Бунт, який луснув

Релігійно-олігархічний Іран пережив масові заворушення, які мало не завершилися для влади крахом. Збунтованих бідняків, які ревно вірять в Аллаха і до смерті бояться американського впливу, зупинило тільки те, що їхні протести підтримав Дональд Трамп

Іван Яковина

У сі новорічні свята Ісламську Республіку Іран лихоманило: абсолютно несподівано там почалися масові демонстрації проти влади, що блискавично переросли в безлади, які так само раптово закінчилися. Історія ця залишила в подиві експертів, політиків і дипломатів з усього світу.

"В Ірані немає межі бідності, є межа курки". Цей жарт місцевих блогерів давно вийшов за межі інтернету, ставши частиною реальності — спочатку економічної, а потім і політичної. Курятина — настільки ж багатозначний продукт харчування для Ірану, як гречка — для України. Здатністю купити цей недорогий замінник м'яса визначається, бідна людина чи ні.

Після введення міжнародних економічних санкцій на початку поточного десятиліття курс місцевої валюти — ріалу — каменем пішов вниз. Корми в Ірані імпортні, тому курка подорожчала в рази, позбавивши переважну більшість жителів країни найпростішого джерела білка. У суспільстві почало зростати невдоволення.

Уряд пішов на екстрені заходи: в державних магазинах курятину продавали за зниженими цінами після пред'явлення документів. Найбіднішим стали роздавати "курячі" субсидії.

Справа дійшла до смішного: в кіно і по телебаченню заборонили показувати сцени з рясними трапезами. Цензори лютували, вирізаючи з фільмів і передач курячі грудки і стегенця.

За наступні кілька років ситуація стабілізувалася, але все ще була далека від ідеальної: за "межею курки" стабільно перебували більше половини жителів країни. Нинішній президент Хасан Рухані в 2013 році отримав цей пост в основному завдяки обіцянці домовитися про зняття санкцій і повернути курятину на столи співгромадян.

У 2015 році йому це вдалося. Тегеран уклав з постійними членами ООН та Німеччиною угоду: відмова від ядерної програми в обмін на зняття санкцій. Економіка трохи ожила, але полегшення іранці не відчули. І справа тут не тільки в санкціях, частина яких збереглася.

З а роки після Ісламської революції 1979 року в Ірані виросло нове покоління лідерів, які використовують релігію не стільки для наповнення благодаттю душ співгромадян, скільки для наповнення своїх кишень їхніми грошима.

В країні виросла ціла система державно-олігархічного капіталізму, в якому всі найбільш прибуткові галузі економіки виявилися в руках двох категорій громадян: родичів вищого духовенства і "сторожових псів" режиму — генералів Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). Це щось на зразок воєнізованого КДБ.

В їхніх кишенях опинилися нафта, газ, експорт-імпорт, фінансові послуги, інфраструктура та інше. Нових олігархів така ситуація, зрозуміло, влаштовує, але ось економіка в таких умовах нормально розвиватися не може. Відсутність чесної конкуренції призводить до падіння продуктивності праці, збільшення витрат, нестачі інвестицій та загальної деградації.

При цьому в неефективні і застарілі підприємства потоком лилися державні субсидії, які тут же освоювали їхні господарі.

Тих підприємців, хто намагався домогтися успіху за рахунок інновацій і невтомної праці, виловлювали, бізнес відбирали, а самих садили. Їм — покарання, іншим — наука. На цю систему економічних відносин зняття санкцій ніяк не вплинуло.

Однак президент Хасан Рухані, якого зазвичай називають "помірним" і навіть "реформатором, що протистоїть консерваторам", швидко зрозумів, що ця дорога веде в економічну прірву. Причому падіння економіки повісять саме на нього, оскільки саме президент в Ірані відповідає за економіку. Він зважився провести обережні реформи.

У 2017 року Рухані оголосив про введення заходів жорсткої бюджетної економії, зниження і скасування ряду державних субсидій для збиткових підприємств і громадян (включаючи і "курячі"), а також про підвищення державних відпускних цін на паливо і одночасне підвищення податкової дисципліни.

Результати були миттєвими. Інфляція скоротилася з 40% до 12% річних. Компанії Renault і Total оголосили про готовність вкласти в іранську економіку по кілька мільярдів євро кожна. У Тегерані ожив дрібний і середній бізнес, в економіку кинувся невеликий поки струмочок внутрішніх інвестицій. Середній клас, в основному сконцентрований в Тегерані, зітхнув вільніше.

У той же час найбідніші жителі Ірану стали ще біднішими, збиткові заводи почали закриватися, число безробітних — рости. Підвищення вартості палива призвело до зростання цін в магазинах.

Намагаючись убезпечити себе від народного гніву, президент пішов на безпрецедентний крок. У бюджеті 2018 року він вперше розкрив інформацію про те, скільки державних грошей іде на підтримку олігархів, на роботу релігійних установ і на Корпус вартових Ісламської революції.

Суспільство, дізнавшись правду, прийшло в стан легкого шоку. Йшлося про десятки мільярдів доларів.

Крім того, з'ясувалося, що багато іранських фінансових пірамід, куди бідняки несли свої заощадження, створювалися і працювали за участю богоподібних аятолл з числа вищого духовенства. Простіше кажучи, у вільний від молитов час ці люди смиренно оббирали кишені своєї пастви.

Оприлюднення такої делікатної інформації ні служителів віри, ні їх захисників з КВІР не потішило. Вони відчули, що Рухані зазіхає на святе — у всіх сенсах цього слова.

І тут почалося щось дивне. Ціни на злощасну курку підскочили на 50%. (Зайве нагадувати, що стратегічний для Ірану ресурс проводиться в основному на агрокомплексах місцевої олігархії). Тут же масово посипалися піраміди. Народ прийшов в стан крайньої нервозності.

Перші протести почалися 28 грудня в Мешхеді — місті, населення якого в більшості своїй складають ревно віруючі. Багато з них від зорі до зорі працюють на заводах, отримуючи за це близько $350 в місяць.

До президента-реформатора і його команди місцеві жителі ставляться насторожено, підозрюючи його в заграванні з Заходом і легковажному ставленні до суворих релігійних норм. Зростання цін на їжу і відразу кілька луснувших пірамід доповнили коктейль народного гніву.

Тисячі людей вийшли на вулиці і тут же висунули головне своє гасло: "Смерть Рухані!" Зазвичай непримиренна до демонстрантів поліція і басиджі (місцеві тітушки) спокійно спостерігали за тим, що відбувається.

Сигнал про те, що "можна", багаторазово посилив активність демонстрантів. На наступний же день збунтувалася вся країна. І тут "щось пішло не так".

В ідчайдушні злидні і відсутність будь-яких перспектив у провінційних бідняків в поєднанні з ненавистю до "жируючих" класів швидко збили протесту приціл. Почавши з Рухані, демонстранти почали вимагати "смерть" взагалі всім — бізнесменам, депутатам, міністрам, олігархам, чиновникам, Корпусу вартових, Росії, США і, як наслідок, — великому аятоллі Алі Хаменеї - людині, яку вони резонно назвали "диктатором".

Протестуючі громили все, що попадеться під руку. І урядові установи, і офіси релігійних установ, і табори басіджей, і бази КВІР.

У Тегерані вирішили: час закінчувати. Верховному лідеру, що вдоволено відмовчувався на самому початку цієї історії, довелося оголосити, що те, що відбувається — це результат "змови іноземних спецслужб".

Тим часом президент Рухані, смерті якого стали вимагати куди менш активно, швидко вловив зміну кон'юнктури. Він висловився набагато менш категоричніше верховного лідера: "Ми вільна країна, у нас є конституція і цивільні права. Люди мають повне право на вираження своїх претензій і на протест". При цьому він, правда, відзначив, що грабувати магазини і підпалювати будинки — це не справа, закликавши учасників мітингу відмовитися від насильства.

Так силовики отримали команду "фас!" І почали діяти в своєму звичайному стилі: бити, тиснути, душити, заарештовувати. А якщо сильно треба — то і вбивати. На піку протистояння за два дні було вбито більше 20 осіб.

Т егеран — єдине місто Ірану, яке можна назвати відносно сучасним і ліберальним. Проживаючі там люди навчилися користуватися близькістю до фінансових потоків і державного бюджету. Там є приватний бізнес, є підпільні рок-клуби і бари з алкоголем. Тегеранці більш космополітичні і менш релігійні, ніж їхні співгромадяни в провінції.

Саме тому в останні десятиліття столичний середній клас завжди був на вістрі будь-яких рухів за реформи, лібералізацію, демократизацію і зближення із Заходом. З його середовища виходили опозиційні лідери, він продукував все нові смисли і вимоги, що суперечать інтересам духовенства і КВІР.

Але цього разу майже всі ці люди проігнорували антиурядові демонстрації. По-перше, позначилася вроджена недовіра до провінційного люмпену, який і був рушійною силою протесту. По-друге, відсутність ясних вимог. "Всіх — на кілок!" в столиці порахували зайво розмитим побажанням. Третє — те, що спочатку мітинги носили консервативний, антиреформаторський характер.

Простіше кажучи, середній клас відчув: у разі перемоги демонстрантів "на кілок" може відправитися він сам. А це, зрозуміло, не входить в плани людей, що живуть в Тегерані.

Тут спрацювала стара формула: ніяке повстання не має шансів на перемогу, якщо воно не хвилює столицю. Або майже не хвилює.

Д ональд Трамп вперше публічно зацікавився іранськими справами 1 січня. У своєму Твіттері він написав, що влада "грабує Іран", тому "настав час змін!". Ще парою твітів він пояснив свою позицію. Він похвалив простий народ за "повстання проти жорстокого і корумпованого режиму". "Америка дивиться!" — багатозначно додав Трамп.

Синхронно з ним виступив прем'єр-міністр Ізраїлю, записавши телезвернення до іранців, озвучене на фарсі. Тут Біньямін Нетаньяху повторив тези Дональда Трампа, пообіцявши іранцям дружбу зі своєю країною після повалення чинної в Тегерані влади.

Про кращий подарунок до Нового року іранська влада не могла і мріяти. Вони тут же стали транслювати заяви Трампа і Нетаньяху по всім національним каналам. З точки зору іранської влади, більш наочного доказу втручання США і Ізраїлю в справи своєї країни бути не могло.

У вільний від молитов час аятоли смиренно оббирали кишені своєї пастви

І тут релігійна провінційна біднота і не дуже освічений робітничий клас — це саме ті люди, які десятиліттями на мітингах з піною у рота кричали "Смерть США!" І "Смерть сіонізму!" — виявилися в замішанні.

Демонстранти, зі школи віруючі в "зловісну антиіранську всесвітню змову", з подивом і жахом усвідомили себе кимось на кшталт знарядь його виконання. Повстання закінчилося так само раптово, як і почалося.

Фактично Трамп з Нетаньяху стали його могильниками. Тут може бути два пояснення. Перше, конспірологічне: президент США і прем'єр Ізраїлю не хотіли падіння іранського режиму, тому демонстративно підтримали мітингувальників. Друге, трохи більше реалістичне: вони просто не розібралися в ситуації і не зрозуміли, що відбувається в Ірані.

П ередісторія, еволюція і раптова смерть вуличних протестів в Ірані вказують на те, що в країні різко загострилася політична боротьба між умовними реформістами на чолі з президентом Хасаном Рухані і релігійними консерваторами, що орієнтуються на верховного лідера Алі Хаменеї.

За численним чуткам з Ірану, верховний лідер тяжко хворіє, і в будь-який момент його пост може виявитися вакантним. Угруповання, яке зуміє посадити в нього свою людину, визначить вектор розвитку країни на десятиліття.

Зараз обидві сторони лише пробують сили. Новорічна атака консерваторів на реформістів була відбита, причому зі значними втратами для наступаючого боку. Аятолли і КВІР зрозуміли, що з 1979 року багато чого змінилося. У разі початку реальних протестів повсталі будуть грабувати і вішати їх навіть із більшим задоволенням, ніж співгромадян, що відбилися від релігії.

Молитви без економічного зростання народ не заспокоюють, та й силові методи працюють так собі. Тому релігійно-олігархічна система на чолі з духовенством і КВІР в довгостроковій перспективі стає все більш крихкою.

Рухані зараз би міг скористатися моментом, щоб почати реальну деолігархізацію і ліберальні реформи в економіці. На його боці — страх еліт перед бунтом розлюченої бідноти, що не бачить перспектив.

Уже в найближчі тижні іранський парламент має намір зібратися для обговорення невідкладних заходів в економіці. Якщо опір консерваторів буде подолано, то у Ірану з'явиться шанс на порятунок з того економічного болота, в якому він опинився.

Якщо ж консерватори переможуть, а реформи завершаться провалом, Ірану світить чергове закручування гайок і ще багато десятиліть застою.