Битва за землю

Міжнародні кредитори вимагають від українського уряду покласти край тіньовому обороту землі, приборкати земельну корупцію і відкрити шлях міжнародного капіталу. Іншими словами, до кінця року ухвалити закон про комерційний оборот ріллі

 

Олександр Пасховер

 

 

Лідер партії Батьківщина Юлія Тимошенко береться за організацію всеукраїнського референдуму, який має відповісти на питання шекспірівської гостороти: бути чи не бути вільному продажу землі сільськогосподарського призначення. Тимошенко цікавить тільки один результат — не бути. Фракція Батьківщина вже подала до парламенту законопроект про чергове, восьме з 2001 року, продовження мораторію на продаж ріллі до 2022‑го. Цілком очікувано її підтримала Радикальна партія і досить несподівано — Народний фронт.

Маніфест Тимошенко робить очевидною і без того прозору істину: мораторій — не тимчасова, а передчасна форма заморожування одного з найбільш грошовитих і корумпованих ринків країни.

За найскромнішими оцінками Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), сумарна вартість недержавних земель сільгосппризначення, а це 32 млн га, становить від 860 млрд грн.

Вільний ринок не означає продаж усього цього обсягу. Досвід інших країн показує, що масових розпродажів землі не буває. Вільний обіг ріллі має покласти край її тіньовому обороту і знаменувати початок цивілізованого ринку.

Парадокс усієї ситуації полягає в тому, що бізнес і бюрократія вже призвичаїлися працювати в нинішніх умовах і не хочуть звідти виходити. "Під страхом відкриття ринку землі досить багато людей просто приховують небажання відпускати землю і ту оренду, яка у них є",— констатує Олексій Павленко, екс-міністр аграрної політики і продовольства, який очолював відомство в 2014-2016 роках.

Агрохолдинги через копійчану оренду контролюють по 300-400 тис. га і купити цей же масив, за який потрібно викласти від $300 млн, нездатні. “А у кого є гроші? — запитує Інна Метельова, заступник голови правління корпорації Сварог Вест Груп, і відповідає: — В Україні ні в кого немає грошей, щоб купити землю". А є такі гроші лише у міжнародного бізнесу.

Найбільше в бездіяльності зацікавлена бюрократія. В її володінні перебуває 10 млн га практично ніким не контрольованої державної ріллі — тобто чверть усього обсягу українського ринку.

І от 3 жовтня на сайті МВФ був опублікований оновлений меморандум з урядом України про перегляд програми розширеного фінансування. У ньому кредитори висунули українському уряду умову: до кінця року ухвалити закон про оборот сільськогосподарських земель, які загрузли в корупції і шахрайстві державного масштабу.

"Зміни в законодавстві дозволять відкрити можливість для проведення земельних угод, що принесе державі економічні вигоди, доходи і податкові надходження",— йдеться в повідомленні МВФ.

У жовтні 2001‑го Верховна рада ухвалила Земельний кодекс, оголосивши про початок аграрної реформи, кінцева мета якої — вільний ринок. Для повної перемоги капіталізму необхідно було прийняти ще близько 30 законів. Ось чому депутати ввели тоді обмеження на продаж ріллі до 1 січня 2005 року. Цей мораторій забороняв також зміну цільового призначення землі, внесення права на пай у статутний капітал компанії та його передачу в заставу. Відтоді Верховна Рада сім разів тимчасово продовжувала мораторій і ось тепер готується зробити це у восьмий "тимчасовий" раз.

За 15 років дії мораторію майже всі близькі й далекі сусіди України, крім Білорусі, запустили ріллю в комерційний оборот. "Ще є Північна Корея",— доповнює список "однодумців" Алекс Ліссітса, президент УКАБ і гендиректор Індустріальної молочної компанії (ІМК).

Загалом земельна бухгалтерія України виглядає так: на 96% орних земель, а це близько 41 млн га (три аграрні Польщі), накладено заборону на комерційний оборот. Майже 29 млн га з цієї маси — паї, що перебувають у приватній власності в 7 млн українців.

З них близько 1,6 млн осіб — люди старші 70 років. Сотні тисяч помирають щороку, так і не доживши до того моменту, коли держава дозволить їм скористатися своїм майновим правом.

Максимум, чим вони можуть собі допомогти,— здати в оренду пай, а це в середньому 4 га. Таким чином рента приносить власникові близько $150 на рік або ж продуктовий бартер. А бізнесу — головний біль і непередбачуваність буття.

Він наводить як приклад свою компанію, в якої укладено договір з 42 тис. пайовиків: з них кожен рік близько 2 тис. помирають. Це означає, що потрібно постійно переукладати договори зі спадкоємцями. Найчастіше спадкоємців доводиться шукати і вмовляти, щоб вони вступили в права. Урбанізоване покоління не поспішає марнувати час і сили на оформлення малообіцяючого паю десь в українській глибинці. Цими ж днями сім бригад юристів ІМК носяться країною, розшукуючи спадкоємців на осиротілі паї.

"Платимо їм, щоб вступили в свої права".— розповідає Ліссітса. Місцева влада, починаючи від податкової і закінчуючи прокуратурою, користується такою ситуацією і пресує агрокомпанії. "Ти обробляєш землю, вони приїжджають з місцевою прокуратурою і починають тебе шмонати",— продовжує підприємець.

Такий "шмон" рідко закінчується на користь бізнесу і ще рідше — на користь держави. За приблизними підрахунками народного депутата Олега Кулініча, голови парламентського підкомітету з земельних питань, подібні "безгосподарні" ділянки досягають 1,5 млн га. Прямі втрати місцевих і без того дірявих бюджетів — понад 1 млрд грн на рік. "Таким чином зазначені землі або є об'єктом для корупції, або ж взагалі "гуляють",— коментує Кулініч ситуацію, що склалася.

Наприкінці вересня Верховна рада внесла зміни до Земельного кодексу та супутніх актів, тим самим передавши паї померлих власників і при цьому не затребувані спадкоємцями територіальним громадам. Утім, корупціонери на місцях не здригнулися, не просльозилися.

Щеодин гострий цвях у черевику земельного комунізму — держземля. Це понад 10 млн га, тобто в 2,5 рази більше посівних площ Австрії, на яких країна заробляє стільки ж, скільки Україна на всіх своїх родючих ґрунтах. Держземлі перебувають у розпорядженні всіляких відомств від Міноборони і аграрних вишів до Пенітенціарної служби — простіше кажучи, в'язниць.

Найбільшим власником ріллі є Національна академія аграрних наук — у її володінні 400 тис. га. Цей обсяг можна порівняти з розмірами найбільших агрохолдингів України. З огляду на розмах площ, українська агронаука має бути перевантажена грошима або інноваційними досягненнями. Поки не видно ні того, ні іншого.

 

 

“Навіть при поганому господарюванні [аграрії] заробляють $150 га,— підкреслює Ліссітса.— Це $60 млн чистого прибутку на рік. За 10 років $600 млн кудись пішло". За оцінками УКАБ, корупційний обіг землі в країні перевищує $1 млрд на рік.

Виходячи зі статистики держслужби з питань праці, кожен другий трудівник 78 тис. працюючих в Україні агрокомпаній працевлаштований нелегально. В абсолютних цифрах це трохи більше 1 млн українців, третина всього тіньового ринку праці України.

Говорячи про подібні невеликі компанії, Ліссітса стверджує, що вони обробляють приблизно 5 млн га ріллі. “У них немає офіційних зарплат, практично немає податків, статистики,— розповідає експерт.— Кеш отримали і нормально почуваються". Без участі чиновників і правоохоронних структур діяльність таких компаній практично неможлива, стверджують в УКАБ.

Великі ж холдинги розділилися в поглядах. Публічно — всі за швидкий ринок. Кулуарно — не за нашого життя. Найоригінальніший аргумент проти комерціалізації ріллі висунула, як не дивно, не професійна плакальниця парламенту Юлія Тимошенко, а цілком ринковий топ-менеджер Сварог Вест Груп Метельова.

