Страсбург завжди асоціюється зі святом. Місто – казка, з кожної вулички видно шпиль готичного Собору на центральній площі, всюди – квіти, нестерпно смачний запах тістечок і круасанів, місцеве вино в маленьких келихах з зеленою ніжкою, ельзаська цибулева тарта і інші страви, мікс німецької, французької і швейцарської кухні.
Канали, якими снують туристичні кораблики і гордовито пропливають лебеді. Тут прекрасно в будь-яку пору року й завжди не втовпитися від туристів.
Вперше я побувала тут в далекому 1996-му і закохалася безмірно і безмежно, й знаю кожну вуличку в районі Старої Франції, й смак кави в усіх ельзаських ресторанчиках Старої Площі.
Взимку головний Різдвяний ярмарок збирає тисячний різноголосий і багатонаціональний гармидерний веселий натовп. Туристи блукають між лотками, п‘ють запашний глінтвейн, смакують ніжний козиний сир і ельзаські ковбаски, розгрібають на сувеніри імбирні пряничні будиночки, які є міні-копіями реальних казкових будинків, що навколо.
Влітку терористи атакували Ніццу – символ заможності і безтурботного буржуазного відпочинку. Взимку – різдвяний Страсбург.
Без сумніву, це атака не лише на європейську безпеку, це атака на цінності, це сигнал – що безпечної і безтурботної, затишної квітково-круасанової Європи, де з чашкою гарячого шоколаду чи глінтвейну можна сховатися від всіх проблем, більше не існує.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени