Заголовок «В обстановці протиріч», яким в радянській пресі супроводжувалися статті про чергову Мюнхенську конференцію, як ніколи відповідає тому, що відбувалося в баварській столиці в минулий вік-енд. Так, лідери західноєвропейських держав разом з американськими політиками, піднімалися один за одним, впевнено говорили про наявність спільних ідеалів і цінностей, клялися один одному в єдності. З особливою увагою представники європейських країн НАТО слухали американського віце-президента Майкла Пенсі, який впевнено говорив про те, що США будуть і надалі захищати Старий Світ. Пенс нагадав про тисячі американців, що загинули в Європі під час двох світових воєн. Все це було прийнято з розумінням і задоволенням. Європейці, наскільки можна зрозуміти, були навіть готові погодитися з американськими вимогами про суттєве збільшення військових витрат, якого вимагали від них Пенс і міністр оборони Джеймс Меттіс, який виступив перед головами військових відомств Північноатлантичного альянсу. Однак, як не без іронії відзначали журналісти, всі учасники дискусії старанно обходили фактор, який максимально ускладнив ситуацію з безпекою в Європі та світі.
У цього фактора є ім'я – новий американський президент Дональд Трамп. Це та людина, яка оголосила НАТО «застарілим». І тим самим поставила віце-президента Пенсі та голову військового відомства Меттіса в досить складне становище. Їм якось вдалося відновити взаємну довіру. Але, як написала The Washington Post, всі з жахом чекали чергового посту в Твіттері, з допомогою яких Трамп вважає за краще спілкуватися з навколишнім світом. Однак біда прийшла з Флориди, де Трамп, зморений управлінням такою складною державою, зустрічався зі своїми простими прихильниками. Там-то він, доводячи, як погано йдуть справи в Європі через мігрантів, повідомив, що в Швеції трапилося щось жахливе... Але, слава Богу, у Швеції нічого не сталося. Взагалі нічого. І ніхто не міг пояснити, що мав на увазі лідер найвпливовішої країни світу (пізніше з'ясувалося, що на Трампа так вплинув сюжет телеканалу Fox). Вся ця історія в черговий раз продемонструвала учасникам конференції нинішній рівень безладу у Вашингтоні. Тому в Мюнхені стали з іронією висловлювати співчуття шведському прем'єру...
Зрозуміло, що в цих обставинах російські дипломати радісно гуляли базаром. Голова зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров пояснював нетямущим колегам, як правий був 10 років тому Володимир Путін, коли звинуватив Захід у спробі узурпувати владу в світі. Лавров переконливо стверджував у своєму виступі, що саме в цих спробах полягає причина нинішнього світового безладу. При цьому він якось випустив з виду роль Москви в організації цього безладу. Він забув згадати війну з Грузією, яка обернулася визнанням Абхазії та Південної Осетії. Він не згадав про анексію Криму і секретну війну на Донбасі, які, власне кажучи, і були головними подіями, які визначили злам post cold war order, світового устрою. Устрою, проти якого, за версією Лаврова, і заперечувала Москва. Тобто світ, створений після «холодної війни», був зруйнований не без участі Кремля. У чому Сергій Лавров чомусь не хоче зізнаватися.
І, головне, керівник вітчизняної дипломатії, в черговий раз вирішив описати, яким він сам і його начальник бачать майбутній світ: «Сподіваюся, що вибір буде зроблений на користь творення демократичного і справедливого світового порядку, якщо хочете, назвіть його «post-west», коли кожна країна, спираючись на свій суверенітет в рамках міжнародного права, буде прагнути до пошуку балансу між своїми національними інтересами і національними інтересами партнерів, при повазі до культурно-історичної та цивілізаційної самобутності кожного з них».
При цьому виникає питання, а яким, власне, чином Кремль має намір визначати ці самі національні інтереси. Адже Лавров рішуче відкидає прогнилі цінності «західного лібералізму»: забезпечення політичних прав і свобод громадян. При цьому абсолютно незрозуміло, як, за відсутності цінностей, що об'єднують з навколишнім світом, вдасться, завдяки «культурно-історичній та цивілізаційній самобутності», визначати конкретні національні інтереси. Що ж, у такому випадку залишається? Звичайно, боротьба всіма засобами за збереження існуючого режиму. Це і стає головним національним інтересом. Саме на цьому, на тому, що будь-який правитель легітимний, наполягав Володимир Путін у своїй промові на Генеральній Асамблеї ООН в 2015-му.
Російські успіхи в Мюнхені більш ніж сумнівні. Так, головний ворог Путіна, світ Заходу, знаходиться в стані розброду. Але навряд чи ця обставина робить Кремль сильнішим. Адже, всупереч російській пропаганді, і в попередні роки США і їхні західноєвропейські партнери зовсім не прагнули втручатися у внутрішні справи Росії. Якщо амбіції Кремля чимось обмежені, то виключно власними можливостями. Відсутністю необхідної кількості військ і грошей. І переможна риторика в Мюнхені цьому навряд чи допоможе...
Текст опубліковано з дозволу автора