“Якщо зараз відкрити ринок землі, гроші підуть на підняття української економіки? — запитує вона у НВ і сама ж відповідає: — Ні. Китайської. Я більше ніж впевнена, що основна маса купить джинси, телевізори, планшети, телефони. Вони [кошти] підуть на підняття імпортних економік".

Сільське господарство України зараз турбує не тільки МВФ. Агросектор зараз — найпривабливіша галузь економіки країни. За даними Національного наукового центру  Інститут аграрної економіки, у першому півріччі поточного року обсяг капітальних інвестицій в агросектор досяг рекордного темпу приросту — 58,6%.

"Те, що вам розповідають, ніби ми сировинна економіка, сировинний придаток — вже давно неправда",— підхоплює тему Павленко. З $14,6 млрд агроекспорту лише близько $7 млрд — біржовий товар, додає він. Все решта — перероблені продукти: соняшникова олія, птиця, мед, молочна продукція, консервація, цукор. “Це все вже товари з доданою вартістю,— захоплюється екс-міністр.— І вона збільшується. Зараз іноземний капітал пішов сюди".

Відсутність цивілізованого ринку землі стримує зростання бізнесу і обмежує можливості власників. Причому і прихильники, і противники вільного ринку землі одностайні в тому, що навіть у разі відкриття ринків на образ і подобу всіх наших досвідчених сусідів масових розпродажів не буде.

За 10 років $600 млн кудись пішло
Алекс Ліссітса, президент Українського клубу аграрного бізнесу

По-перше, у бізнесу немає стільки вільних коштів, а національний банківський капітал не настільки великий. По-друге, не такий вже великий відсоток пайовиків готовий негайно розлучитися з активом, який у найближчій перспективі буде дорожчати.

За даними Романа Пучка, голови українського представництва голландської сільськогосподарської компанії Difco International, після відкриття ринку буде продано не більше 5% земель. І навіть це — оптимістичний сценарій. Наприклад, у сусідній Польщі трохи менше 2% земель продається на публічних торгах та приватним чином. У Чехії в 1990‑х річний оборот ріллі становив до 0,3%, а в першій декаді 2000‑х — 3,3%.

“Якщо запустити ринок землі,— стверджує Пучко,— то фермери, в яких є кошти, можуть викуповувати по 100 га і здавати їх в оренду. І тоді ціна оренди зростатиме". Від цього виграють і ті, хто не продасть свої паї.

Запуск вільного ринку землі як мінімум потроїть вартість гектара, вважає старший науковий співробітник американського аналітичного центру Atlantic Council Андерс Аслунд. Зараз оцінка середньої вартості гектара — близько $1,1 тис., а стане вона, на думку Аслунда, трохи вище $3 тис.

При цьому аналітик задля уникнення спекуляцій пропонує обмежити продаж ріллі іноземцям. "Багато європейських країн мають подібні обмеження",— каже Аслунд. Ця ідея бентежить Жан-Жака Ерве, віце-президента асоціації Французька ділова спільнота. "Не можна говорити, що нам потрібні інвестиції з‑за кордону, і заборонити іноземцям купувати землю",— запевняє агроексперт і додає, що і цей загороджувальний захід досить умовний. “Я, як іноземець, не можу купити землю,— наводить він приклад.— Але моє підприємство створює українські підприємства, і вони зможуть купити. Так що це непрацюючий критерій".

Так чи інакше, профільне міністерство обіцяє до листопада надати парламенту проект лібералізації ринку землі, який влаштує всіх.

Поки нагорі вирішують долю української ріллі, внизу охочі реалізувати своє майнове право винаходять способи продати землю в обхід наявних обмежень. “В останні роки — модна тема,— підсумовує Ліссітса.— Люди приходять і кажуть: мовляв, у мене є пай, я тобі його здаю в оренду на 50 років, підписую всі договори, а ти мені дай його ціну за 50 років". Заборони та обмеження — природне середовище для тіньових схем і сумнівних маневрів.