Бойова кругосвітка. Як бельгійський бронеавтомобільний дивізіон воював з австріяками на боці росіян у Першу світову

Лонгріди

15 квітня 2016, 09:00

100 років тому для участі в боях з австрійцями на боці Російської імперії в Україну прибув бельгійський бронеавтомобільний дивізіон

100 років тому для участі в боях з австрійцями на боці Російської імперії в Україну прибув бельгійський бронеавтомобільний дивізіон. На батьківщину його бійці поверталися після революції довгим кружним шляхом — через Сибір, Китай і США

Олег Шама

У серпні 1914 року в Європі спалахнула Перша світова війна. Абсолютно несподівано в неї була втягнута маленька Бельгія. Німеччина, яка планувала в найкоротші терміни розгромити свого давнього ворога — Францію, — зажадала від бельгійського короля Альберта пропустити німецькі війська через територію його королівства в обхід добре укріплених французьких позицій. З Брюсселя відповіли відмовою. Німці не стали церемонитися і вторглися в землі сусідів.

Бельгійці поступалися супротивнику за чисельністю військ в десять разів. Однак чинили опір агресору, хоча менше ніж через місяць кайзер Вільгельм все‑таки отримав бажане. Король Альберт з залишками армії спробував утримати портовий Антверпен, але німці піддали місто жорстким бомбардуванням.

Російський журнал Іскри писав про ту битву: «Цілі вулиці стояли в полум'ї. В порту палали грандіозні цистерни з нафтою. Цепеліни і аероплани закидали нещасне місто бомбами зверху. Мирне населення в паніці тікало десятками тисяч, рятуючись». Покинули батьківщину і залишки бельгійських військ.

Вже 1 грудня 1914 року у Франції бельгійці створили елітний бронедивізіон АСМ (Autos-Canons-Mitrailleuses). Король Альберт відправив його в Російську імперію, якій ще в серпні оголосили війну Німеччина і Австро-Угорщина.

Добиралися бельгійці на нові позиції в Західну Україну з Франції з Атлантичного і Північного Льодовитого океанів та через Архангельськ і Петроград. Коли на початку 1918‑го Росія вийшла з війни, додому бельгійцям довелося повертатися не менш складним шляхом — через Євразію і США, зробивши таким чином навколосвітню подорож.

НА ПОЛЕ БОЯ: Бельгийские броневики на русском фронте Фото:
В Росію з любов’ю

Дружні відносини між Росією і Бельгією встановилися задовго до війни. Інженери і підприємці з маленької європейської країни почали індустріалізацію Східної України ще у 1880‑х — Донбас жартома тоді називали десятою бельгійською провінцією. Тому добровольці АСМ охоче погодилися воювати в Російській імперії.

Восени 1915‑го на британському кораблі Рей Кастл в Архангельськ прибули близько 400 бельгійських солдатів з двома лікарями і священиком. З собою вони привезли 10 бронемобілів, на яких були встановлені гармати і кулемети, а також 26 вантажних автомобілів для транспортних потреб і 120 мотоциклів з велосипедами для наступальних операцій — причому все безкоштовно.

Крижаний холод і морська хвороба під час переходу не злякали бійців. Один з них, уродженець Льєжа Марсель Тірі, згадував: «Ми були молодими, і нас опановувала жага пригод».


Базу для дислокації бельгійських військових в Галичині повинен був готувати барон де Рікель. Король Альберт відрядив його військовим радником у ставку царя Миколи II ще до початку бойових дій в Європі. Де Рікель мав добру репутацію в імператора і, здавалося б, мав усі можливості для організації гідних умов для своїх співвітчизників. Однак коли радник дізнався про їхнє прибуття, то дуже здивувався: його просто не попередили про це.

Коли АСМ тільки формувався в Парижі, йому активно допомагали різні благодійники. Особливо відзначилася щедрістю 60‑річна вдова великого фінансиста мадам Коласо-Осоріо. Вона перейнялася долею маленького народу і щедро обдаровувала військових. На її гроші їм пошили нову форму — від генеральської до солдатської. Також замовили автоматичні стартери для бронемобілів і купили сучасні бойові аксесуари. Згодом російські солдати будуть з заздрістю дивитися на біноклі і ранці своїх бельгійських союзників.

Петроград справив на воїнів АСМ подвійне враження. Їх розквартирували на зиму в казармах уланів. Чиста постіль після корабельних гамаків — нечувана розкіш, яку бельгійці більше не зустрінуть у цій країні. У ресторанах, незважаючи на війну, вони побачили досить дешеву смакоту. Виникали труднощі з алкоголем, оскільки уряд обмежив його продаж. Марсель Тірі згадував, як винахідливі російські солдати часто навідувалися в ангар з бельгійською технікою і через соломинку вдихали пари метилового спирту, залитого в мотори бронемобілів.

Проте траплялися і прикрі моменти. Так, російська військова поліція частенько заарештовувала союзників, позаяк їхня форма нагадувала австрійське обмундирування. Скоса поглядало на бельгійців і командування армією. Особливо після того, як стало відомо, що перекладачем одного з бельгійських воєначальників, майора Коллона, служив єврей — Леон Бронштейн. Антисемітизм в російській армії був звичною справою. Незабаром і Коллон, і Бронштейн не по своїй волі залишили АСМ, і його командиром став майор Іполіт Семет.


У січні 1916‑го бельгійці дісталися до фронту — прибули в український Збараж. Стояв 30‑градусний мороз. На постій воїнів АСМ розмістили у місцевого населення, де вони спали в хатах на долівці, що кишіла паразитами. Взаємини з городянами відразу не склалися: тут переважало бідне єврейське населення, а росіяни пустили чутку, ніби бельгійці — циклопи з одним оком на лобі і харчуються людською плоттю. Збаражці боялися іноземців та всіляко домагалися, щоб їх до них не селили.

НА КРАЮ СВЕТА: Военнослужащие бельгийского дивизиона на рикшах в китайском Харбине Фото:
ГОТОВЫ К БОЮ: Бельгийские части в Украине Фото:
Непрості союзники

У Першій світовій війні російська армія не відзначалася успіхами — переважно вона оборонялася і відступала. Позначалися величезна протяжність фронтів, відсталість в озброєнні і командуванні, нестача зброї і боєприпасів. При цьому в діючій армії перебували величезні на ті часи сили — близько 10 млн солдатів. Бельгійський експедиційний корпус у цьому механізмі був маленьким гвинтиком і мало на що міг вплинути.

АСМ провів на східному фронті 20 місяців. Найбільше дивізіон проявив себе влітку-восени 1916 року під Тернополем біля сіл Вороб'ївка і Цебрів. Бронемобілі були незамінні в наступальних операціях при прориві ворожих позицій. Велосипедисти виявилися хорошими розвідниками, незважаючи на свою вразливість. Саме їх в АСМ загинуло найбільше: в цілому дивізіон втратив у боях 40 воїнів.

Справжньою проблемою став мовний бар'єр. Нерідко дані бельгійської розвідки російські командири просто ігнорували, не маючи можливості їх зрозуміти. А ще Іполіт Семет нарікав, що росіяни часто не доповідали у свою ставку про успішні дії АСМ. Зате з задоволенням використовували його пересувні майстерні — у бельгійців були хороші запчастини та вмілі техніки.

Бійці дивізіону все частіше відчували себе зайвими на цій війні. Почастішали конфлікти з російськими колегами. Показовий випадок командира бронемобіля Гастона Демеза. Якось у містечку Чортків до нього підійшов російський офіцер і щось запитав. Демез відповів, що не розуміє його. Росіянин у відповідь відважив союзнику ляпаса і схопився за шаблю.

Під кінець 1916 року кілька десятків бельгійців написали рапорти на ім'я генерала де Рікеля з проханням про відставку і повернення в Європу. Але той відповів відмовою.


На початку 1917 року Росію почало лихоманити. Бої на фронтах вщухли, але почастішали солдатські бунти. Імперія тріщала по швах. В той момент бельгійський дивізіон відвели в тил і відправили на постій у Святошин, тоді — передмістя Києва. Становище бельгійців стало подвійним: їхній уряд не визнав нову владу в Україні. А Росія почала переговори з Німеччиною про сепаратний мир. Згідно з попередніми домовленостями між Бельгією і Росією, дивізіон повинен був повернутися додому після закінчення боїв, і бельгійці зібралися на батьківщину — але на західному фронті все ще точилися бої, які перекривали їм найкоротший шлях додому.

Восени 1917‑го дивізіон перестав одержувати спорядження й провізію, і його бійці почали голодувати. Бельгійці стали продавати амуніцію на єврейському базарі в Києві. Деяким з них вдалося влаштуватися вчителями французької мови в багаті місцеві родини. Кілька умільців змайстрували дистилятор, варили самогон і збували його на тому ж ринку.

Тим часом Жаку Гретеру, бельгійському консулу в українській столиці, вдалося роздобути солідну суму грошей і виплатити заборгованість бійцям дивізіону. А ті почали обмірковувати повернення на батьківщину.

Але в лютому 1918‑го російські більшовики під керівництвом Михайла Муравйова на три тижні зайняли Київ. Московські завойовники почали тероризувати білих офіцерів, розстрілюючи їх без суду. Червоні заарештували і бійців АСМ. Перекладачеві дивізіону дивом вдалося дістати документи, підписані більшовицьким головнокомандувачем Миколою Криленком, — ці папери давали імунітет бельгійцям, якщо вони проявлять лояльність.

В СТРОЮ: Бронированный дивизион прибыл в Россию со всем необходимым Фото:
Шлях додому

Покинути Київ дивізіону дозволив вже сам Муравйов.

Бельгійці довго обговорювали, як дістатися до батьківщини. Найбільш логічним виглядав шлях через Архангельськ або Мурманськ — той, яким вони прибули в Росію. Однак надворі стояв лютий, і північні моря ще не очистилися від льоду. Альтернативний маршрут виглядав божевільним — їхати через всю Росію до Владивостока і там вже вирішувати, що робити далі. Але бельгійці зупинилися саме на ньому.

У дивізіоні на той момент налічувалося близько 370 бійців. Поїзд з бійцями і озброєнням, що складався з 50 вагонів, вийшов з Києва 22 лютого. На здобуті консулом гроші закупили харчів на всю довгу дорогу. В поїзді була кухня і пекарня, лазарет, вагон для сімейних, оскільки за два роки кілька молодих людей обзавелися дружинами і дітьми.

І вони ще хочуть відібрати зброю. Не бути цьому!
лейтенант Ван дер Донкт,
у відповідь на вимогу більшовиків
в Омську
здати зброю

До Уралу поїзд йшов два тижні. Шлях сибірськими просторами виявився непростий: на кожній станції бельгійці вели довгі переговори з місцевою владою, щоб їх пропустили. В Омську військовий комендант міста зажадав, щоб дивізіон здав зброю. Лейтенант Ван дер Донкт, якого солдати обрали парламентером, записав: «У них тут — Омська республіка! Далі буде Красноярська. Потім — Іркутська. Непогана перспектива! І вони ще хочуть відібрати зброю. Не бути цьому!»

Кілька разів на сибірських станціях справа ледь не доходила до збройних сутичок з більшовиками. Але свої кулемети бельгійці так і не віддали.

За Читою поїзд дивізіону перетнув китайський кордон і, минувши Маньчжурію, дістався нарешті до Владивостока. Звідти на американському пасажирському лайнері Шерідан третім класом бельгійці прибули в Сан-Франциско. Далі — двотижневий переїзд через США. Хтось з бельгійських дипломатів розпорядився, щоб на станціях подорожні не сильно красувалися перед американцями, оскільки вони виглядали як кочовий табір, — а це, мовляв, шкодить іміджу Бельгії.

Шлях додому зайняв у дивізіону чотири місяці. Прибувши врешті у Францію і чекаючи кінця війни, АСМ зіткнувся з незаслуженою зневагою їхнім бойовим минулим з боку союзників: мовляв, що за волоцюги, чому вони вирушили воювати казна-куди?

Після укладення миру та капітуляції Німеччини бельгійці покинули Францію і, закінчивши свою довгу навколосвітню подорож, нарешті опинилися на батьківщині.

Інші новини

Всі новини