Отже, у Мінську сталося давно очікуване і несподіване — затримання людей, безпосередньо пов’язаних з Уралхімом (точніше Уралкалієм). Цього разу під роздачу потрапили колишній співвласник Уралкалія Дмитро Лобяк і колишній топменеджер цього підприємства Євген Шавель. Обидва в чудових стосунках (і особистих, і ділових) із теперішнім власником Уралхіму Дмитром Мазепіним. Усі троє разом навчалися в мінському суворовському училищі. І, що кумедно, з ними Лукашенко пов’язував надії завершення старої війни «за об'єднання» калійних активів.
Пікантності ситуації додає той факт, що у 2013 теж у жовтні на тлі інтенсифікації «інтеграційних процесів» (тоді Москва вперше зіграла в гру «допоможи з новими санкціями проти Лукашенка — отримай інтеграційний бонус») заарештовувалися російські калійники. Керівника Білоруської калійної компанії (БКК — СП Білоруськалія і Уралкалія зі збуту добрив) Владислава Баумгертнера затримали в серпні, а в жовтні з Москви білоруське КДБ намагалося викрасти менеджера «Уралхіму» пана Самойлова.
В обох випадках офіційні претензії полягали в економічній сфері — сплаті податків і митних зборів. У реальності йшлося про інтеграцію та політику.
Для розуміння ситуації почну здалеку.
Білорусь і Росія разом контролюють до 30% світового ринку калійних добрив. У Білорусі працює Білоруськалій, у Росії Уралкалій і Сильвініт (сьогодні вони об'єднані в Уралхім).
Білорусь і РФ контролюють до 30% світового ринку калійних добрив
У далекі 2004−05 роки сторони вирішили уникнути конкуренції та створити спільне підприємство зі збуту продукції. Так виникла ЗАТ Білоруська калійна компанія, де формально акції були розділені 50/50, але в реальності Мінськ за рахунок нехитрих маніпуляцій отримав трохи більше, та й офіс БКК був у столиці Білорусі.
Уралкалієм на той момент володів Сулейман Керімов, який на початковому етапі демонстрував дружбу з Олександром Лукашенком. Але ігри у спільний збут йому не надто подобалися. Він намагався домовитися про купівлю Білоруськалію або злиття з Уралкалієм. Але спочатку Лукашенко зажадав занадто багато, а 2007 і зовсім відмовив у прийомі. У тому ж 2007 білоруська влада спробувала налагодити відносини з країнами ЄС і вийти з-під санкцій (так, хто не знав, санкції проти Білорусі — це не новина).
Керімов, мабуть, образився. А в нього у власності була така дрібниця, як «Національні телекомунікації» — компанія, що володіла мережами кабельного ТБ і мала частки в НТВ і Першому каналі російського телебачення.
Як ви здогадалися, медійні атаки на Лукашенка були справою техніки, тим більше, що санкцію Кремля на такі ігри було отримано. І вже ближче до 2010 року (року виборів президента) активно ходили чутки про інтерес Керімова до білоруської політики. Опозиційної.
У грудні 2010 проходять вибори, протести, арешти активістів, включно з усіма альтернативними кандидатами в президенти. Білорусь під санкціями, РФ фактично купує членство Мінська в Митному союзі та починає тиснути далі. Обговорюються так звані союзні інтеграційні проєкти. Велика частина з яких полягає в об'єднанні низки промислових активів. МАЗ і КамАЗ, Білоруськалій і Уралкалій тощо. Перед цим Керімов заводить у БКК свій менеджмент. І, щоб Мінськ був більш поступливим, починає прикривати схеми, що дозволяли залишати більше прибутку від реалізації в Білорусі, ніж відправляти в РФ.
Далі були арешти, політичний скандал між Мінськом і Москвою. ЗАТ БКК ліквідували, а на її місці створили ВАТ, чиї акції розділені між трьома білоруськими державними компканіями. А що Кремль? Кремль був змушений викупити Баумгертнера. А Керімов змушений був продати Уралкалій Дмитру Мазепіну. На якого Лукашенко покладав великі надії. Як-не-як є «білоруське коріння», а його ключові партнери (ті самі однокласники із суворовського училища) так і зовсім мають два паспорти — білоруський і російський.
Далі був 2014 рік, Москва не змогла повністю реалізувати план «новоросії» і були Мінські угоди. А Білорусь раптово вискочила як майданчик для переговорів і Лукашенко став рукопотискуваним на Заході.
Час минав, Мазепін «не виправдав надій» — відмовився працювати через БКК, хоча на початковому етапі висловлював готовність. Ба більше, у 2018−2020 роках Уралкалій, який сам любить пограти на зниженні ціни, звинувачував Білоруськалій у демпінгу. І це (о, раптово) підхопили низка білоруських опозиційних видань. А Мінською політичною тусовкою пішла чутка про Мазепіна і його інтерес в опозиційному русі.
Потім був 2020 рік, знову санкції. У тому числі щодо БКК і Білоруськалія. Але паралельно з цим були проблеми з логістикою — єдиним варіантом для експорту незабаром стала російська територія. Ідеальний варіант для Уралхіму і нової спроби об'єднання. Ба більше, після 2022 року активи Мазепіна нібито потрапили під санкції. Але варто згадати горезвісну «Зернову угоду». Однією з умов РФ було виведення з-під санкцій якраз виробників добрив. Що і було зроблено — у США санкції не скасовували, але просто видали Generl License 6, яка на пів року виключала всі добрива з режиму санкційних обмежень. Сьогодні діє пролонгація документа під номером 6D, підписана 24 червня. З імовірною появою у 2025 році документа під номером 6Е.
Спроби Мінська вписатися в зернову угоду транзитом через свою територію в обмін на аналогічне рішення щодо Білоруськалія були безуспішними. Не без допомоги РФ. Щойно дипломати Лукашенка заявляли про ініціативу або були близькі до підписання якогось меморандуму, в Білорусь влітали російські ТУ і запускали ракети по Україні. Так було в липні та вересні 2022 року.
Таким чином, Уралхім не під санкціями, Білоруськалій під. Мазепін веде роботу з примусу до злиття. Але втручається КНР і 2023 року фактично рятує незалежність білоруської калійки, зменшивши імпорт продукції Уралхіму у 2,5 раза і замінивши її поставками з Білорусі. На початку 2024 року схема не повторилася — у Мінську вирішили, що «спіймали Бога за бороду» і не виконали «домашнього завдання з Пекіна», яке стосувалося зміни політики, серед іншого. У результаті на китайському напрямку для білоруських калійників перші 6 місяців 2024 року стали провалом. А тут іще й обмеження в перевезеннях залізницею (виявляється, у РЖД буває дефіцит локомотивів). Одним словом, нова спроба примусу до злиття.
Але, як і 2013, подув свіжий вітер. Після демонстрації готовності прислухатися до партнерів, КНР різко активізувала свою присутність у Білорусі. А в Україні (знову паралелі) запахло початком мирних переговорів. Та й Мінськ знову намагається почати гру в «нормалізацію» відносин із сусідами.
Фактори зійшлися. І deja vu — у Білорусі знову жовтень і знову заарештовують великих бізнесменів, пов’язаних із російською калійною галуззю.
Одним словом, гра почалася.
Далі буде веселіше
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV