Замість радості з приводу спричиненого війною зростання економіки почалися суперечки про її стан — ще стагнація чи вже рецесія. У першому кварталі 2025 року ВВП РФ скоротився на 0,6% порівняно з попереднім кварталом, а в другому кварталі зріс лише на 0,4%. Навіть за найоптимістичнішими прогнозами темпи зростання економіки Росії 2025 року становитимуть приблизно 1%, що значно нижче за 4,3% 2024 року і 4,1% 2023 року.
Незважаючи на уповільнення, інфляція залишається проблемою. У результаті Центробанк Росії нещодавно знизив облікову ставку менше, ніж очікувалося — на 100 базисних пунктів до 17%. Російські споживачі вже відчувають труднощі. Наприклад, згідно з прогнозами, продажі автомобілів цього року впадуть на 24%.
Президент Володимир Путін зіткнувся і з бюджетною проблемою. За перші вісім місяців 2025 року дефіцит російського бюджету становив 1,9% річного ВВП, а до кінця року, згідно з прогнозами, він зросте до 2,6% ВВП. За американськими чи європейськими стандартами це низький рівень, але він проблематичний для країни, яку відрізали від міжнародних запозичень у покарання за напад на Україну. За той самий період нафтогазові податкові надходження впали приблизно на 20% (рік до року), що спричинило виснаження фонду національного добробуту. Ліквідна частина цього фонду зараз дорівнює $50 млрд, або 1,9% ВВП. Путін розуміє, що за збереження нинішньої економічної моделі у нього закінчаться гроші менше ніж за рік, тому він щойно представив бюджет на 2026−2028 роки, який передбачає значне підвищення податків. Це ще більше задушить економіку і може спровокувати відсіч населення.
З точки зору Путіна, все це проблеми завтрашнього дня
У Росії посилюються не тільки економічні проблеми, а й демографічна криза. На війні було вбито або поранено близько мільйона військовослужбовців. Приблизно стільки ж людей втекли з країни, багато з них — чоловіки, які ухиляються від призову в армію. Показово, що цього року Росія перестала публікувати демографічну статистику.
Крім того, західний режим санкцій обмежив доступ Росії до ключових технологій, що негативно впливає на інвестиції в економіку та її модернізацію.
За таких умов не дивно, що значна більшість росіян почали втомлюватися від цієї війни. Під час нещодавнього опитування 66% респондентів висловилися за початок переговорів, а не продовження «воєнних дій» в Україні.
Незважаючи на численність проблем, Путіна це явно не зупиняє. Причина в тому, що ситуація поки що не катастрофічна. Російська економіка може і стагнує, але вона не розвалюється. А за чисельності робочої сили понад 72 млн осіб Путін може й надалі забирати приблизно 30 тисяч солдатів щомісяця, виплачуючи чоловікам із найбідніших регіонів Росії в десять чи двадцять разів більше грошей, ніж їхня середня зарплата. Ймовірно, ці фактори, а також наявність апарату репресій, привели Путіна до висновку, що у нього є необхідні кошти для підтримки військової економіки і придушення внутрішнього невдоволення, причому стільки часу, скільки буде потрібно.
Напевно, ще важливіше те, що російські війська продовжують наступати, а це один із ключових елементів путінської стратегії. Так, це повільний процес, і до того ж дорогий (у вигляді витрачених життів і грошей). Але доти, доки Путін продовжує захоплювати нові українські землі, у нього не буде стимулів вести переговори — що б йому не пропонував уряд США.
Це не означає, що режим західних санкцій провалився. У Путіна обмежений доступ до передових військових технологій, і він змушений спиратися на Китай, КНДР та Іран, щоб отримувати запчастини та інші матеріали. У нього стало менше грошей на вербування солдатів, і, можливо, йому доведеться збільшувати витрати на придушення громадянських заворушень. У новому бюджетному плані на 2026 рік йому довелося виділити на армію і безпеку таку саму суму видатків, що й торік, але тільки в номінальних рублях, тому з урахуванням інфляції витрати де-факто скорочуються.
Демографічні проблеми Росії означають, що Кремлю доведеться пропонувати дедалі вищі бонуси контрактникам і витрачати більше на зарплати працівників оборонних галузей, тоді як у цивільних галузях продовжиться уповільнення. Тим часом рецесія порушить бюджетну рівновагу, а країна потрапить у порочне коло: підвищення податків для фінансування війни загальмує зростання економіки, що ще сильніше знизить доходи бюджету.
З точки зору Путіна, все це проблеми завтрашнього дня. У найближчій перспективі у нього достатньо ресурсів, щоб підтримувати порядок у країні та оплачувати повільне просування своєї армії в Україні. Так, все це відбувається за рахунок витрат на освіту, охорону здоров’я, інновації та інфраструктуру. Але для Путіна прогрес на полі бою — це найкраща інвестиція в майбутнє Росії: такий прогрес означає, що, коли настане час для врегулювання, у нього буде сильніша рука.
Якщо для Путіна територіальні завоювання важливіші за все, виникає питання: як зупинити просування російських військ в Україні. Для цього Заходу треба максимально сильно тиснути на больові точки Путіна. Лише посиливши технологічні, економічні та фінансові санкції проти Кремля, надавши Україні сучасну зброю та стимулювавши витік мізків із Росії, західна влада зможе наблизити кінець військової машини Путіна, заморозити лінію фронту та врятувати життя українців.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2025