скандал у 2011 році з закупівлями нафтовидобувних вишок за фантастично завищеною ціною за держрахунок. Збитки казни на цій афері, на думку слідчих ГПУ, перевищили $400 млн. Але й раніше, коли Бойко представляв владу, і зараз, коли він перебуває у формальній опозиції до неї, за цими звинуваченнями так і не пішли реальні кримінальні справи. В Генпрокуратурі, за словами Лещенка, є клопотання про зняття недоторканності з Бойка. Проте влада не дає йому пуху, отримуючи за свою бездіяльність лояльність Опоблоку під час ключових голосувань у Раді.

Четверта в рейтингу одіозних політиків, лідер Батьківщини Тимошенко — це історія про неприхований популізм. У неї найкращий результат серед імовірних кандидатів у президенти станом на кінець літа — підтримка на рівні 17,7%. Але водночас і надмірний рівень народної недовіри — 71%, за даними липневого опитування Інституту аналізу та прогнозування, Українського інституту соціальних досліджень і центру Соціальний моніторинг.

Негатив переважує, і недарма: екс-ув'язнена харківської колонії в очах виборців — політик з багатим негативним бекграундом. "Починаючи з 2006-2007 років Тимошенко переслідують надвисокі відсотки тотальної недовіри до неї",— каже політолог Володимир Фесенко. Причина в ній самій, стверджує експерт. Мовляв, журналісти і політики пам'ятають спроби Леді Ю створити "широку" коаліцію з Партією регіонів, сумнівні газові рішення, суперечки з Віктором Ющенком. І її невикорінну схильність критикувати владу, при цьому не пропонуючи жодних реальних рішень натомість. Останній приклад — спроба зіграти на темі нинішніх високих тарифів. "Схильність до цинізму і сумнівних контактів — це кредо Тимошенко",— додає Фесенко.

П'яте місце в рейтингу одіозних політиків від НВ посів ще один відчайдушний популіст — Ляшко. Він починав в політсилі Тимошенко, але потім створив власну партію — Радикальну (РП). Й експлуатує всі гострі теми — від зростання тарифів до політики щодо окупованого Донбасу та Криму.

Значна частина експертів називає лідера радикалів одним з тих політиків, які створюють видимість боротьби з корупцією, але водночас її ж і уособлюють. "Шкідливість Ляшка зрозуміла — вона полягає в імітації національних цінностей за великі гроші в кеші",— каже Юлія Мостова, головний редактор газети Дзеркало тижня.

На виборах 2014 року РП змогла зачарувати близько 8% виборців і показати четвертий результат серед партій. Однак сьогодні виборець, за словами Фесенка, розкусив Ляшка — йому не довіряють 68% опитаних соціологами у липні українців.

Тимошенко опинилася в ще одному списку політиків з найгіршою репутацією. Але респондентами опитування були вже пересічні українці. Їхні думки досліджувала компанія GfK на замовлення НВ, попросивши назвати трьох головних корупціонерів у країні.

Результат дослідження сильно відрізняється від топ-5, сформованого за підсумками експертного опитування. В очах пересічних виборців максимальний негатив зібрав Порошенко, другу сходинку посів екс-прем'єр Арсеній Яценюк. За ним розмістилися мільярдер і екс-депутат Рінат Ахметов, вже згадана Тимошенко і нинішній голова уряду Володимир Гройсман.

Відмінність двох рейтингів Віталій Кулик пояснює тим, що пересічним громадянам ще з часів екс-президента Леоніда Кучми притаманна традиція автоматично звинувачувати в усіх гріхах вище керівництво країни.

Як уточнює політтехнолог Березовець, виборець знає максимум десять осіб у політикумі. Тому навіть такі прізвища, як Льовочкін або Кононенко, мало про що говорять простому народу. "Для бабусі скандал з [квартирою Сергія] Лещенка — дурниці. А ми думаємо, що це грандіозна трагедія",— каже Березовець.

Піар-стратег Сергій Дідковський переконаний, що виборці втомилися спостерігати за повторюваними процесами на політичному олімпі, учасники яких майже не оновлюються. Через це електорат перетворюється на збори нігілістів. "Українці ставляться до політичних розбірок як до шоу-бізнесу, і в цьому велика біда — скандали відбуваються, а реакції на них майже немає",— каже Дідковський.

При цьому майже всі, хто називає себе політиками, замішані в якихось корупційних скандалах, каже Кулик. "В країні повнісінько "демонізованих" політиків, які десятиліттями залишаються у владі чи опозиції. Це не просто ненормальна ситуація, а кричуща",— обурюється експерт.

У результаті страждають не окремі персонажі, а самі інститути влади, що вбирають у себе весь негатив. Дані липневого опитування групи соцслужб показали: найбільше українці не довіряють судам (77%), Верховній Раді (74,8%), політичним партіям (73,5%), прокуратурі (71,7%). На п'ятому місці опинився уряд — 68,9%. При цьому самому прем'єру не довіряють 58,3% опитаних, а президенту — рівно половина з них.

У розвинених демократіях картина інша: владі в усіх її проявах довіряє більшість населення. Причина в тому, що на порушення високопосадовців там не заплющують очей.

У США корупційні скандали призводять до автоматичної втрати мандата або державного посту, каже Мирон Василик, член ради директорів US-Ukraine Business Council, яка відповідає за розвиток економічних відносин Америки з Україною. “У Штатах нерідкі випадки, коли в'язничний строк за порушення закону і зловживання службовим становищем здобували губернатори, прокурори, мери та конгресмени. Головне, щоб звинувачення було доведене",— пояснює експерт.

Схожі справи й у молодих демократій Східної Європи. Так, на початку вересня голова МВС Румунії Петре Тоба подав у відставку після того, як стало відомо: антикорупційні прокурори підозрюють його в покриванні посадових осіб МВС, яких звинувачують у розтраті державних коштів і зловживанні владою.

“Для змін [в Україні] потрібно, щоб політики цінували свій імідж. А виборці не голосували за завідомо злодійкуватих і нечистих на руку людей",— підсумовує Дідковський.