Як на мене, є певне позиційне протистояння, у яке втягнуто занадто багато суб’єктів, кожен з яких має свій порядок денний. І в цьому наборі суб’єктів дуже важко ідентифікувати де їхній справжній порядок денний, а де прихований. Тобто чи три офіційно заявлені пріоритети, дійсно для всіх є ключовими вимогами чи це лише певна ширма, за якою приховуються інші цілі. На даний момент з цим немає ясності.
Так само немає ясності із планом подальших дій. Для мене, наприклад, коли говорять про вимоги, які вимагають експертної визначеності, не завжди зрозуміло, що саме підтримується. Наприклад, ті самі законопроекти щодо відкритих списків: незрозуміло яка саме модель, який саме законопроект, яке бачення цих виборів передбачається. Тут треба пройти достатньо довгий процес для отримання підтримки більшості фракцій. І на сьогодні неясно, що саме вимагають проголосувати завтра.
Я не думаю, що буде якась зміна чи реакція з боку зарубіжних партнерів. Для них важливо тільки те, щоб всі процеси протікали мирно і легітимно. Це – ключове питання. Тому наразі дуже важливо, щоб ніхто з учасників цього процесу не скоїв дурниць, які б поставили під сумнів керованість і відповідальність, як з боку влади, так і з боку ініціаторів та учасників цієї акції.
Треба уникати дій, які можуть призвести до того, що ситуація вийде з-під контролю. Тому що в суспільстві є достатньо екзальтованих людей, враховуючи психологічний стан суспільства. Зараз набагато легше зірватися і отримати провокації замість розв’язання тих проблем, які декларуються. Насправді ці проблеми та ті завдання, які публічно ставляться точно не вимагають якихось силових дій і радикальних методів досягнення. Реформа виборчого законодавства чи створення антикорупційних судів потребують дуже серйозного політичного діалогу та експертної роботи, переконання і навряд тут зарадиш діями, які будуть сприйматися громадянами, як шлях до безладу. Цей безлад є загрозливою альтернативою на сьогодні. І тому будь-хто, задіяний у цих процесах, повинен обирати розумні засоби у досягненні цих цілей. Влада має обирати дуже розумні виважені засоби для уникнення провокацій, мінімізації будь-яких загроз громадського порядку. І тоді організатори цього протесту також мають уникати втягування парамілітарних і мілітарних загонів, налаштованих на силові дії у ці процеси. На цей момент – це головна задача.
Уже вчора було внесено законопроект щодо недоторканості. Ще продовжуються дискусії про те, чи доречним є відтермінування запровадження до 2020 року і подібне. Але, очевидно, це – відповідь. Є вимоги вулиці, протестувальників і швидка відповідь у даному випадку президента, що влада бачить можливість ухвалення такої норми, але з певним перехідним періодом, щоб закон поширювався тільки на наступний склад парламенту, який буде обраний у 2019 році. Власне це і є відповідь з боку влади. І в принципі це – непоганий момент для діалогу.
Також треба розуміти, що влада не обов’язково є опонентом. Для президента теж вигідне зняття депутатської недоторканості. Якщо йдеться про виборчу реформу – тут буде набагато важче. Тому що парламент, обраний за певною моделлю, як правило, прагне консервації такої моделі. Але законопроекти внесені і їх треба принаймні почати розглядати, чути аргументи, вивести нарешті цю дискусію в публічну площину. Адже у нас начебто всі формально виступають за реформи виборчого законодавства, за відкриті списки, а по суті закони не просуваються. Відповідно існує опозиція цьому. Але публічної розмови за великим рахунком поки що не було. І ми не чули аргументованої позиції противників. Тому зараз якраз той час, коли можна було б скористатися сплеском вуличної активності та перевести це питання в режим політичного діалогу і пошуку прийнятних рішень.
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени