Майбутні війни. Про що говорять в Росії

Погляди

16 квітня 2019, 17:18

Олександр Гольц

Російський журналіст, військовий експерт, заступник головного редактора Ежедневного журнала

Аналітика та експертиза з міжнародних справ і питань безпеки переживає в Росії смутні часи

Офіційна позиція стає все більш обскурантистською, а часто і просто мракобісною (згадати хоча б знамените путінське міркування про те, що в результаті обміну ядерними ударами росіяни гарантовано потраплять в рай). У цих умовах фахівці, які намагаються висловлювати хоч скільки-небудь розумні погляди, приречені виражатися натяками – не дай Боже, доброзичливці в погонах і без оголосять «іноземним агентом». Однак і їхні опоненти, які називають себе «державниками» та «патріотами», теж опинилися в непростому становищі. Коли офіційна позиція стає крайньою й екстремістською, досить непросто її «перемракобісити».

Щорічна Асамблея Ради із зовнішньої й оборонної політики, одного з небагатьох аналітичних центрів, де умовні ліберали ще мають можливість сперечатися з настільки ж умовними охранителями, на жаль, підтвердила цю тенденцію. Заявлена тема «Світова війна або світова революція: чого чекати?», здавалося б, давала можливість обговорити ту по-справжньому ризиковану ситуацію, в якій опинилася країна. І обговорити, які, власне кажучи, дивіденди принесли Москві анексія Криму та секретна війна на Донбасі. Але ні, одні учасники дискусії воліли розглядати російсько-американську конфронтацію не як наслідок цілком конкретних дій, а як якесь неприємне, але неминуче природне явище, щось на зразок смерчу або землетрусу.

Люди втомилися від брехні телеканалів

Вони відсторонено констатували, що накопичені в світі міждержавні протиріччя загострилися, і в попередні епохи це неминуче призводило до світових воєн. Однак те, що можливі учасники конфлікту мають ядерну зброю, здатну знищити планету, підтримує крихкий мир. При цьому висловлювалася цілком розумна точка зору, що ні та, ні інша сторона не має наміру закінчити життя ядерним самогубством. Але постійне балансування на межі конфронтації загрожує тим, що війна почнеться ненавмисно в результаті автоматичної ескалації, як це сталося перед Першою світовою. Тому, відзначали ці аналітики, слід сконцентруватися на заходах щодо попередження прямого ядерного зіткнення – адже нинішня російсько-американська конфронтація триватиме довгі роки, якщо не десятиліття. Слід сконцентруватися на реально досяжних речах. А саме: відновити комунікації з США, хоча б з військових питань, розвивати запобіжні заходи, які дозволили б уникнути зіткнення. Добре б ще налагодити діалог з військових доктрин, щоб уникнути помилкової інтерпретації дій іншої сторони.

Ось, власне кажучи, і весь позитив, висловлений на Асамблеї. При цьому були вельми показові пропозиції. Учасники гаряче обговорювали необхідність розгорнути нову боротьбу за мир у країнах Заходу, перш за все на Європейському континенті. Вони з ностальгією згадували про багатотисячні демонстрації протестів проти розгортання американських ракет малої дальності. «Нам потрібні нові Хайдери (люди мого покоління повинні пам'ятати дивака, який голодував біля Білого дому в щільному оточенні цілком ситих радянських кореспондентів) і нові Саманти Сміт», – патетично вигукував один з учасників. При цьому розгортати антивоєнну пропаганду всередині країни він зовсім не збирається. Тобто боротьба за мир розглядається як інструмент розкладання потенційного противника.

Однак це сущі квіточки порівняно із заявами про те, що Москві ще належить вирішити історичну проблему і об'єднати розділений російський народ. Той, хто виголошував це, або не знав, або не переймався тим, що практично дослівно цитує Гітлера. Інший учасник дискусії цілком серйозно говорив, що Росії слід задуматися, яку політику проводити на територіях, які буде приєднано в майбутньому.

Традиційний виступ міністра закордонних справ Сергія Лаврова на цьому тлі був демонстрацією поміркованості. Він запевнив, що російська зовнішня політика залишається миролюбною. Більш того, закликав «не допустити реалізації сценарію, який виражений у відомій формулі «ніхто не хотів війни, війна була неминучою». Фактично він солідаризувався з тими, хто говорить про необхідність діалогу з США, хоча б на тому рівні, яким він був за часів попередньої холодної війни: «Ми впевнені, що світ сьогодні потребує правового регулювання більше, ніж в роки Холодної війни, коли наддержави все ж утримували один одного на межі ядерного конфлікту». При цьому, слід зазначити, Лавров прямо вказав, що українська криза дала старт новій конфронтації. Щоправда, переклав відповідальність на США і країни ЄС, звинувативши їх у підтримці незаконного захоплення влади в Києві. Забувши при цьому згадати, що після повалення Януковича в Україні неодноразово відбувалися вільні вибори, які дозволили українцям висловити свою волю не тільки на Майдані.

Виступ міністра, на мій погляд, чудово підтверджував полемічну тезу, сформульовану організаторами Асамблеї: «Роль міністерств закордонних справ під час прийняття рішень знижується практично скрізь, а необхідність роботи в публічному просторі стирає грань між дипломатичною діяльністю і зовнішньою спецпропагандою. Значимість силового фактору, з одного боку, й економічного, з іншого, висуває на передній план інші відомства».

Вже точно така дипломатія, яка обмежується спецпропагандою, приречена стати придатком військового відомства. Ну, як інакше оцінювати ситуацію, коли міністр клянеться у вірності Мінським угодами (які, як не крути, визнають український суверенітет над Донбасом), а в кулуарах Асамблеї як про справу цілком вирішену кажуть, що Москва приступить до роздачі російських паспортів жителям так званих ЛНР і ДНР буквально наступного дня після виборів! Ця дипломатія приречена на те місце, в якому знаходиться, тобто глибокій міжнародній ізоляції.

Треба сказати, що учасники Асамблеї дещо злякано притихли, коли соціологи розповіли про стрімко мінливе світовідчуття росіян. Сьогодні, стверджують вони, на перший план виходить потреба в нематеріальних цінностях: можливість самореалізації, можливість користуватися правами і свободами. Люди втомилися від брехні телеканалів, вони рішуче не бажають жити в обложеній фортеці. І звичайно ж вважати цю зовнішню політику переможною.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Інші новини

Всі новини