«Їх вбиваєш, а вони вилазять». Що відбувається у битві за Бахмут та які укріплення будують «вагнерівці» — розповідь учасника подій

 — Одразу хочу запитати вас щодо ситуації на місцях, тому що ми розуміємо, з усіх зведень лунає, що Бахмут — це найгарячіша точка фронту наразі. ...> Що ви можете повідомити про цей напрямок, яка там нині ситуація?

— Все є саме так, як ви і говорите, брехати не буду. Це дуже важкий напрямок, я думав, після Сєвєродонецька батальон Свобода пошлють у якісь більш м’які зони, але на війні немає відпочинку і на війні не буває передиху. Тому насправді він пекельний.

Ми були орієнтовані, ми урбаністи, воювали в містах, зараз це абсолютно окопна війна, непросто, я вам так скажу. Плюс, за даними нашої розвідки, з херсонського напрямку перекинули ворожої сили ще два БТГР, це близько 800−1000 людей зі своєю артилерією, танками.

На позиціях майже щогодини відбуваються штурми ворога, вони максимально хочуть зайняти наші позиції і безпосередньо той населений пункт, який ми тримаємо під своїм контролем. До міста вони заходити не хочуть, бо я думаю, вони там хлєбануть і можуть захлинутися, всі ці їх прориви будуть припинені на декілька місяців. Тому максимально хочуть обійти, взяти в оточення, ми на цьому рубежі стоїмо і якщо можна таким сленгом сказати, вигрібаємо.

Перевага арти наразі плюс-мінус стабілізувалася, навіть інколи є відчуття, що наш паритет в артилерії інколи переважає. І дуже щільно, звичайно, вони працюють авіацією, прямо двічі-тричі на день випускають літаки, гвинтокрили, і просто посипають весь передній край фронту з ракет.

— Ви говорите, що вони не дуже-то і хочуть заходити в міські бої. Не хочуть чи не можуть?

— Я впевнений, що вони не хочуть, тому що в міських боях вони просто реально можуть захлинутися, це ви самі розумієте. Будівля — це не окоп, який можна ракетою чи артилерією, або все ж таки будинок треба розбирати дуже довго. Ми позавчора взяли в полон одного «вагнерівця» і він говорить, що зараз настрій у них не зовсім хороший, бо велику кількість старих «вагнерівців», які воювали і в Сирії, і в гарячих точках, їх все менше і менше, дуже багато зеків.

Але не дивлячись на це все, він говорить, що дуже багато хочуть здатися. Та, насправді, професіонали стоять на гарматах і дуже влучно працюють на всій піхотній техніці, на АГС-ах, тобо вони дуже влучно з цим працюють. Я думаю, що може вони б і хотіли зайти, але так як відбувається зараз картина, вони обходять, в місто навіть не лізуть. Усе покривають артою, а потім намагаються робити прориви з флангів.

— Ви говорите, що «вагнерівець», якого ви захопили в полон, говорить, що настрої не дуже. А в чому це виражається? Ви говорите, вони хочуть здаватись у полон, однак не йдуть, не роблять цього, якісь бунти у них виникають?

Щодо «вагнерівців» ситуація теж частково зрозуміла, ми всі знаємо з публічних даних про те, що в основному зеки зараз воюють за «вагнерівців». Однак залишаються і професійні військові, які воювали в Сирії та інших точках. Втім якась внутрішня нестабільність у них назріває, що говорять полонені?

— Він розповідає, що, по-перше, у них є заградзагін, який абсолютно не дає їм слабини і ті, які навіть відмовляються: один раз була така історія за період його служби, не знаю, може це і частіше буває, коли троє відмовилися, повернулися з задачі, вони пошикували всіх, весь загін. А загони у них, умовно кажучи, по-нашому близько тисячі військовослужбовців. І трьох цих людей на очах у всіх розстріляли.

Та зазвичай, говорить, раз на тиждень люди просто зникають, ті, хто відмовляються. Він це називає, у них є такий жаргон, «вони нас обнуляють». Тому цей страх невідходу, страх невиконання задачі, страх йти до нас. Вони говорять: ми дуже боїмося ваших HIMARS, дуже боїмося ваших снайперів, тому що у нас насправді специ є.

Та тим не менше вони продовжують воювати і це теж дуже смішна історія, протитанкові ПТУРи, в них їх дуже багато і вони не цураються навіть стріляти по піхоті птурами з тепловізорами. І нещодавно ми три склади БК підірвали їм, він говорить: у нас залишилося дуже мало ПТУР-ів, ми запитуємо, яка кількість? Він говорить: та всього 90. Це такі цифри, які реально на голову не налазять. На підрозділ, умовно кажучи, видаються два-три, так у них усього 90 залишилося.

— Ви говорите, що все ж таки певний паритет по артилерії зараз досягається, так? Я розумію, що з перегрупуванням наших військ та поступовим, повільним, але постачанням від партнерів і озброєння, і БК, у нас вирівнюється ситуація в цій складовій. Це те, чого не можна було уявити ще в червні цього року.

— Я вам більше скажу, в порівнянні з Рубіжним, Сєвєродонецьком, Зайцевим — це величезна різниця. По-перше, хлопці навчилися дуже круто працювати на арті, а по-друге, кількість БК і, що найголовніше, кількість стволів, тому що вони виходять із ладу, перегріваються і все інше. Коли там стоїть три гармати, то вони не можуть цілодобово працювати, бо вони швидко виходять із ладу, тут це теж технічний момент, через що ми не могли працювати на постійній основі.

А зараз це вже відчувається і, наприклад, за нашими запитами, коли треба, ми бачимо, є якесь накопичення або прорив, або десь техніка, арта відпрацьовує прямо дуже потужно. Це насправді тішить. Війна артилерії та дронів.

— Посилаючись на ті зведення, які ми чуємо в офіційних зверненнях наших осіб, зараз фактично ворог втрачає до батальона щодня вбитими та пораненими. Як ці втрати виглядають на полі бою, як це все виглядає? Вони не забирають своїх убитих, просто по них топчуться, як цей весь армагеддон виглядає?

— З приводу забирають — це, мабуть, єдине, що у «вагнерівців» є. І поле, наприклад, засіяне трупами, зранку прокидаємось, [а вони] роблять дуже потужні сполучення під землею, це прямо їх велика перевага в цьому. Вони копають величезні траншеї під землею, підземні бліндажі, прямо цілі напівміста роблять під землею. Тому нагорі майже не пересуваються. І вони майже не ходять, постійно повзають. І за своїми вони одразу виходять, скільки би не було покладено, стільки і виходять.

І знову ж, зі слів цього «вагнерівця», який у полоні, він говорить, наприклад, нас там є 900, ви 200 знищили — нам одразу 200 підвезли. І у них була така ситуація, привозили кожного тижня близько 600 людей стабільно, автобуси по 52 людини. А зараз цей привоз відбувається тричі на тиждень, втричі більше вони людей привозять. У принципі ми можемо сказати абсолютно законно, що приблизно в такій кількості і йде знищення противника.

Це дуже тішить, але вони як зомбі, їх вбиваєш, а вони вилазять. І вони ж з землі вилазять постійно, бо там ці нори. Насправді дуже страшна і неприємна ситуація, тому що ти не знаєш, де він вилізе, з коптера цього майже не видно. І робота наших БПЛА така, непроста, тому що при тому, що постійно працюють РЕБ, які глушать, не дають можливості літати нормально, глушать зв’язок, тобто певні труднощі. На війні таке буває.

— Якщо я вас правильно зрозумів, кількісно, уточню: ви говорите, що раніше підвозили раз на тиждень 600 бійців, свіжих, а зараз тричі. Тобто лише на бахмутському напрямку можна опосередковано сказати, що втрати ворога досягають до 1800 людей приблизно?

— Я би дуже хотів у це вірити, це за його даними. Ми ж працюємо не тільки безпосередньо у стрілецьких контактах, це ми і артилерією знищуємо, і дронами знищуємо, у нас є нарешті бойові дрони, і наші піхотні засоби. Валиво йде, я вам так скажу, м’ясисте, ми рубаємось нормально, так скажемо. Тому я дуже сподіваюся, що ці цифри відповідають дійсності, мені би дуже хотілося, це трішечки піднімає настрій. Є надія, що колись вони закінчаться.

— У вас у принципі такий дуже позитивний настрій ...>. І те, що ви говорите, що ми тут рубаємося, але говорите це з посмішкою на обличчі, лише одне питання, що би ви могли передати, як ви такий оптимізм тримаєте? Тому що тут у тилу люди починають сильно [скаржитися] на тему того, що світла немає. Що би ви переказали нам усім?

— Я не буду критикувати цих людей, люди, які переживають, по 20 днів знаходячись в окопі під постійними обстрілами та у стрілецьких контактах, ці окопи, щоби ви розуміли, під відкритим небом, вони нічим не перекриті. Тому вони постійно в воді, холодні, мокрі, те, що нежить і кашель — це вже нормальні моменти, відмерзають кінцівки — це теж нормально. Ми намагаємося, звичайно, забезпечувати харчами, якось і підігрівом, всім іншим.

Та все одно, 20 днів ти знаходишся просто в землі. Це наша робота, яку ми вибрали. І я просто хочу, щоби всі знали, чому в мене такий настрій, не дивлячись на втрати, які безцінні абсолютно, тому що для нас кожен свободівець і взагалі кожен військовослужбовець, який зараз боронить Україну — це еліта нації, для нас кожна втрата — це дуже великий біль. Але як колись сказав Черчілль, який сенс у поганій ситуації бути з поганим настроєм?

Треба будь-де шукати якісь плюси. І ці плюси є, ми зустріли дуже багато хороших людей серед побратимів, нарешті Україна українізується. І те, що люди починають цінувати своє, а не чуже, не дивитися по сторонах, у цьому теж є великі плюси. Тому я не бачу сенсу сумувати, коли чогось немає, треба дякувати за все, що є, а не знаходити в усьому тільки щось погане. От навіть сонечко вийшло. Тому я вважаю, принаймні моя філософія саме така.

— На початку вашої розмови ви згадали, що зараз фактично вже зафіксовано пересування двох батальонно-тактичних груп окупантів із правобережжжя Херсонщини, хоча ще минулого тижня речник східного угруповання військ збройних сил України Сергій Череватий говорив, що доволі складно буде окупантам на схід із півдня передислоковувати свої підрозділи.

Але повертаючись до того, що вочевидь зараз вони поступово вже змогли перемістити щось, і ці дві БТГ, про які ви говорите, наскільки вони оснащені технікою? Чи це переважно така жива сила, чергове «м’ясо»?

— БТГ ніколи не виступає просто піхотою, в цьому немає сенсу. Хоча я не знаю абсурду кацапів, бо вони і ходили, так, як у Другу світову війну «ура, на окопи», і колонами висували свою техніку неодноразово. Та мені все ж таки здається, що без бронетехніки, без танків, без БТР-ів, без своєї артилерії БТГ наступати не може, це було б абсолютно абсурдно.

Тому я думаю, що це все або підтягнулося, або має підтягнутися. Хоча у мене немає абсолютно ніяких причин не довіряти нашій розвідці, яка це моніторить, контролює, і всі ці проходи з південного напрямку, я думаю, вони будуть дивитися і не давати їм пройти.

Але за нашими даними, сказали, що все одно треба готуватися, треба готувати протитанкові, всі засоби, які у нас є, тож ми у принципі до цього готові, до будь-якого прориву. Кількість їх більше на тисячу чи менше, ми все одно цього не відчуємо, тому що їх і так багато. Тому, як кажуть нам не звикати, бо ми знаходимося там, де знаходимося. Тому ми тут.

— Ви говорите, що знаєте, які укріплення потрібно робити нам, а з приводу укріплень окупантів. ...> Що вам відомо про ці укріплення і до чого вони так готуються, до проривів із боку Збройних сил України?

— 100%. Насправді з погляду війни це дуже грамотно, робити другу, третю лінію саме для того, щоби мати можливість зробити маневр, наприклад, якщо тебе вибивають, ти відійшов на заздалегідь побудовані інженерні споруди, аби потім зробити контрнаступ і повернутися назад.

В принципі усе дуже логічно, так і має бути. Те, що вони вміють це робити — це правда. Це не можна недооцінювати, як би ми їх ненавиділи, але вони все життя воюють, будь-яка війна не обходиться без їх участі втручання.

Тому саме інженерні споруди, бліндажі, міста під землею, вони це роблять дуже круто і я впевнений, що вони потужні. Те, що у них пункт постійної дислокації знаходиться на Донбасі в шахтах — це теж про щось говорить, теж дуже логічна історія.

Бо там ти захищений від артилерії, авіації, це бункери дуже потужні, ви самі це розумієте. І вибивати їх звідти — це непроста справа. Тому вони це роблять для того, аби цю війну [тягнути] вдовгу, я 100% у цьому впевнений.

— Запитання на завершення, хочу з вами обговорити одну тему, яка зараз скандально просувається зокрема і російським наративом у соцмережах. Вона стосується відео, знятого в Макіївці, з убитими, з тілами багатьох військовослужбовців.

Американське видання The New York Times підтвердило, що відео з розстріляними російськими полоненими знято якраз у Макіївці, де вже були українські бійці.

Хочу запитати вас щодо іншого. Згадуючи те, що ви сказали, що у вас є контакти з полоненими, чи часто буває таке, що росіяни імітують здачу? Імітація здачі - чи це частий прояв?

— Багато сказати не можу, тому що це є таємниця. Але те, що вони засилають своїх козачків — це 100%, для того, щоби дати неправдиву інформацію, дезінформувати весь Генштаб. Та контррозвідка теж працює, вона у нас на непоганому рівні. Тому це саме їх клієнти, скажімо так, хто просто здався в полон, кого взяли силою, а хто реально засланий, бо вони приходять, одразу щебечуть, все розповідають, і шифровки, і всі по позиціях пометрово, де що знаходиться.

Я умовно можу сказати, що я ж не професіонал війни, я не професійний військовий, але звичайний солдат такою інформацією не володіє. І здаватися з цією кількістю інформації офіцер теж не буде, тобто там вони працюють теж грамотно. Те, що «чмобики» і їх багато — це одне, але все ж таки ми маємо справжню війну зі справжнім ворогом, який вміє воювати і який теж має якусь стратегію, він теж намагається ввести нас в оману та заплутати.